“Втрачене” чи золоте? Як COVID та війна вплинуть на українське Z-покоління

03 вересня 2023 р.

У інший час українські діти, народжені на початку 2000-х, повинні були б переживати найбезтурботніший період життя. Допустимий максимум тривог у цьому віці - переживання за успішну здачу іспитів в школах та на перших курсах університетів, але життя розпорядилося інакше.

Давайте загинати пальці:

Початок 2020-го року - стрімке розповсюдження ковід-пандемії, від якої на той момент ще не існувало ліків у світі. Безкінечні локдауни, сидіння на самоізоляції, перехід навчання у онлайн-режим, скасування іспитів та випускних.

Початок 2022-го року - ліки від COVID вже знайдені і більшість молоді по всьому світу може поступово повертатися до звичайного ритму життя, але 24 лютого змінило все для української молоді.

Тепер юні хлопці та дівчата бояться померти не стільки від хвороби, як від російських ракет. Хтось з них вже поїхав з України і невідомо яка частина повернеться назад. Багато хто залишився і намагається ладнати своє життя удома - як би це складно не було.

Чи можна називати це покоління втраченим для громадянського суспільства? Як змінюється вся українська молодь через війну та з чим доводиться стикатися їх ромським одноліткам?

Читайте про це у статті від медіаплатформи “Жянес” громадської організації “Арка”.

“Є відчуття, що ми постійно знаходимось в ізоляції”

Протягом усіх 12 місяців війни українські соціологи щомісячно проводять заміри настроїв серед українського суспільства. Як показують дослідження групи “Рейтинг” та фонду “Демократичні ініціативи”, опитані у категорії від 18 до 22 років дійсно почуваються більш виснаженими, їх рівень тривожності залишається на високому рівні.

Як пояснюють вчені, молодь не завжди знає, на що може розраховувати у майбутньому, а відсутність фінансової подушки безпеки, професійного та життєвого досвіду часто змушують їх перейматися більше, ніж інші категорії.

А за словами представників Z-покоління, вони ще не встигли оговтатись від Covid-пандемії та локдаунів, як до них завітала війна.

“У мене відчуття, що ми постійно знаходимось в ізоляції. Навіть якісь буденні речі сприймаються вже аномально. А коли я читаю про студентське життя у тій же Польщі, то мені важко повірити, що там існує життя без ракет, ударів по ТЕЦ, танків. Хоча ми вже звикли і знаходимо радості у дрібницях”, - говорить у розмові з нами 20-літній студент з Переяслава Денис Подобрій.

“Головне, що ми недоотримали - це якість освіти. Все перейшло на дистанційну систему. Як подавали цю освіту, теж питання. Перші кілька місяців пішли на адаптацію, всі розлінилися, а потім увімкнутися складно. Спочатку Covid, а потім війна зробила ще гірше”, — пояснив “Жянес” 21-річний студент КНЕУ Владислав Куряч.

Проте у молоді в поточній ситуації є й переваги: вони гнучкіші, поки що мають менше запитів та часто дивляться на майбутнє з більшим оптимізмом.

“Такі стресові періоди як війна чи пандемія зазвичай показують справжню психологічну стійкість, особливо молодої людини. Іноді молодь видає таке, чого від них ніхто б не міг чекати. Якщо брати більш середньостатистичні випадки, то я би не стала казати про “втрачене” покоління. Скоріше навпаки, ми матимемо покоління, яке пройшло через горнило війни. Чим їх можна буде налякати у майбутньому?”, - пояснює “Жянес” психолог-волонтер Марина Ткач.

“Через війну ми зрозуміли, що Україна - реально потужна держава”

Аксіомою будь-яких українських виборів є те, що молодь не рветься йти голосувати - їй просто поки що не цікава політика, а більшість кандидатів здаються застарими та далекими.

Звісно ж бувають і виключення, як це було у 2019-му під час останніх президентських виборів, але тоді сплеск інтересу можна пояснити фактором Зеленського, кампанія якого “зайшла” і молоді.

Вже незабаром інтерес знову впав і це нормально. Час цікавитися зазвичай настає пізніше, але війна внесла великі корективи.

Коли на твою країну летять ракети, а сусідня держава намагається задавити тебе танками, то запитання: “Чому так?” виникає у багатьох. Бажання розібратися змушує молодь більше цікавитися політикою та історією: слухати підкасти блогерів, дивитися фільми на YouTube та ролики у Tik Tok.

Перемоги України на полі бою, героїзм воїнів та суспільства - не залишають молодь байдужою. І це обов’язково ще зіграє свою ролю у майбутньому.

“Щодо зміни ставлення до держави, то через війну прийшло усвідомлення того, що Україна це не просто другосортна країна, а потужна держава. Через це я погано ставлюся до тих, хто виїхав, для мене це зрада”, - вважає 20-літня студентка з Києва Анна Ковальчук.

“Я й до 14 років не любив російську культуру і за братів їх не вважав. Є країна та є. Зараз мені стало цікавіше, чому так відбувається. Я ніколи не цікавився політикою, але зараз став більше цікавитися історією та запитувати, чому так. Не скажу, що я жорстко вникаю, але достатньо розуміти, що протягом останніх 50 років для Росії нічого не змінилося”, - впевнений Владислав Куряч.

А що з ромською молоддю? Вона стикається з тими ж проблемами, але їй ще складніше

Ромська молодь не є відірваною чи ізольованою від інших українських однолітків, а тому стикається з тими ж проблемами, проте з додатковими нюансами.

Президент ромської організації “Арка” Володимир Яковенко пояснив у коментарі “Жянес”, що найскладніша ситуація тепер у навчальній сфері.

“Та ромська молодь, яка не мала доступу до смартфонів або ноутбуків, або постійного доступу до інтернету - вони не могли нормально приділити увагу навчанню. До того ж є вчителі, які і в класі не завжди не можуть приділити дітям достатньо уваги, а через онлайн-уроки ситуація стала ще гіршою. Я не можу сказати, що це втрачене покоління, але в цілому ромська молодь відкотиться питаннях освіти на якийсь період назад. Проте це проблема не тільки ромської молоді, але й усіх їх однолітків”.

Як і у інших однолітків, ромська молодь під час війни переживає неабиякий духовний підйом.

“З одного боку в період пандемії ромська молодь, як на мене, стала замислюватись про наявні проблеми та чому вони виникли. Ромські активісти чимало допомогали в поселеннях, створювали інформаційні кампанії, намагались спростовувати міфи, пов’язані з коронавірусом. Можна сказати, що чималу частину цієї волонтерської роботи виконувала саме молодь. Я часто натрапляла на різні кампанії, які мали б допомогти ромам пережити ці часи і більша частина з них надходила від ініціативної молоді”, - розповідає нам 23-літня ромська журналістка Руслана Полянська.

Наша співрозмовниця також наголосила над проблемою з якістю освіти, але й підсвітила інший аспект - матеріальний.

“Частина молодих ромів досі заробляє торгівлею на ринках та мають неофіційні підробітки. В більшості українських міст місцева влада обмежувала роботу ринків, отже люди втрачали подекуди єдине джерело заробітку Під час ковіду в певний період у транспорті могли переміщатись лише визначені категорії населення, для проїзду потрібно було показати довідку з місця роботи (так було у Запоріжжі), відсутність офіційного працевлаштування обмежувало молодь в пересуванні містом”.

Це покоління не стане новим “втраченим”. Все інше покаже час

Стрічка постів в українському Facebook давно перетворилася у один безкінечний некролог. Десятки, сотні постів про загиблих на фронті героїв, серед них є безліч молодих.

Бахмут, Маріуполь, Вугледар та Соледар, Харківщина та Херсонщина - земля там полита кров’ю юнаків та дівчат, які віддають усе заради України.

За словами заступниці міністра молоді та спорту Марини Потапенко, через повномасштабне вторгнення в Україну постраждало не менше 40% молоді.

“Понад 2 мільйони молодих людей стали внутрішньо переміщеними особами та ще близько 2 мільйонів виїхали за межі країни. Завдані збитки об'єктам молодіжної інфраструктури становлять понад 3,4 млн доларів. З лютого по сьогодні російськими окупантами було захоплено, зруйновано чи пошкоджено 98 об'єктів молодіжної інфраструктури”, - розповідала заступник міністра у кінці року журналістам.

Реальна ж цифра набагато вища - як показують дослідження та пояснюють наші молоді співрозмовники, постраждали практично усі. Хоча хтось може цього поки і не усвідомлювати.

Говорячи про “втрачене покоління”, ми згадуємо про юнаків, які потрапили у горнило Першої світової війни тільки вийшовши з-за парт. Багато з них так і не знайшов себе у післявоєнному житті. Чи може таке чекати на українську молодь?

“Проблеми будуть, але за 100 з гаком років світ трішки змінився. Якщо подивитися на структуру українського призову, то стає зрозуміло, що держава намагається мобілізувати більш досвідчених людей, молодь не потрапляє на фронт так масово як раніше. Їх чекає складний шлях до повернення, але ці молоді люди ще себе покажуть”, - пояснює “Жянес” психолог-волонтер Ткач.

До того ж українська молодь своєрідну революцію у собі - змінюються настрої, світогляд, вони дорослішають швидше.

“До початку повномасштабної війни не було якоїсь єдності. Мало хто міг би відповісти на запитання, що ти розумієш під поняттям “українець” чи “Україна”. Зараз я помітив, що люди в моєму оточенні, які були аполітичними, досить гостро реагують на російську мову. У них це викликає відразу. У мене позиція така сама. Якщо ще в 2021-му році я не знав точно, куди мені рухатись далі, то зараз ні. Я вже зрозумів, у чому я непоганий, а куди краще не лізти. Війна мене закалила”, - розповідає студент Денис Подобрій.