Закарбовані в часі: ромський історик створює перший фотоархів українських ромів

Родинні архіви, збережені роками й пронесені крізь покоління, є не просто приємними згадками, а своєрідним джерелом історико-культурної пам'яті нації. Закарбовуючи не підкорений людиною ресурс — час, саме світлини є чи не найбільш дорогоцінними в архівній справі. Сергій – ромський дослідник та ілюстратор, батьки якого свого часу пліч-о-пліч стояли з кримськими татарами в депортаційних чергах, зі свого досвіду знає наскільки важливим є розуміння історії родини, родоводу, нації. Нині він перебуває в Грузії та звідти втілює в життя проєкт, якому присвятив не один рік кропіткої роботи — віртуальний ромський фотоархів. 

В корінні хлопця міцно сплетені два народи, які географічно не мають клаптику на карті світу, але зуміли зберегти свою ідентичність по сьогодні. На більшу частину свого етнічного походження він ром з теренів Кримського півострову. Родина Сергія походить від кримських ромів, влахів та ассирійців з материної сторони. Символічно, що ассирійці — це народ, який колись був позбавлений своєї рідної землі і нині розкиданий по всьому світу. З походженням Сергій пов’язує відсутність якоїсь прив’язки до певної країни, але сильне відчуття національної свідомості, яку він плекає в собі та намагається зберігати надалі. 

Сказати, що ти ром

Частину свого життя Сергій прожив у Грузії, адже після депортації з Криму його родина не мала права повертатись на терени півострова. Доля його сім’ї складна та цікава, але історична освіта не пов’язана з нею. До науки його тягнуло ще з дитинства, а от детальні дослідження власного походження розпочались вже після навчання. 

“На вибір спеціалізації сімейна історія не вплинула. Думаю, що чимало ромів зіштовхувались з необхідністю, а іноді бажанням приховувати свою етнічність через суспільні чи політичні процеси. Після депортації мою родину сильно пригнічували у різних країнах - Росії, Грузії деінде. В підлітковому періоді у мене були деякі складнощі з визнанням і прийняттям свого походження, досліджувати його я почав вже у більш зрілому віці. Визнати свою етнічну приналежність і почати говорити про неї відверто, мені вдалось в процесі здобуття вищої освіти.”

Сергій з сестрою перші в родині закінчили школу та здобули вищу освіту. Це сприяло його прийняттю себе і дозволило з гордістю говорити, що він — ром. 

Фотоархів в Україні

Більша частина діяльності Сергія сьогодні пов’язана з графічним дизайном. Він робить ілюстрації, зокрема для інформаційної платформи “Жянес”, але душа тяжіє до історії. Свій дослідницький потенціал молодик реалізує через різноманітні проєкти та наукові дослідження. Останні 3,5 роки він працює з історією фотографії Кавказу та Закавказзя. Не так давно він випустив свою першу велику працю, яка географічно належить Грузії та була опублікована грузинською мовою. Нині він планує реалізувати ще один проєкт за підтримки “АРКИ” на створення фотоархіву українських ромів.

“Сьогодні я намагаюсь поєднувати дослідження візуального мистецтва та історії. Я мріяв реалізувати свій проєкт не як художник, а як історик та дослідник. Тому на грант подавався саме з ромським фотоархівом. На сьогодні жодна країна, за виключенням Німеччини та Польщі, в яких створені відповідні музеї, не приділяє належної уваги фотодокументам, приналежним до історії ромської спільноти. Наш народ вже тисячу років кочовий, але ми не маємо великої матеріальної історії. Речі та якісь національні атрибути вже губляться в плині часу. По факту матеріальна культура складається з мови, яку зараз вивчають дослідники. Втім, світлини - це дуже важлива частина, яка ілюструє нашу історію з 18 століття. Сьогодні такі події, коли війна знищує все, ми спостерігаємо великий відтік ромів з України і нам необхідно зберігати спадщину в усіх можливих формах”. 

Тема дослідження присвячена саме українським ромам, адже коріння хлопця бере початок з Криму. Зі своєї родини він і почав роботу. Якщо спиратись на історичні дані, то в процесі розселення ромів світом Україна відігравала значну роль, на її теренах різні групи почерпнули великий мовний баласт і потім поступово розселилися іншими країнами. Дослідник розповідає, що вивчаючи життя ромів на українських землях, він дізнався про відсутність сильного пригнічення кочовиків. Це сприяло певній “затримці” на одному місці впродовж десятиліть. Робота по збору світлин почалась разом з пандемією і нині матеріальна база, яку вдалось назбирати налічує близько 500 засканованих світлин і ще приблизно 200, які треба дістати з архівів. 

“У першу чергу як історик я почав працювати в українських архівах і замовляв там фотокопії. Нині у мене продовжується велика робота з пошуку матеріалів і попри війну працівники йдуть на зустріч, допомагають зі скануванням світлин, працюю також з архівами Литви й Польщі. Вдалось дістати чимало матеріалів з архівів на окупованих територіях України, зокрема Криму. Більша частина світлин - це фізичні копії, які мені дарували самі сім’ї. Весь карантин я їздив по родинах ромів, брав їхні світлини та сканував на власному сканері. Мені вдавалось виходити на зв’язок з ромами різних етногруп, тому зміг зібрати подекуди унікальні світлини.”

Сергій пояснює, що унікальність світлин полягає в тому, що вони є частиною родинного архіву і яскраво демонструють побут, світлини з весіль, поховань та інших суто сімейних подій. Натомість в державних архівах здебільшого матеріали, які робили сторонні люди на масових заходах чи просто на вулиці. 

“Була велика проблема аби вмовити людей дати свої світлини. Наш народ доволі забобонний і не любить передавати якісь особисті речі стороннім. Є навіть така приказка “рома - роменса, ґаджє - ґджєнса” (роми з ромами, чужі - з чужими, - ред;). Попри те, що я сам ром мені доводилось дуже багато домовлятись і просити, іноді просто при мені викидали фото, аби тільки не давати їх”. 

Сергій розповідає, що окремо познаходив документи різного формату: особисті справи з роботи, листи про нагородження, листівки, які теж несуть інформацію про життя ромів і виступають своєрідним артефактом сьогодні. Цікавість викликають, наприклад, метричні записи про хрещення, одруження (вінчання) людей, оскільки РАГСів не було. Такі матеріали також скануються і плануються бути опубліковані на майбутньому сайті.  

“У 20-30-ті роки в Україні був такий період, коли радянська влада створювала ромські колгоспи. Зберігся цілий пласт відеоматеріалів з того часу. Частково пропагандистський, але цікавий для вивчення історичного періоду життя національної групи. Це здебільшого відео з Закарпаття, Криму, Луганщини. Я планую замовити копії та надалі публікувати їх на сайті”.

Про розширення географії проєкту дослідник поки що не думає, нині в плани входить лише Україна. Втім, цілковито ідею про дослідження ромів з інших країн він не полишає, зізнається, що потрібне буде фінансування, а простору для роботи ще дуже багато. 

Родинні історії

Родина Сергія доволі консервативна і виховання він отримував традиційне. До них з сестрою вищу освіту ніхто не здобував та й загалом вже стереотипна сьогодні поведінка — тоді ще мала чільне місце в їхньому житті. Один з проєктів, вже як ілюстратора, присвячений власній сім’ї. Художник втілив у кожній картині якусь родинну історію, не завжди щасливу, але пронесену крізь покоління. Останні два роки карантину бабуся Сергія жила поруч із ними й він підштовхував її до написання щоденника зі згадками, переказами. Більшу частину робіт він присвятив долі, а точніше знедоленню жінок роду. 

“В традиційних ромських спільнотах роль жінок бувала доволі сумна, зокрема і в моїй родині. На долю дівчат роду випадав мільйон нещасть та випробовувань через традиції. Одна картина з серії зображує двох жінок, чиє волосся міцно сплетене в товсту косу. Це історія двох сестер, чиє життя припало на період, коли родина тільки-но почала вести напівосілий спосіб життя. Тоді шлюби створювались по згоді батьків, але моя прабабуся закохалась в іншого хлопця. Домовившись з рідною сестрою, вона втекла до цього парубка, але була спіймана та повернена додому. На обох дівчат чекало покарання”.

Родина вирішила, що покарати необхідно обох, тому їхнє волосся було зв’язане в тугу косу та обстрижене налисо. Це вважалось тяжким покаранням, адже до жіночого волосся в ромів завжди ставились по особливому, подекуди воно символізувало честь та гідність дівчини. В деяких спільнотах ця традиція жива і жінки досі можуть бути “зганьблені стрижкою” через ослуху, хоча з моменту подій минуло вже близько ста років. Нині Сергій вивчає анімацію та планує зробити якийсь мультфільм присвячений ролі жінки. У своєму фотопроєкті він теж приділяє цьому увагу, намагається простежити зміни в побутовому одязі чи поведінці дівчат.

“Наприклад весільні фото яскраво демонструють зміни у ставленні до жінок. Спочатку ми бачимо світлини, на яких наречена з опущеним поглядом навіть сумна подекуди, потім ближче до 80-90-х дівчата, святкуючи вже дозволяли собі демонструвати емоції”. 

Свого часу мати Сергія теж хотіла розвиватись та навчатись, але була обмежена рамками традицій, тому певний час тримала образу на родину. Зізнається, що саме мати відіграла значну роль в їхньому з сестрою становленні, адже не допустивши помилок минулого, дала дітям більше свободи для розвитку. Нині у планах Сергія чимало різноманітних проєктів пов’язаних з ромами. Про втілення одного з них найближчим часом ви зможете дізнатись на сторінках інформаційної платформи “Жянес”.