Європейська хартія регіональних мов: інструмент захисту мовного різноманіття

Адвокація

Європейська хартія регіональних або міноритарних мов часто стає предметом дискусій та непорозумінь. Дехто плутає її з інструментом надання «офіційного статусу» мовам або вбачає у ній політичний інструмент. Насправді, як пояснив у розмові для подкасту «Ай ту Жянес. А ти знаєш?» експерт Постійного форуму ООН з питань корінних народів Сулейман Мамутов, головна мета Хартії — збереження мовного різноманіття як культурного надбання.

«Дійсно, ця Хартія планувалася насамперед як інструмент, що дозволяє зберегти мовне розмаїття як культурну цінність. Під час її підготовки намагалися уникати дискусій, пов’язаних із безпосередньою ідентичністю або правами осіб, які належать до національних спільнот. Основний фокус Хартії був на тому, щоб зберегти ті мови, які традиційно використовувалися на окремих територіях країн-членів Ради Європи і серед яких існує реальна загроза зникнення через асиміляцію або невелику кількість носіїв», — зазначає Сулейман Мамутов.

Особливість Хартії, на думку експерта, полягає в її гнучкості: «Тому що в кожній країні свій історичний, соціальний, політичний і культурний контекст, відповідно, не можна універсально застосовувати цю Хартію. Вона стосується не офіційних або державних мов країн, і спрямована на збереження тих мов, які реально перебувають під загрозою зникнення. Наприклад, мова сорбів (лужицька мова – авт.) в Німеччині є захищеною мовою меншин, але саме завдяки Хартії вона отримали можливість зберегтися» — пояснює експерт.

3 грудня 2025 року Верховна Рада ухвалила закон, який позбавляє російську мову захисту Європейської хартії регіональних або міноритарних мов в Україні. Оновлення торкнулося також переліку мов, до яких застосовуються положення Хартії. Відтепер державний захист поширюється на білоруську, гагаузьку, їдиш, караїмську, кримськотатарську, кримчацьку, ромську, урумську та румейську мови.

Пояснюючи, чому кримчацька та караїмська мови віднесені до тих, що потребують особливого захисту, Сулейман Мамутов наголошує, що головним чинником є не лише надзвичайно мала кількість носіїв, а й фактична відсутність повноцінної мовної інфраструктури. Йдеться, зокрема про базові елементи збереження мови: словники, навчальні матеріали, літературу без яких неможливі ані передавання мови наступним поколінням, ані її розвиток.

Він також звертає увагу на ще один аспект, приміром, кримчаки, караїми та роми не мають «материнської держави» за межами України, де ці мови мали б офіційний статус і природне середовище функціонування. Саме тому, за його словами, без цілеспрямованої та системної державної підтримки ці мови перебувають на межі мовного зникнення.

«Підтримка держави є необхідною, і особливо важливою вона стає через те, що ці народи — кримчаки, караїми та інші — не мають своєї «материнської держави» за межами України. Там, де така держава існує, мови перебувають у значно менш вразливому стані. Наприклад, новогрецька, румунська чи угорська мови мають держави, де вони є офіційними, розвиваються і якими користуються мільйони людей. Натомість кримчацька, кримськотатарська, ромська, урумська чи румейська мови — це ті мови, які не мають власної держави, де вони були б офіційними та де ними активно спілкувалися б у повсякденному житті» — пояснює Сулейман Мамутов.

Повну версію подкасту слухайте у доданому аудіофайлі