Свідчення ромських жінок з України на церемонії вшанування пам'яті жертв Голокосту в ООН

27 січня 2026 року у Залі Генеральної Асамблеї ООН відбулася офіційна церемонія Організації Об’єднаних Націй з нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту. Захід пройшов під гаслом «Пам’ять про Голокост заради гідності та прав людини».

На запрошення ООН до міжнародної спільноти звернулася Наталія Томенко, яка поділилася власним свідченням, а також свідченням своєї бабусі — Галини Томенко, ромської жінки, яка пережила нацистські переслідування разом зі своєю родиною під час Другої світової війни на території окупованої України.

У контексті 85-х роковин трагедії Бабиного Яру, які відзначаються у 2026 році, було досягнуто важливого меморіального рубежу: вперше в історії в межах офіційної церемонії ООН, присвяченої пам’яті жертв Голокосту, було представлено життєвий досвід ромської жертви з України. Свідчення прозвучало з міжпоколінної перспективи ромських жінок і акцентувало увагу на виживанні, передаванні історичної пам’яті та спільній відповідальності за майбутнє.

У церемонії взяли участь Генеральний секретар ООН, Голова Генеральної Асамблеї, представники Постійних представництв Ізраїлю та Сполучених Штатів Америки, а також прозвучали меморіальні молитви й свідчення тих, хто пережив нацистські злочини.

Свідчення Галини Томенко

Галина Томенко народилася 25 травня 1945 року в місті Дніпро, Україна, у ромській родині, що належить до підгрупи серви. Хоча вона з’явилася на світ наприкінці Другої світової війни, війна визначила її життя задовго до народження. Її батьки та четверо старших братів і сестер проживали в селі Царичанка, де родина займалася сільським господарством. Батько також мав коня та підводу, надаючи транспортні послуги місцевим мешканцям.

У 1940 році, з посиленням нацистських расових переслідувань і зростанням загроз для ромських родин, сім’я була змушена залишити Царичанку та шукати порятунку у більшому місті — Дніпрі.

Під час свого виступу в ООН Галина Томенко згадала про тривалий вплив переслідувань на її родину та громаду:

«Моє життя було сформоване війною, вимушеним переміщенням і витривалістю ще до мого народження. Моя родина пережила голод, геноцид, невизначеність і втрати».

У період нацистської окупації ромські родини жили під постійною загрозою розстрілу. Виживання залежало від постійного руху, мовчання та страху. Цілі ромські родини й громади знищувалися без будь-яких записів чи офіційного визнання.

Згодом Галина вийшла заміж за ромського чоловіка, родина якого також пережила нацистські переслідування в Кременчуцькому районі Полтавської області. У їхній родині спогади про війну ніколи не були зафіксовані письмово чи офіційно визнані. Натомість вони передавалися через тілесні хвороби, тривожність і мовчання — від покоління до покоління.

«Старше покоління несло травму, щоб молодше могло жити».

Говорячи з України сьогодення, Галина провела прямий зв’язок між минулим і теперішнім, адже війна знову повернулася на її землю:

«Війна знову повернулася в Україну. Знову родини змушені тікати. Травма не зникає з часом — вона передається далі. Але разом із нею передається й сила».

Завершуючи своє свідчення, Галина символічно передала відповідальність за пам’ять наступному поколінню:

«Моє покоління зберігало пам’ять через виживання. Тепер ми передаємо цю пам’ять нашим дітям і онукам — не як страх, а як знання, гідність і захист».

Її свідчення є потужним міжпоколінним свідком ромського виживання, стійкості та нагальної потреби зберігати пам’ять в умовах повторюваного насильства.

Свідчення Наталії Томенко

Після виступу своєї бабусі до Генеральної Асамблеї ООН звернулася Наталія Томенко — представниця третього покоління після геноциду ромів. Це покоління не зазнало геноциду безпосередньо, однак переживає повномасштабне вторгнення Росії в Україну та несе відповідальність за збереження пам’яті, утвердження справедливості й захист майбутніх поколінь.

Наталія Томенко — експертка з культурної спадщини, дослідниця, психологиня-консультантка з транзакційного аналізу, візуальна художниця та правозахисниця ромської спільноти з України. Вона є співголовою AURA: Ukrainian Roma Advocacy Alliance у Німеччині та заступницею директорки ARCA: Agency for the Advocacy of Roma Culture в Україні, де координує проєкти з питань пам’яті, усної історії та збереження культурної спадщини в умовах війни.

У своєму виступі вона наголосила на міжпоколінній передачі відповідальності:

«Сьогодні я стою перед вами як онука, як представниця третього покоління після геноциду ромів і як людина, яка приймає відповідальність, передану мені».

Наталія підкреслила, що ромські жертви в Україні є одними з небагатьох живих свідків двох воєн на одній і тій самій землі — Другої світової війни та повномасштабної російської агресії. Їхній досвід становить унікальне й незамінне джерело історичного знання.

«Ромські жертви вчать нас, як витримувати невизначеність, як залишатися людьми в нелюдських умовах і як захищати життя, коли майбутнє є непевним».

Вона також розповіла про діяльність ромських громадських організацій в Україні, особливо в умовах війни: документування свідчень тих, хто пережив геноцид, створення захищених цифрових архівів, підготовку виставок і освітніх матеріалів, а також надання термінової гуманітарної допомоги літнім людям, які знову постраждали від війни.

«Самої пам’яті недостатньо. Вона має перетворюватися на захист, освіту та солідарність».

Завершуючи виступ, Наталія Томенко звернулася до відповідальності перед майбутніми поколіннями, безпосередньо пов’язавши пам’ять із правами людини та демократичною стійкістю:

«Те, що ми робимо сьогодні, визначить, чи залишиться пам’ять живою — і чи будуть гідність та права людини справді захищені завтра».

Її свідчення підтвердило, що міжпоколінна пам’ять є не лише актом вшанування, а й формою активної відповідальності — задля формування безпечнішого та справедливішого майбутнього.

Історичний контекст: геноцид ромів і сінті

Під час Другої світової війни нацистська Німеччина та її союзники здійснили геноцид ромів і сінті паралельно з Голокостом єврейського народу. На території окупованої Європи, за оцінками дослідників, було вбито близько 500 000 ромів і сінті в межах расово мотивованої кампанії знищення, коріння якої сягає століть антициганізму. Роми та сінті зазнавали переслідувань не за дії чи політичні погляди, а виключно через своє етнічне походження, яке нацистська расова ідеологія визначала як «нижче» й таке, що підлягає знищенню.

Геноцид мав різні форми: депортації, примусову працю, голод, медичні експерименти та масові вбивства в концентраційних і таборах знищення, зокрема в Аушвіці-Біркенау, де в ніч з 2 на 3 серпня 1944 року було ліквідовано так званий «циганський сімейний табір» і в газових камерах убито понад 4 300 ромів і сінті. Протягом десятиліть після війни цей геноцид залишався маргіналізованим, недостатньо задокументованим і значною мірою виключеним із національних та міжнародних рамок історичної пам’яті.

В Україні геноцид ромів набув особливо жорстокої форми, яку дослідники часто описують як «геноцид кулями». На відміну від Західної та Центральної Європи, де ромів частіше депортували до таборів, на окупованих нацистами українських територіях ромські громади здебільшого знищувалися шляхом масових розстрілів. Їх здійснювали айнзацгрупи, підрозділи СС, вермахту, польова жандармерія та місцеві колаборанти. Починаючи з 1941 року, кочові й осілі ромські громади збирали, виводили до лісів, ярів, полів та околиць міст і розстрілювали, часто без будь-якої офіційної фіксації чи ідентифікації жертв. Цілі родини знищувалися одночасно, залишаючи після себе мінімум уцілілих і майже жодної документації. За оцінками дослідників, на території сучасної України було вбито від 20 000 до 72 000 ромів.

Після війни радянська влада не визнавала ромів окремою групою жертв, зараховуючи їх до категорії «мирних радянських громадян», що сприяло десятиліттям мовчання та історичного витіснення. У результаті свідчення тих, хто пережив геноцид, багато з яких були записані лише в останні десятиліття, залишаються одним із найважливіших джерел для відтворення цієї історії та повернення гідності, визнання і справедливості ромським жертвам.

Інституційні партнери

• Agency for the Advocacy of Roma Culture (ARCA)

• Ukrainian Roma Advocacy Alliance (AURA)

• European Roma Institute for Arts and Culture e.V. (ERIAC)

• Documentation and Cultural Center of German Sinti and Roma

• Information Centre on Antigypsyism (MIA)

• KONTAKTE-KONTAKTbI e.V.

• The Fortunoff Video Archive for Holocaust Testimonies, Yale University

• Research Centre on Antigypsyism, Heidelberg University

• Ukrainian Center for Holocaust Studies (UCHS)

• Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр»

Представлена робота підтримується та реалізується у співпраці з національними й міжнародними ромськими та меморіальними інституціями, участь яких відображає спільну відданість посиленню представництва ромів, протидії антициганізму та забезпеченню присутності ромських голосів у глобальних просторах пам’яті й прав людини. Партнери спільно працюють над збереженням усної історії геноциду ромів в Україні через збирання свідчень, освітню діяльність і довгострокове збереження пам’яті, поєднуючи експертизу в дослідженнях, архівній справі, комеморації та публічній освіті.