«Романіпе»: історії українських ромів поза стереотипами та романтизацією

Nov. 20, 2026

Як з’явився документальний фільм «Романіпе» і що його творці прагнули розповісти про українських ромів — без нав’язаних стереотипів і романтизації? Про задум стрічки, роботу з героями, історичний контекст і реакцію глядачів «Жянес» поговорило з Вікторією Солов’юк, менеджеркою ГО «Пост Беллум – Україна» та продюсеркою постпродакшну фільму, і Євою Райською, журналісткою та інтерв’юєркою проєкту.

— Як виникла ідея створення фільму «Романіпе» і що стало головним поштовхом до його реалізації?

— Вікторія Солов'юк: Першим кроком став проєкт «Пам’ять національних спільнот України», у межах якого ми записали 15 глибинних інтерв’ю з представниками 11 національностей: болгарами, угорцями, євреями, караїмами, кримськими татарами, гагаузами та іншими. За його підсумками вийшов документальний фільм «Вкорінені», який мав широкий резонанс: ми презентували його у 14 населених пунктах — в Україні (Львів, Київ, Ужгород, Дніпро, Чернівці, Олександрівка, Одеса), Чехії (Прага, Брно, Ліберець, Чеські Будейовиці, Оломоуц, Пардубіце) та Угорщині (Будапешт).

Працюючи над цією темою, ми побачили, наскільки вона малодосліджена в українському інфопросторі, і вирішили рухатися далі. Ми створили серію освітніх відео, які розповідають небанальні факти про етнічні спільноти без зайвої екзотизації, а також вуличну мультимедійну виставку «Вкорінені: сад пісень», яку презентували у Полтаві на фестивалі демократії.Фото надані ГО «Пост Беллум - Україна»

Головним поштовхом до роботи з ромською темою та створення нового фільму стало усвідомлення того, що ромська спільнота України залишається чи не найбільш закритою, малодослідженою та водночас найбільш оточеною стереотипами й упередженнями в нашому суспільстві. У межах усноісторичного проєкту «Роми України» ми записали 15 інтерв'ю з представниками різних ромських субетносів, а п'ять найяскравіших історій лягли в основу 40-хвилинного фільму «Романіпе»,  щоб дати слово самим людям і показати їх такими, якими вони є насправді.

— Який головний меседж ви хотіли донести до глядачів і на які емоції чи роздуми сподіваєтеся після перегляду стрічки?

— Вікторія Солов'юк: Головний меседж фільму закладений у самій його назві —  «Романіпе». Ми хотіли показати українських ромів без нав’язаних стереотипів і романтизації, через живі голоси реальних людей, їхню пам’ять, мови та щоденний досвід. Для нас важливо, щоб глядачі побачили, що ромська спільнота не є монолітною чи застиглою в часі: це різні люди, які мають свій неписаний культурний кодекс і повагу до традицій, але водночас гнучко змінюються разом із сучасним суспільством, шукаючи в ньому своє місце. Як влучно зазначив герой та співтворець стрічки, дослідник Януш Панченко, що «це фільм про те, що ми різні, але об'єднані чимось спільним».

Фото надані ГО «Пост Беллум - Україна»

Щодо емоцій та роздумів, ми сподіваємося на чесну рефлексію, емпатію та бажання поставити під сумнів власні упередження. І досвід проведених уже чотирьох  показів доводить наскільки по-різному стрічка резонує з аудиторією. На відкритому показі у львівському музеї «Територія терору» розмова точилася навколо прийняття «іншого» та подолання багаторічних стереотипів, а зустріч зі студентами Українського католицького університету стала інтелектуальним поштовхом надихнути молодь брати тему ромської культури за основу для майбутніх досліджень.

Не менш глибокими стали покази в регіонах. У Мукачеві емоційне обговорення тривало півтори години. А особливої ваги йому надала присутність героїні фільму Ради Каландії, яка відверто розповіла про формальне ставлення місцевих інституцій до ромської тематики. Натомість камерний показ у Дрогобичі вивів дискусію на філософський рівень про свободу, прояви дискримінації та реальні соціальні умови життя людей. Найцінніше для нас те, що після перегляду зникає дистанція «ми і вони», а натомість з’являється щира цікавість, повага й готовність до діалогу.

— Які найбільші творчі виклики постали перед командою під час роботи над фільмом і як вам вдалося їх подолати?

— Вікторія Солов'юк: Одним із головних викликів став відбір матеріалу та пошук балансу між глибиною історій і хронометражем. Оскільки «Пост Беллум – Україна» працює у форматі кінопоказів, де відкрите обговорення з аудиторією є рівносильною частиною події, ми свідомо прагнули створити неперевантажений короткометражний фільм тривалістю близько 30-40 хвилин. Із п’ятнадцяти записаних інтерв’ю нам довелося відібрати п’ятьох героїв, які б найповніше представляли різноманіття ромських досвідів і субетносів. Нам було важливо не перетворити фільм на нарізку вирваних із контексту фраз, а дати кожному з п’ятьох спікерів достатньо екранного часу, щоб розкрити складну біографію без спрощень.

Ще одним серйозним творчим викликом стала робота з історичним контекстом і зміна нашого звичного підходу до драматургії. Зазвичай ми будуємо стрічки навколо прямих мов героїв, залишаючи фінал відкритим, щоб глядач сам шукав відповіді. Однак історія ромів є надзвичайно складною і маловідомою широкому загалу, а кожен факт із біографії героїв потребує пояснення. Тому новаторством у цьому фільмі стало рішення інтегрувати в структуру стрічки історичну довідку та розповісти, як роми опинилися в Європі, чому ця спільнота така строкато-різноманітна, звідки походять різні діалекти та етнічні групи.

Окремим викликом і водночас принциповим кроком стала мова. Інтерв’ю одного з наших героїв, Василя Щербакова (Наумки), було записане ромською мовою. Для нашої команди це був перший досвід інтеграції іншомовного свідчення у фільм, що вимагало особливої уваги під час перекладу, монтажу та титрування. Проте ми були переконані: створювати фільм про ромську культуру, не даючи глядачеві почути живу ромську мову, було б неправильно.

— Наскільки реальні події, особисті історії чи життєвий досвід вплинули на сюжет і формування персонажів?

— Єва Райська: З більшістю героїв, з якими ми записували наш проєкт, я уже була знайома раніше. Тож вибудовувати з ними контакт було значно простіше, тим паче, що серед ромів особистий контакт  має справді велике значення. Це як аванс кредиту довіри між тобою та твоїм героєм чи героїнею. Це відіграло ключову роль. З іншого боку, у мене є чималий досвід роботи з цією спільнотою — через дослідження, літературу, репортаж. І тому мені видається, що весь цей мій бекґраунд і став важливою основою для роботи у проєкті Post Bellum.

Фото надані ГО «Пост Беллум - Україна»

— Що було найскладнішим у процесі зйомок і чи траплялися моменти, які суттєво змінили ваше бачення фільму?

— Єва Райська: Не було якихось надто складних моментів, попри те, що проєкт був довгим та потребував багато внутрішніх ресурсів. Себто навіть експедиції до наших героїв чи безпосередньо записи та розмови — справді потребували дуже сильної  включеності, розуміння контексту, фізичного перебування зі своїми героями. Слухання їхніх історій та проживання цих досвідів. Далі була робота з цим великим обсягом інформації. Але мені не йдеться тут про складність, бо цей проєкт, як й інші дослідження, пов’язані з темою ромів — це те, що я, мабуть, умію роботи найкраще і те, що мене драйвить. 

— Чим «Романіпе» відрізняється від інших українських кінопроєктів і що, на вашу думку, робить цю стрічку особливою?

— Єва Райська: Передусім те, що цей фільм не про барвисті хустки, колоритних ромів чи ще якісь інші уявлення, які можуть виникати, міркуючи про ромів. Тобто цей продукт не є поп-культурою, а радше дуже глибинним дослідженням та намаганням зрозуміти, якими є роми у їхньому первинному, більш правдивому сенсі та формі.

Зрештою, цей фільм не дає пряму відповідь своєму глядачеві, а лиш змушує поміркувати та зробити свій висновок, виходячи з власної оптики та свого світосприйняття. Або не робити цього висновку. Можна ставити питання самим собі. Або ще комусь. І головне: фільм запрошує до діалогу та змушує ще довго рефлексувати. Мені видається, що це і є важливо: не лише переглянути стрічку й отримати швидку емоцію, але передусім замислитись, щоб мати простір для переосмислення.

— Яким ви бачите вплив фільму на українського глядача та яке головне відчуття чи думку хотіли б залишити в нього після фінальних титрів?

— Вікторія Солов'юк: Нам хотілося б залишити у глядача світле відчуття щирої цікавості і відкритості до діалогу. Наш попередній досвід роботи з темою національних спільнот навчив нас важливої речі: замість того щоб акцентувати на «іншості» та відмінностях, варто фокусуватися на нашій спільності. Адже це передусім історія про багаторічне сусідство, спільну державу та взаємоповагу. Ми прагнемо, щоб глядач відчув просту, але дуже глибоку істину: у словосполученні «український ром» слово «український» є настільки ж природним і вагомим, як і «ром». А різноманіття наших культур робить спільне суспільство лише сильнішим і відрізняє від ворога, де національний спадок та різноманіття намагаються знищити.

 

Ця публікація стала можливою в межах проєкту «Простір для дій: молодь за колективні зміни», який реалізує ГО «АРКА» у партнерстві з Plan International, який фінансується Шведським агентством з міжнародного розвитку та співробітництва (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію уряду Швеції або Plan International.