День пам’яті жертв Голокосту: спогади й уроки
Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Ця пам’ятна дата вшановується щороку 27 січня відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН від 2005 року. Присвячена вона 27 січня 1945 року, коли були визволені в’язні найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау біля польського містечка Освенцим. Через цю фабрику смерті пройшли близько 1,3 мільйона людей та більше мільйона з них були вбиті гітлерівцями. Цьогоріч вже 80 років визволення концтабору Аушвіц. І світ вшановує пам’ять жертв нацизму — євреїв, ромів, поляків та українців, яких нацистський режим нищив за національною ознакою. Торік журналістка Дар’я Ворона відвідала Музей Аушвіц-Біркенау і поділилась своїми спогадами та історіями інших відвідувачів.
«Нотки життя і свободи, які прориваються у табір, не радують, а роблять ще болісніше»
Я відвідала Аушвіц. Ці враження назавжди залишаться зі мною. Кожен крок, кожен погляд, кожен подих там важкі й невидимі, наче духи загиблих, які стоять поруч. Я не вірю в містичні явища. Але саме в Аушвіці я відчула, що поруч – люди, яких немає серед живих. Відчула їхній розпач, біль, зневіру і неймовірну силу.
Поки я пишу ці рядки, я відчуваю, як сухе повітря табору знову торкається моєї шкіри, як тоді, коли я ще стояла там, на тих страшних місцях. Плакати неможливо, а серце не може обробити весь біль, що там відчувається. Я просто стала, мов камінь, ціпеніла на кожному метрі, біля кожного барака, на місці, де колись лунали крики, де були розпач і смерть. А тепер — лише тиша, яка так само вражає, як і сам табір.
І все це пусте, порожнє місце... але воно повне жаху. І страшного відчуття того, що ти тут чужий і не маєш права на життя. Як хочеться просто розчинитися в повітрі, втекти від цього всього, але ти не можеш. Здається, образ дементорів у «Гаррі Поттері» написаний з цього місця. Усе світле, добре, радісне покидає тебе. Всередині залишається порожнеча.
Нотки життя і свободи, які прориваються у табір, не радують, а роблять ще болісніше. Нестерпно зелена трава. Лагідне сонце. Крони дерев десь там далеко, на горизонті… І випалена брунатна земля. І руїни бараків. І цинічно рівні, педантично рівно вибудувані вулички «адміністративної частини».
«Багато років жертви серед ромів, пам'ять про них, залишались у тіні»
Я, відносно молода й здорова жінка, після кількох годин цієї «екскурсії» була втомлена фізично і вбита морально. Це це лише кілька годин… А що ж тоді говорити про тих, хто цілими днями проводив у концтаборі, терпів наругу, намагався вижити? Тих, хто був голодний, виснажений, хворий. Вони не могли втекти від цього, не могли просто «вийти» з території і побачити світ живих. Вони, загнані до краю, мусили працювати, без води, без їжі, в холод і спеку. Вони не мали вибору. І це був лише один із мільйонів невидимих страждань, що залишилися в історії.
Справжнє пекло – це те, що не одразу видно. Довго ніхто не говорив про правду. Довго замовчувалась історія. Особливо коли йшлося про геноцид ромів, коли цей етнос став одними з перших, кого нацисти вивезли в табори, і хто пережив стільки жахів і страждань, як і євреї. І все-таки багато років ці жертви, пам'ять про них, залишались у тіні. І навіть сьогодні ми часто не говоримо про це, не здогадуючись, скільки болю та горя пережили ромські сім'ї.
«80 років визволення Аушвіц-Біркенау. Світ мусить пам’ятати»
27 січня 1945 року. Війська 1-го Українського фронту заходять на територію табору Аушвіц-Біркенау. Правда починає розлітатися світом з новою силою.
27 січня 2025 року. Ми говоримо про нелюдськість нацистського режиму. Про важливість не допустити повторення історії. Про те, що світ мусить пам’ятати.
Не хочеться бути скептичною. Але вчинки нашого східного сусіда – красномовні. Уроки не засвоєні. Світ чекає…
Але сьогодні ми згадуємо жертв Другої світової. Які «завинили» лише тим… А чим? Я не знаю, як схарактеризувати ті «критерії» теорії «чистоти раси».
Ніхто не вийде звідти таким, як був
Я не сама в своїх переживаннях. Українська група, яка брала участь в проєкті Dikh He Na Bister, розповіла, що їм довелося відчути під час відвідування табору смерті.
Ось їхні історії.
Ти заходиш на територію Аушвіцу людиною, яка знає історію, розуміє, що це було жахливе винищення різних етносів і соціальних груп. Але залишаєш табір зовсім іншою людиною. Ці враження ніколи не залишать тебе. Здається, що у моїх вухах досі лунає крик з крематоріїв Аушвіцу. Я бачу, як зондеркоманда вантажить тіла. Як прибувають нові ешелони.
Це не натхнення. Це життя без прикрас
Коли говоримо про мистецтво, зазвичай уявляємо щось піднесене, натхненне. Але ці книги роблять боляче. На їх сторінках – реальність, яка вбиває. Проте саме ці книги слід прочитати. Книги про Аушвіц.
З безміру пропонованих варіантів ми обрали кілька, які рекомендує команда «АРКА».
-
Лідія Осталовська «Акварелі». Детально про цю книгу ми писали раніше. Читайте огляд тут: Мистецтво чи спосіб вижити? Як концтабір перетворив талант на інструмент винищення.
-
Джонатан Фрідлен «Майстер утечі. Людина, яка втекла з Аушвіцу, щоб попередити світ». Книга написана простою мовою, утім викликає вир емоцій. Людина, яка змогла втекти з пекла. Після чого почалися нові знущання і моральні тортури. Так, в книзі немає ромів. Але порушено важливе питання: чому світ так довго мовчав.
-
Люсі Адлінгтон «Кравчині з Аушвіцу». Вона показує, як ув’язненим вдавалося виживати, виконуючи різноманітну роботу. І як ця, ніби людяна, робота продовжує бути лицемірною та цинічною. Одяг haute couture в концтаборі? Сюр… Реальність.
Читайте, дивіться. Історія Аушвіцу актуальна сьогодні й ніколи не втратить своєї значущості. Бо осягнути масштаби цього зла – нереально. Бо пробачити і забути – не маємо права.
Світла пам’ять усім, чиє життя обірвалося у концтаборах.
Фото: територія табору Аушвіц-Біркенау. Знімки авторки
Читайте також:
- Ромські корені у світі супергероїв: Marvel руйнує стереотипи?
- Ромські письменники в літературі: Папуша
- Історія про поцуплений російський танк. Резонанс та мистецьке відображення
- Чи знає АІ про ромів більше, ніж ми? Експеримент із чатом GPT
- Ромські та українські весільні традиції: схожість і символізм
- Між реальністю та романтикою: як Меріме описав світ ромів у новелі «Кармен»
- Шлюб з примусу? Або чому ромки плачуть на весіллі?
- Між освітою та війною: як окупація зруйнувала навчання ромських дітей
- Євген Магда: «Багатонаціональна політична нація є нашою конкурентною перевагою»
- Роми в українській літературі: як про них писав класик Михайло Коцюбинський