«Я ніколи не боялась великих мрій»: Олена Вайдалович про віру в людей і сміливість бути собою
Суспільство
Героїня цього епізоду «Ай ту Жянес. А ти знаєш?» — Олена Вайдалович.
Українська ромка, правозахисниця, старша радниця польського фонду «Назустріч Діалогу». У 2024 році вона увійшла до списку «50 найсміливіших жінок Польщі» за версією Wysokie Obcasy — за те, що ламає стереотипи щодо ромських жінок. У цій частині розмови — про дискримінацію на дитячому майданчику, шлях від волонтерства у 15 до роботи в ООН і ОБСЄ, переїзд у Варшаву під час повномасштабної війни — і рішення залишатися корисною, навіть у чужій країні.
Дискримінація виникає там, де бракує знань про інших, — переконана правозахисниця Олена Вайдалович.
«Коли у нас не вистачає інформації про когось — мозок сам домальовує стереотипні піраміди[…] Дуже багато людей просто свідомо себе захищають від освіченості, від розвитку, від пізнання іншої культури, інших людей. Бо їм дуже комфортно жити в своїй бульбашці».
За її словами, вона відчула, що означає бути «не такою» ще з дитячого майданчика: батьки забирали своїх дітей, коли бачили дітей ромського походження.
«У школі, якщо щось зникало, завжди казали: "Мабуть, це Олена вкрала". Це було дуже боляче. Я була дуже старанна, отримувала високі оцінки. Хотіла довести, що я не гірша за них», — розповідає правозахисниця. І також зізнається: саме тоді виникло бажання змінити систему.
У 15 років почала волонтерити в неурядових ініціативах, відвідувала тренінги, воркшопи, — усе, що могло дати розуміння про права людини, про національні меншини і справедливість.
«Ще до університету я почала волонтерити. Працювала в неурядовій організації, допомагала, асистувала. Ходила на тренінги, воркшопи, семінари — про права людини, справедливість, про меншини й соціальну нерівність. Це дуже вплинуло на мене. Думаю, якби не ті тренінги в дуже юному віці — мене б тут зараз не було. До 18, коли стала повнолітньою, я вже мала досвід і могла спокійно працювати», — каже Олена Вайдалович.
Саме цей ранній досвід став фундаментом шляху, який пізніше відчинив їй двері до міжнародної кар’єри — в ООН та ОБСЄ.
Після початку повномасштабного вторгнення Олена прийняла непросте рішення виїхати з України до Польщі разом із мамою.
«Я несла відповідальність не тільки за себе. Не переживу, якщо з нею щось станеться», — зізнається дівчина.
У Варшаві Олена Вайдалович познайомилась із Йоанною Талевіч з фонду «Назустріч діалогу» (Fundacja W Stronę Dialogu).
«Був момент, коли Йоанна запросила мене просто поговорити. Вона поділилася тим, що хоче зробити для фонду, для ромських біженців з України, для ромів у Польщі. Це дуже мене надихнуло і змотивувало. Я зрозуміла, що це рефлектує з тим, що я хочу робити в своєму житті. Я завжди жила з відчуттям, що в мене є місія. Не вигадана, не «для красного слівця». Деякі люди з посмішкою на це дивилися: "О боже, місія…". Але я ніколи не боялася мріяти сміливо. To dream big».
Повну версію подкасту слухайте у доданому аудіофайлі.
Слухайте також:
- «Я теж так можу»: навіщо нам фільми про жіноче лідерство?
- У центрі Європи: дослідник Джонатан Мак про нові наративи щодо ромів у сучасній історії
- Єдність у різноманітті: як війна ламає стереотипи щодо ромів
- Не мовчати, але й не мстити: Як «Голос Ромні» будує міжкультурний діалог
- Вижити, щоб говорити: як Анжеліка Бєлова стала голосом ромських жінок?
- «VIP-циганка з ТікТоку»: як Зіна Прокопенко перетворює хейт у силу
- «Людям не вгодиш»: Як воно — бути ромською журналісткою?
- «Будеш себе погано поводити – віддам циганам»: Наталія Зіневич про коріння стереотипів
- Арсен Медник: «Я зламав чимало стереотипів щодо ромів в ЗСУ»
- Між вигнанням і прийняттям: Валерій Сухомлинів про історію ромів та мову, яку зрозуміють усі