Медіатор має допомогти сторонам почути одна одну

Юліан Кондур — координатор міжнародної благодійної організації Ромський жіночий фонд «Чіріклі» та радник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. В інтерв'ю «Жянес» розповів про створення та діяльність інституту медіаторів в Україні, роль медіаторів та ефективність цієї інституції за роки роботи.     

«Медіатор допомагає людині зрозуміти свої права, а установі — побачити конкретні перешкоди, які заважають їх реалізації»

— Як виникла ідея створення інституту медіаторів при організації «Чіріклі»? Яку проблему ви прагнули розв’язати насамперед і чому наявних механізмів взаємодії між ромськими громадами та державними установами було недостатньо?

— Ідея ромської медіації не виникла в «Чіріклі» сама по собі. Ми спиралися на європейський досвід: на 2011 рік мережі медіаторів уже працювали, зокрема, у Румунії, Іспанії та Македонії. «Чіріклі» стала національною фокусною організацією — National Focal Point — програми ROMED, спільної програми Ради Європи та Європейського Союзу.

Оцінка ROMED за 2016 рік зазначає, що «Чіріклі» почала просувати цей підхід у 2010 році. Упродовж 2011–2013 років у межах програми в Україні підготували 54 медіатори — 37 жінок і 17 чоловіків. Ми адаптували міжнародну методологію до українських процедур та потреб громад.

Насамперед йшлося про відстань між формально гарантованими правами та можливістю ними скористатися. Установи переважно очікували, що людина сама звернеться, правильно сформулює запит і принесе документи. Але що робити людині, яка документів не має, не розуміє процедури або вже стикалася з дискримінацією? Водночас установам часто бракувало контакту з громадами та розуміння їхніх обставин.

Тому ми працювали з обома сторонами. Наприклад, уже у 2013 році «Чіріклі» організовувала спільне навчання медіаторів і соціальних працівників. Це дозволяло одразу формувати робочі зв’язки та спільне розуміння того, як усувати бар’єри.

«Для нас це важливий принцип: люди мають брати участь у визначенні рішень, які стосуються їхнього життя. Медіатор допомагає організувати таку взаємодію»

— Яку роль медіатори відіграють у подоланні бар’єрів між ромською громадою та державними інституціями? Як вони допомагають налагоджувати взаємодію у сферах освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та доступу до адміністративних послуг?

— Медіатор допомагає людині зрозуміти свої права, а установі — побачити конкретні перешкоди, які заважають їх реалізації. Далі вони разом працюють над рішенням.

В освіті це може бути допомога із зарахуванням дитини до школи, спілкування з батьками й педагогами, з’ясування причин тривалої відсутності. У медицині — налагодження контакту з лікарями, доступ до обстежень і профілактики. У соціальному захисті — допомога з оформленням виплат, а в адміністративних послугах значна частина роботи пов’язана з документуванням.

При цьому роль медіатора ширша за супровід окремих звернень. ROMED1 зосереджувалася на професійній підготовці медіаторів, а ROMED2 розвивала участь ромів у місцевому врядуванні. Створювалися громадські ініціативні групи, учасники яких визначали потреби громади та обговорювали рішення з місцевою владою.

Для нас це важливий принцип: люди мають брати участь у визначенні рішень, які стосуються їхнього життя. Медіатор допомагає організувати таку взаємодію. Успішний результат — коли людина може самостійно звертатися до установ, а громада має можливість впливати на місцеву політику.

«Війна додала переміщення, втрату житла й документів, необхідність налагоджувати контакти з установами на новому місці»

— З якими найскладнішими проблемами стикаються медіатори у своїй щоденній роботі? Чи йдеться переважно про бюрократичні перешкоди, недовіру з боку державних установ, упередження суспільства чи внутрішні виклики самих громад?

— Найчастіше ці проблеми взаємопов’язані. Відсутність документів обмежує доступ до послуг; матеріальні труднощі не дозволяють оплатити дорогу чи необхідні процедури; попередні відмови посилюють недовіру.

Бюрократичні вимоги можуть створювати замкнене коло: для оформлення одного документа потрібен інший, якого також немає. Додаються упередження та небажання розбиратися у складній справі.

У громадах також можуть бути страх, недостатня поінформованість або очікування швидкого результату. Але це потрібно розуміти в контексті досвіду людей. Якщо звернення роками нічого не змінювали, довіра не відновиться після однієї зустрічі. Вона з’являється через послідовну роботу та відчутні результати.

Війна додала переміщення, втрату житла й документів, необхідність налагоджувати контакти з установами на новому місці.

Окрема проблема — перевантаження медіаторів. Ще оцінка ROMED 2016 року описувала нестабільність їхньої зайнятості, брак ресурсів і залежність роботи від відданості окремих людей. Медіаторам потрібні справедлива оплата, навчання, професійна підтримка та можливість залучати юристів й інших фахівців. Від них не можна очікувати, що вони самостійно вирішать усі проблеми громади.

«Системний показник для нас — чи стала процедура доступнішою для наступної людини. Якщо кожна аналогічна справа знову потребує надзвичайних зусиль, сам бар’єр ще залишається»

— Як вам вдається вимірювати ефективність роботи інституту медіаторів? Чи можете навести конкретні приклади, коли втручання медіатора допомогло людині або родині отримати доступ до послуг, захистити свої права чи розв’язати конфлікт?

Важливо розрізняти обсяг роботи та результат. Кількість консультацій і супроводів показує навантаження. Але потрібно також з’ясувати, чи отримала людина документ, послугу або виплату, чи вдалося поновити навчання дитини. Одна людина може потребувати багатьох звернень, тому кількість людей і кількість випадків підтримки потрібно рахувати окремо.

У нас є приклади, зафіксовані зовнішньою оцінкою ROMED. У Переяславі за три місяці роботи у 2015 році шість родин, які виховували 32 дітей, отримали гуманітарну допомогу; чотирьом жінкам допомогли оформити документи для отримання допомоги після народження дитини; 32 ромам забезпечили доступ до медичних послуг; четверо людей працевлаштувалися. Це був спільний результат медіаторів, громадської ініціативної групи та місцевої влади.

Інший приклад — справа родини без документів у тодішньому Кіровограді у 2014 році. Після обговорення проблеми з владою створили робочу комісію, усунули штрафний бар’єр і відкрили можливість залишитися в Україні та оформити документи. На момент публікації історії процес документування ще тривав.

Серед новіших прикладів — пілотний проєкт документування у Мукачеві за ініціативою Омбудсмана, у співпраці з ДМС, УВКБ ООН і «Чіріклі». ECRI (European Commission against Racism and Intolerance — Європейська комісія проти расизму та нетерпимості - ред.) відзначила його як добру практику та повідомила про отримання документів понад 300 ромами.

Системний показник для нас — чи стала процедура доступнішою для наступної людини. Якщо кожна аналогічна справа знову потребує надзвичайних зусиль, сам бар’єр ще залишається.

«Медіатор має допомогти сторонам почути одна одну та взяти відповідальність за рішення. При цьому права людини залишаються основою його роботи»

— Наскільки важливо, щоб медіатори самі були представниками ромської громади? Як поєднання знання культури, мови та традицій із розумінням роботи державних інституцій впливає на довіру до них?

— Це має велике значення. Знання мови, середовища та повсякденного досвіду допомагає встановити контакт і зрозуміти обставини, які зовнішній фахівець може не одразу побачити.

Водночас ромські громади різні. Етнічне походження саме по собі не гарантує довіри або розуміння потреб кожної родини. Довіру потрібно заслужити послідовністю, конфіденційністю та повагою до вибору людини.

Тому знання громади має поєднуватися з професійною підготовкою: розумінням прав, процедур, роботи установ і меж власної відповідальності. Методологія ROMED наголошує на неупередженості: медіатор має допомогти сторонам почути одна одну та взяти відповідальність за рішення. При цьому права людини залишаються основою його роботи.

Важлива й участь ромських жінок у медіації. Для частини жінок можливість звернутися до медіаторки полегшує розмову про здоров’я, домашнє насильство або складні сімейні обставини. Повага до культури при цьому має поєднуватися з повагою до прав і гідності кожної людини.

«Співпраця залишається вразливою, якщо залежить від одного посадовця чи короткого проєкту» 

— Чи вдалося інституту медіаторів змінити ставлення державних органів і місцевих громад до ромського населення? Які зміни ви вважаєте найбільш відчутними, а які проблеми, попри багаторічну роботу, залишаються невирішеними?

— Ми бачимо зміни там, де вдалося створити постійну співпрацю. Коли працівники установ безпосередньо спілкуються з родинами та разом із медіаторами вирішують конкретні справи, це допомагає долати стереотипи.

Наприклад, оцінка роботи в Дарницькому районі Києва описує співпрацю щодо вивезення сміття з поселення, доступу до благодійних послуг і проведення занять ромською мовою в бібліотеці. Ці заняття також створювали простір, де батьки могли зустрічатися та обговорювати потреби громади.

Важливим кроком стала робота над професійною підготовкою. У 2016 році університет імені Драгоманова погодив включення курсу з медіації як форми соціальної роботи з ромською меншиною до бакалаврської програми.

Однак локальні результати ще потрібно закріплювати на рівні інституцій. Співпраця залишається вразливою, якщо залежить від одного посадовця чи короткого проєкту. Зберігаються проблеми документування, освіти, житла, зайнятості та реагування на дискримінацію.

Тому для мене найвідчутніша зміна — коли громада бачить, що звернення може дати результат, а установа починає враховувати її потреби у своїй роботі. Наступне завдання — зробити таку практику сталою.

«Потрібно інвестувати у спроможність ромських організацій: управління, юридичну підтримку, роботу з даними та підготовку нових фахівців»

— Яким ви бачите майбутнє інституту медіаторів в Україні? Що необхідно зробити, щоб ця ініціатива стала системним механізмом захисту прав ромської громади, мала стабільне фінансування та могла працювати незалежно від підтримки окремих проєктів чи донорів?

— Майбутнє медіації я бачу у професійній роботі зі сталим фінансуванням, чіткими функціями та гарантованою участю ромських громад.

Підґрунтя для цього існує давно. Ще рекомендація Комітету міністрів Ради Європи CM/Rec(2012)9 передбачала професійне визнання медіаторів, стабільнішу зайнятість, справедливу оплату та належні умови праці. Новий звіт ECRI щодо України також закликає інституціоналізувати, розширити й належно фінансувати їхню роботу.

Практично це означає визначити механізми співпраці медіаторів з установами та передбачати кошти в державних і місцевих програмах. Фінансування має покривати оплату праці, транспорт, зв’язок, навчання та професійну підтримку. Одним із можливих шляхів є замовлення відповідних послуг у громадських організацій.

Також потрібно інвестувати у спроможність ромських організацій: управління, юридичну підтримку, роботу з даними та підготовку нових фахівців. Без цієї основи окремий медіатор залишатиметься перевантаженим, а результати — нестійкими.

Водночас публічне фінансування має поєднуватися з професійною незалежністю, дотриманням конфіденційності та можливістю порушувати питання дискримінації. Самі громади повинні брати участь у визначенні пріоритетів і оцінюванні роботи.

Мета — посилювати здатність людей користуватися своїми правами, а державних установ — забезпечувати їх на практиці. Саме за цими змінами варто оцінювати майбутній розвиток медіації.

Ця публікація стала можливою в межах проєкту «Простір для дій - Молодь за колективні зміни», який реалізує ГО «АРКА» у партнерстві з Plan International, який фінансується Шведським агентством з міжнародного розвитку та співробітництва (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію уряду Швеції або Plan International.