«Якщо ми втратимо мову — ми втратимо все»: Халіл Халілов про збереження кримськотатарської культури

10 вересня — День кримськотатарської мови та літератури. Наразі ця дата не має статусу офіційного державного свята в Україні. Ініціатива встановити цей день належить Меджлісу кримськотатарського народу. Дату обрали на згадку про важливу для розвитку кримськотатарської мови подію — Першу Всекримську орфографічну конференцію, яка розпочалася 10 вересня 1927 року в Сімферополі. Напередодні цієї дати Світлана Мялик поспілкувалася з Халілом Халіловим — кримськотатарським культурним менеджером, куратором і громадським діячем, президентом Фундації «Кримський дім» у Варшаві та співзасновником «Кримського дому» у Львові. Говорили про значення мови для збереження ідентичності та історичної пам’яті, про необхідність зберігати різноманіття кримськотатарських діалектів, а також про стан кримськотатарської культури в умовах російської окупації Криму.

«Мова — це найважливіше, що може бути, адже саме через мову передаються всі цінності, вся історія народу. Мова говорить про те, що існує певний етнос, певний народ», — наголошує Халіл Халілов. За його словами, мова не може залишатися лише засобом побутового спілкування. Вона має бути присутньою у книжках, школах, театрі, культурному житті. Водночас мова є живою системою, яка постійно змінюється.

«Мова має жити. Вона жива, вона постійно має змінюватися. Мова буває різною — і це добре», — говорить він.

Зберегти не лише мову, а й її різноманіття

Кримськотатарська мова має три основні діалекти — степовий, середній та південнобережний. Вони сформувалися в різних регіонах Криму і мають свої мовні особливості.

Після депортації кримських татар 1944 року, а згодом їхнього повернення до Криму, носії різних діалектів опинилися в тіснішому мовному контакті. Це призвело до їхнього взаємного впливу та змішування.

Втім, за словами Халілова, це не означає, що різноманіття потрібно втрачати. Навпаки — важливо зберігати всі мовні традиції.

«Після депортації все це змішалося, але ми стараємося зберегти всі ці діалекти. Не можна говорити, що треба розмовляти тільки мовою середнього регіону Криму, а степовий чи південнобережний залишити осторонь. Це дуже важливо», — зазначає він.

Для кримськотатарського народу мова є не лише інструментом комунікації. Вона зберігає пам’ять про місце, культуру, традиції та історичний досвід народу.

«Якщо ми втратимо мову — ми втратимо все»

Халіл Халілов наголошує, що мовне питання особливо гостро постає в умовах війни та окупації.

«Те, що відбувається зараз в Україні, — це не тільки знищення самої України і нації. Знищуються й інші культури, яких в Україні дуже багато. І це також треба зберігати. Це різні народи, це різні мови», — говорить він.

На його думку, збереження мови є безпосередньо пов’язаним із збереженням самого народу.

«Для нас, кримських татар, мова дуже важлива. Я розумію, що для багатьох народів вона має таке саме значення. Бо якщо ми втратимо мову — ми втратимо все», — підкреслює Халілов.

Як зберегти мову, яка опинилася під загрозою?

В Україні ромська мова  нині проходить процес кодифікації. На відміну від кримськотатарської, яка має кодифіковану літературну норму, для ромської мови ще триває робота над формуванням єдиних мовних стандартів.

Які уроки кримськотатарського досвіду можуть бути корисними для ромської мови?

Халілов радить насамперед звернути увагу на найпростішу, але водночас найважливішу сферу — родину.

«Після депортації, повернення і тієї ситуації, яка відбувається зараз, мова частково переходить на побутовий рівень. І цьому також не треба опиратися. Саме там вона може зберегтися», — пояснює він. На його думку, першочергове завдання — щоб мова залишалася живою у щоденному спілкуванні.

«У першу чергу мова повинна зберегтися на побутовому рівні — у родинах», — наголошує Халілов.

І вже після цього, вважає він, можна розширювати сфери її використання: створювати мовні курси, розвивати літературу, підтримувати письменників, які пишуть рідною мовою.

«Після цього вже можна говорити про те, щоб з’являлися якісь курси мови, можливо, письменники, які писали б цією мовою. І після цього вона починає вже ставати більш соціальною», — зазначає він.

Таким чином, шлях збереження мови, за словами Халілова, починається не лише з державних програм чи офіційних документів. Він починається з родини — з того, якою мовою батьки говорять із дітьми, якою мовою читають книжки та передають власну пам’ять.

А вже потім мова виходить за межі родини — до школи, літератури, театру, медіа та публічного простору.

Для кримських татар цей процес має особливе значення, адже історія народу показує, наскільки крихким може бути мовне середовище в умовах депортації, асиміляції та окупації.

Саме тому День кримськотатарської мови та літератури — це не лише нагода говорити про мову. Це нагадування про те, що разом із мовою народ зберігає свою пам’ять, культуру та ідентичність.