Роми України: між війною та боротьбою за рівні можливості

Ключовими пріоритетами для ромської громади в Україні під час війни залишається освіта та подолання дискримінації, а для ромів за кордоном — збереження культурної ідентичності поряд із успішною інтеграцією в нове суспільство. У цьому переконаний відомий український журналіст ромського походження, громадський діяч, голова громадської організації «Ukrainian roma initiative centre in Yorkshire c.i.c» Віктор Човка. В інтерв'ю «Жянес» пан Віктор розповів як повномасштабна війна РФ проти України впливає на ромську спільноту, чому стереотипи щодо ромської громади досі діють та якими є прояви дискримінації в повсякденному житті.  

«Поряд із викликами війни залишаються й проблеми соціальної інтеграції та подолання упереджень»

— Як повномасштабна війна вплинула на ромську спільноту в Україні?

— Війна дуже сильно і переважно негативно вплинула на ромську громаду, так само як і на все населення України. Однак є й окремі приклади, які можна вважати позитивними. Наприклад, частина ромських родин, які до війни жили в умовах крайньої бідності — без належного доступу до води, електроенергії та інших базових послуг, — після вимушеного виїзду за кордон отримали можливість суттєво покращити свої життєві умови. Йдеться, зокрема, про мешканців ромських поселень на Закарпатті, зокрема в Радванці та інших компактних поселеннях поблизу Ужгорода.

Під час війни багато хто з них оформив необхідні документи та закордонні паспорти й виїхав до європейських країн. Частина родин опинилася в Ірландії, де отримала житло, соціальну підтримку та доступ до базових послуг. Діти змогли відвідувати школи та дитячі садки, інтегруватися в нове середовище та вивчити англійську мову. Я спілкувався з однією такою родиною і був вражений тим, наскільки швидко діти адаптувалися. Одна дитина вже настільки вільно володіла англійською, що спілкувалася нею легше, ніж українською чи ромською мовами. Для окремих сімей це стало шансом на нові можливості та кращу якість життя.

Водночас для ромської громади в Україні війна загалом мала важкі наслідки. Особливо це стосується людей, які до початку повномасштабного вторгнення виживали завдяки неформальній зайнятості, зокрема збору металобрухту чи іншій сезонній роботі. З початком війни ці джерела доходу фактично зникли або суттєво скоротилися. Багато родин залишилися без засобів до існування і зіткнулися з труднощами у забезпеченні найнеобхідніших потреб. Ще одним наслідком стала масштабна міграція населення. Частина закарпатських ромів виїхала до країн Європи, тоді як до Закарпаття почали прибувати внутрішньо переміщені особи, зокрема ромські родини з Херсонської, Запорізької та інших областей, що постраждали від бойових дій.

Місцеві ромські громади активно долучалися до допомоги переселенцям. Підтримку отримували не лише роми, а й представники інших національностей та громад. Відомі випадки, коли ромські церкви та родини надавали прихисток людям, які втекли від війни. Наприклад, одна викладачка, яка евакуювалася з Харкова на початку повномасштабного вторгнення, оселилася в ромській родині в Ужгороді. Вона живе там і сьогодні та неодноразово наголошувала, що була приємно вражена гостинністю й підтримкою, яку отримала. За її словами, вона почувається в безпеці та комфорті, має всі необхідні умови для життя й стала фактично частиною цієї родини.

На початку війни я працював журналістом на телебаченні в Ужгороді та особисто долучався до допомоги переселенцям. Ми зустрічали людей на вокзалі, допомагали їм із розселенням у школах, церквах та інших тимчасових прихистках. Разом із тим траплялися й випадки дискримінації. Деякі ромські родини повідомляли, що під час прибуття на вокзал отримували менше допомоги, ніж інші переселенці, або стикалися з упередженим ставленням через свою етнічну належність. Коли громадські активісти звертали увагу на такі випадки, іноді лунали пояснення, засновані на стереотипах щодо ромської громади. Такі ситуації свідчать про те, що поряд із викликами війни залишаються й проблеми соціальної інтеграції та подолання упереджень. Водночас численні приклади взаємодопомоги та солідарності показують, що ромська громада є активною частиною українського суспільства і робить свій внесок у підтримку людей, які постраждали від війни.

«Важливо не забувати про національні спільноти, які є невід’ємною частиною українського суспільства. Однією з таких спільнот є ромська громада. Війна суттєво ускладнила її становище. Можливостей для системного висвітлення ромських питань стало менше» 

— Наскільки ромська тема є видимою в українському суспільстві та медіа під час війни?

— Під час війни увага до тематики національних спільнот, на мою думку, дещо зменшилася. Це певною мірою зрозуміло, адже в умовах повномасштабної війни суспільство та медіа зосереджені насамперед на питаннях безпеки, оборони та гуманітарних викликах. Однак важливо не забувати про національні спільноти, які є невід’ємною частиною українського суспільства. Однією з таких спільнот є ромська громада. Війна суттєво ускладнила її становище. Звичайно, якщо порівнювати із регіонами, де безпосередньо ведуться бойові дії, ситуація на Закарпатті є значно безпечнішою. Проте це не означає, що ромська громада не зіткнулася з новими труднощами та викликами.

Якщо говорити про медійну присутність ромської тематики, то вона сьогодні залишається доволі обмеженою. Зокрема, припинив роботу інформаційний ресурс Roma.ua через брак фінансування. Також була закрита телевізійна програма, присвячена життю ромської громади. У результаті можливостей для системного висвітлення ромських питань стало менше. Водночас є позитивні приклади. Окремі журналісти продовжують професійно працювати з ромською тематикою та привертати увагу до проблем і досягнень громади. Також важливу роль відіграє Суспільне, де регулярно з’являються матеріали про життя ромів в Україні.

Однак загалом видимість ромської тематики в українському інформаційному просторі, на мою думку, залишається недостатньою. Найчастіше інформація про діяльність ромських громад поширюється через сторінки громадських організацій та повідомлення про окремі проєкти. За межами цього простору ромська проблематика представлена досить обмежено. Водночас з’явився новий важливий напрям висвітлення — участь ромів у захисті України. Все більше уваги привертають історії ромських військовослужбовців, які воюють у лавах української армії.

Показовим є приклад документального фільму про ромського військового на ім’я Арсен, який зазнав тяжких випробувань під час війни. Ця стрічка справила сильне враження на глядачів і демонструвалася не лише в Україні, а й за кордоном, зокрема в Чехії.

(Подкаст з Арсеном Медником для «Жянес»: https://arca.org.ua/uk/posts/arsen-mednik-ya-zlamav-chimalo-stereotipv-schodo-romv-v-zsu/)

Цікаво, що в європейських країнах тема участі ромів у війні та їхнього внеску в захист України сьогодні часто привертає навіть більше уваги, ніж до повномасштабного вторгнення. Зокрема, активно висвітлюються історії ромських військових, волонтерів і громадських діячів. Тому можна сказати, що в Україні ромська тематика загалом залишається менш помітною, ніж хотілося б, тоді як у Європі дедалі більше уваги приділяється саме історіям ромів, які захищають Україну та беруть активну участь у суспільному житті.

«Роми воювали і продовжують воювати за свою державу, тому що Україна є їхньою Батьківщиною так само, як і для всіх інших громадян»

— Чи посилилися або навпаки зменшилися стереотипи щодо ромів під час війни?

— Після початку повномасштабного вторгнення з’явилося чимало позитивних прикладів, які змінили ставлення до ромської громади. Роми активно долучилися до волонтерської діяльності, допомоги військовим і цивільним, а багато представників громади добровільно стали на захист України. Символічним став і широко відомий випадок на Херсонщині з захопленням російського танка, який надовго закарбувався в суспільній пам’яті. Особливий резонанс викликали історії ромів, які самостійно зверталися до територіальних центрів комплектування та вступали до лав Збройних сил України. Ці приклади активно висвітлювалися в медіа та формували позитивний образ ромської громади. Пам’ятаю, як на початку війни мої сусіди в Ужгороді говорили: «Дуже добре, що й роми разом з усіма українцями стали на захист країни».

Тоді в соціальних мережах також було багато схвальних відгуків. Люди писали слова підтримки, дякували ромам за їхній внесок у боротьбу за свободу України. Це був важливий момент суспільної єдності, коли на перший план виходили спільні цінності та спільна відповідальність за майбутнє держави. Однак із часом ці позитивні приклади почали поступово відходити на другий план. Саме тому важливо фіксувати такі історії та зберігати пам’ять про внесок ромської громади в захист України. Адже роми воювали і продовжують воювати за свою державу, тому що Україна є їхньою Батьківщиною так само, як і для всіх інших громадян.

«Бували ситуації, коли люди відкрито висловлювали стереотипні судження про ромів або ставили під сумнів освіту, професійні навички чи соціальний статус людини лише через її національність»

Водночас, попри позитивні зміни, проблема стереотипів і дискримінації нікуди не зникла. Навіть під час війни траплялися випадки упередженого ставлення до ромів. Наприклад, мені відомі історії, коли ромських переселенців у пунктах харчування чи центрах допомоги неохоче обслуговували або радили звертатися по підтримку виключно до ромських організацій.

З власного досвіду можу сказати, що під час війни неодноразово стикався з дискримінаційними проявами. Інколи під час звернення до державних установ відчувалося упереджене ставлення через ромське походження. Бували ситуації, коли люди відкрито висловлювали стереотипні судження про ромів або ставили під сумнів освіту, професійні навички чи соціальний статус людини лише через її національність. Одного разу під час спілкування в державній установі після того, як дізналися про моє ромське походження, пролунали образливі узагальнення про ромську громаду. Мені довелося пояснювати, що роми є дуже різними, як і будь-яка інша спільнота, і що не можна судити про всіх людей за окремими прикладами чи стереотипами. Навіть коли я показував документи та розповідав про свою професійну діяльність як журналіста, співрозмовниця продовжувала висловлювати недовіру та упереджені припущення.

Такі ситуації свідчать про те, що негативні стереотипи щодо ромів досі залишаються поширеними. І хоча на початку війни суспільство значною мірою об’єдналося, а внесок ромської громади отримав широке визнання, сьогодні ці позитивні приклади потребують більшої уваги та нагадування. Саме тому важливо продовжувати говорити про історії ромських військових, волонтерів, журналістів, громадських активістів та звичайних громадян, які роблять свій внесок у захист і розвиток України. Це допомагає не лише зберігати історичну пам’ять, а й долати упередження та зміцнювати взаємну повагу в суспільстві.

«Нерідко людина стикається зі стереотипами ще до того, як встигає щось сказати чи пояснити. Про ромів можуть формувати негативне враження лише через їхню зовнішність або етнічне походження, не оцінюючи конкретну людину та її ситуацію»

— З якими проявами дискримінації сьогодні стикається ромська спільнота? Як медіа можуть змінити ставлення до ромів?

— На мою думку, найбільш відчутною проблемою для ромської громади залишається дискримінація під час взаємодії з державними установами. Саме там роми найчастіше стикаються з упередженим ставленням, особливо коли йдеться про оформлення документів, отримання соціальної допомоги чи інших адміністративних послуг.

Якщо говорити про Закарпаття та Ужгород, то тут існує кілька взаємопов’язаних проблем. З одного боку, частина представників ромської громади має низький рівень освіти. Деякі люди не вміють читати або писати, тому їм складно самостійно заповнювати заяви, анкети та інші документи. Це створює додаткові труднощі під час звернення до державних органів. З іншого боку, проблема полягає і в упередженому ставленні з боку окремих працівників установ. Нерідко людина стикається зі стереотипами ще до того, як встигає щось сказати чи пояснити. Про ромів можуть формувати негативне враження лише через їхню зовнішність або етнічне походження, не оцінюючи конкретну людину та її ситуацію.

З власного досвіду можу сказати, що іноді доводиться відчувати недовіру або зневажливе ставлення ще до початку спілкування. У деяких випадках складається враження, що до ромів ставляться не так, як до інших відвідувачів, а рішення чи рівень уваги можуть залежати від етнічної належності людини. Саме відсутність рівного ставлення є тим, що найбільше турбує. Незалежно від національності, усі громадяни повинні мати однаковий доступ до державних послуг і однакове ставлення з боку посадовців.

Тому однією з ключових проблем залишається забезпечення рівноправного доступу ромів до адміністративних послуг — від оформлення паспорта чи реєстрації місця проживання до отримання соціальної допомоги та інших державних сервісів. Подолання стереотипів і розвиток культури недискримінації в державних установах є важливим кроком до повноцінної інтеграції ромської громади та забезпечення рівних прав для всіх громадян України.

«В Україні ще залишається потреба в розвитку культури рівного ставлення до всіх громадян, зокрема до представників різних національних спільнот»

— Які кроки мають зробити Україна та країни ЄС для підтримки ромської спільноти? Чи є успішні приклади інтеграції та підтримки ромів, які варто масштабувати?

— Зараз я проживаю у Великій Британії і можу сказати, що це країна з розвиненими демократичними інститутами, де велике значення має дотримання законів. Звичайно, як і всюди, тут трапляються випадки нетерпимості чи упередженого ставлення до людей, але суспільство й державні інституції досить жорстко реагують на прояви дискримінації. Велика Британія є надзвичайно різноманітною країною, де живуть люди з різних куточків світу — з Європи, Азії, Африки, Америки та інших регіонів. Тому тут звично бачити представників різних культур, мов і традицій. Водночас усі добре розуміють, що образливі висловлювання щодо людини через її походження, колір шкіри чи інші ознаки можуть мати серйозні правові наслідки.

На мою думку, для України важливими є кілька речей. Насамперед — послідовне дотримання законів, які вже існують у сфері захисту прав людини та протидії дискримінації. Не менш важливим є й питання суспільної культури та ставлення до різноманіття. Потрібно поступово змінювати підхід до сприйняття людей, розуміючи, що всі громадяни мають бути рівними незалежно від національності, зовнішності, соціального статусу, матеріального становища чи походження. У Великій Британії я часто бачу, що людей оцінюють не за тим, як вони одягнені, ким працюють або який мають соціальний статус, а насамперед як особистостей. Наприклад, у школі, де навчається моя донька, я спостерігаю однакове ставлення до всіх дітей і батьків. Усі перебувають у рівних умовах і користуються однаковою повагою. Мені здається, що в Україні ще залишається потреба в розвитку такої культури рівного ставлення до всіх громадян, зокрема до представників різних національних спільнот.

Ще один важливий аспект — це представлення ромської громади в публічному просторі. Важливо більше говорити про позитивні приклади, успіхи та внесок ромів у розвиток суспільства. Коли в інформаційному полі переважають лише негативні історії або стереотипи, це неминуче впливає на суспільне сприйняття. Натомість розповіді про ромських військових, волонтерів, освітян, підприємців чи громадських активістів допомагають формувати більш об’єктивне уявлення про громаду.

«У частини ромських громад досі існує проблема раннього припинення навчання та недостатньої уваги до освіти дітей» 

Якщо говорити про те, що сьогодні найбільше потрібно ромській спільноті як в Україні, так і за її межами, то, на мою думку, першочерговим питанням залишається освіта. Саме рівень освіти багато в чому визначає подальші можливості людини, її професійний розвиток, економічну незалежність та соціальну інтеграцію. На жаль, у частини ромських громад досі існує проблема раннього припинення навчання та недостатньої уваги до освіти дітей. Це створює ризики бідності, соціальної ізоляції та обмежує можливості для майбутнього покоління. Тому підтримка освітніх програм, мотивація дітей до навчання та активна участь батьків в освітньому процесі мають стати одним із головних пріоритетів для розвитку ромської громади.

Щодо ромів, які сьогодні проживають за межами України, ситуація дещо інша. У багатьох європейських країнах діти мають стабільний доступ до освіти й регулярно відвідують школи. Проте виникають інші виклики. Один із них — поступова втрата культурної та мовної ідентичності через розпорошене проживання по різних країнах і регіонах. Коли громада не проживає компактно, стає складніше зберігати рідну мову, традиції та культурні зв’язки між поколіннями. Саме тому для ромів за кордоном важливими залишаються не лише питання соціальної інтеграції, а й збереження власної культурної спадщини та національної ідентичності.

Отже, якщо говорити про ключові пріоритети, то для ромської громади в Україні це насамперед освіта та подолання дискримінації, а для ромів за кордоном — збереження культурної ідентичності поряд із успішною інтеграцією в нове суспільство.