Один день із життя бориславських ромів
У 30-тисячному Бориславі, яке здавна вважалось містом трьох культур - української, єврейської та польської, роми також доповнюють триптих локальної історії міста. І хоча про ромські спільноти майже ніколи не згадується в контексті локальності Борислава, вони живуть тут віддавна. Навіть якщо самі майже нічого не знають про себе. І своє коріння.
Невелика приватна садиба, що у Бориславі на вулиці Лесняній, нічим не відрізняється від усіх інших будинків, які розташовані у цьому мікрорайоні міста. Низька хвіртка, старе авто у дворі. На порозі зустрічає Василь Казимирович - господар будинку.
Василю Казимировичу Горняку трохи більше за сорок. Він належить до етно групи польська рома. Більшість його родичів до Другої світової війни мешкали у Польщі, проте віднайти їх сьогодні майже неможливо. Контактів не залишилось, документів також. Василь Казимирович корінний бориславський ром, принаймні так себе називає. Його родина - це шестеро дітей, дружина Вікторія та брат Петро. Затишний, тихий будинок у Бориславі. А ще важливість віри та релігії.
Розповідаючи про власні родинні традиції, Василь Казимирович наголошує, що передовсім вони повязані із христистиянством. Проте традиційних ромських звичаїв у родині Горняків майже не залишилось.
Різдво та Пасха – одні з головних свят для родини Василя Казимировича. Святкують скромно та без гучних застіль. Особливість різдвяних традицій майже нічим не відрізняється від українців: на стіл кладуть всі 12 страв. Перед трапезою моляться, щоб подякувати Богу за прожитий день. Випросити нових ласк та благодаті. Василь Казимирович каже, що у Бориславі сьогодні майже не збереглось ромських традиції, а діти щоразу менше розмовляють ромською мовою. Пам'ятають лише двійко-трійко слів. Все поволі відходить, старі люди йдуть у засвіти, а молоде покоління уже не пам’ятає як було колись. Єдине, що натякає на ромське походження родини Горняків - легкий ромський акцент, коли Василь Казимирович спілкується з дітьми спілкується українською. Та чорняві очі найменшого сина.
Читайте також:
- Роми у фотографіях: як життя ромських спільнот фіксується через об’єктив
- Чому роми (НЕ) «цигани»?
- Циганська муза. Як Ліна Костенко писала про ромську поетку Папушу
- Українські ромські жінки виступили на 69-й сесії ООН у Нью-Йорку. Що вони сказали світові?
- Ромські письменники в літературі
- Чи потрібні ромські медіа? Баланс між інтеграцією та збереженням ідентичності
- Розриваючи кайдани стереотипів: ромські солдати у битві України за виживання
- Позивний «Мадяр»: як родина ромського військового допомагає адаптації до цивільного життя
- Путінська війна проти меншин в Україні
- День пам’яті жертв Голокосту: спогади й уроки