«Я українка, так – я циганка»: вражаюча історія поетеси Рані Романі

Переді мною перша сторінка книги: квітчаста, яскрава, барвиста. Всіяна кльоровими органментами та мозаїчними літерами - поезією, особистими спогадами, листуваннями, фотокартами.

Я вперше побачила її на одній із літературних резиденцій, де зібралось близько десятка українських письменників і письменниць, зацікавлених у ромській культурі, та зануренні в її літературний контекст. На зустріч Рані Романі прийшла із сестрою. Помітно відрізнялись одне від одної. У яскравих барвах - довга спідниця, шовкова блуза. Заквітчана хустка на плечах, невагомо спадала аж до колін, виблискуючуючи золотавими відтінками. Елегантно підібрана зачіска, іній сивини, що плетивом покривав її голову.

Поетеса Рані Романі – Раїса Набаранчук з братом Леонідом

На відміну від сестри, яка була одягнена зовсім скромно у темних й сірих тонах, вона скидалась на якусь давньоіндійську царицю. Говорила тихо й повільно, ніби смакуючи кожне слово. Ми з цікавістю дивись та слухали її. Розповідала родинні історії, складний досвід пережиття німецької окупації, дискримінації та непростий досвід виборювання свого місця під сонцем.

Раїса Набаранчук, або як більшість ромів називають її Рані Романі – одна із небагатьох представниць ромської літератури, яка ще за життя стала важливою культовою фігурою у процесі творення ромської поезії та культури загалом.

Поетеса Раїса Набаранчук (Рані Романі). Кадр з фільму «Сім історій успішних ромських жінок»

Народилась у Києві, де зростала і виховувалася. Місто, яке при будь-якій нагоді називала своїм рідним.  Родинна нитка Раїси Набаранчук походить із давньої ромської родини Сандуленків-Старцевих. Її прабабусі і прадідусь переїхали у Київ ще на початку ХХ століття. Тут займались перукарською справою, намагаючись всіляко заробляти на життя.

Вкладали у своє ремесло всю любов, бо знали: будь-яка людська праця повинна приносити користь не лише собі, але й іншим. Згодом батько Раїси відкрив у Києві перукарню «Майстер золоті руки». А пізніше цю професію для себе освоїла і донька. Батько ромської поетки пройшов Другу світову війну, повернувшись орденоносцем. Це і врятувало ромську родину від виселення з Києва під час буремних часів. Раїса зростала у чисельній сім'ї - як і годиться ромській родині. П’ятеро братів та сестер, які пліч-о-пліч завжди були разом, переживаючи непрості часи. 

«Я українка, так – я циганка. Але ми живемо в одній державі. Моя поезія про мою країну. Про мій народ. Про мене», - говорила Рані Романі під час своєї поетичної зустрічі. Завжди акцентувала на важливості приналежності слова до свого роду, нації, сім'ї. Для неї поезія, як і взагалі, поетичне слово - невідривно пов’язано із родинною історією.

Про родову пам'ять та шанування предків

Протягом усього життя ромська жінка намагалась записувати все, що чула, фіксувати слова, голос, пісні та згодом перетворити це все у цілісну поезію.

У 2008 році на світ з'явилася поетична збірка віршів Рані Романі під назвою «Мирэ дрога мануша», що в українському перекладі означає: «Народе мій, до тебе я звертаюсь». Прикметно, що на сторінках книжки можна знайти вірші трьома мовами: ромською, українською та російською. Крім творення власних поетичних сенсів, Рані Романі працювала у жанрі поетичного, художнього перекладу, водночас будучи голосом ромської літератури в сучасному українському літературному процесі.

Одна із яскравих робіт Романі - переклад поезії Ліни Костенко - «Циганська муза». Зрештою, із самою Ліною Раїса Набаранчук підтримувала сестринські та теплі зв’язки. Разом ділились та рефксували про творчість, мозаїчність культур. Про роль жінки у часто складних патріархальних контекстах літератури.

Під час великої війни та російської окупації в Україні, Рані Романі була змушена покинути рідний Київ та емігрувати до Німеччини. Туга за рідним домом, містом та неможливість бути серед своїх - давалась взнаки. Рані Романі, на жаль, покинула цей світ, коли Україна переживає найбільш буремні часи своєї історії. Проте, вона залишила по собі фіксацію про ромську культуру. Слово, поезію. Те, що залишається для поколінь. Те, до чого ще неодноразово нам хочеться повертатись.

«Найважливіше для мене, щоб люди, серед яких ми живемо, правильно нас зрозуміли, полюбили всією душею, так як ми любимо» – одні із останніх слів, які говорила Раїси Набаранчук до світу.