Випадки дискримінації ромів в Україні є, але це не інституційний расизм — Юліан Кондур

Проєктний координатор міжнародної благодійної організації «Ромський жіночий фонд «Чіріклі» Юліан Кондур розповідає про те, з якими викликами довелось зіштовхнутися активістам після початку повномасштабної війни, громадську діяльність міжнародного рівня та власний шлях в активізмі. 

- Де тебе зустріла війна, що планувалось на цей день до того, як дізнався про вторгнення?

- Двадцять четвертого в нас була запланована зустріч з регіональними адміністраціями. Ми мали розглядати питання регіональних планів по виконанню ромської стратегії. Добре пам'ятаю, як зустрічі перенеслись на невизначений термін, а коли ми таки зустрілись - пріоритети були вже зовсім інші. Перший тиждень був найскладнішим для нашої родини, після цього ми евакуювались на захід України. Словом, до Києва я повернувся вже після звільнення області від окупанті

- Розкажи про сьогоднішню діяльність фонду, як вона змінилась після початку вторгнення?

- Більшість наших проєктів - довгострокові, тому ми швидко адаптували їх під екстренні гуманітарні потреби, пов'язані з евакуацією людей з Чернігівської, Київської, Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей. Загалом, за весь період по сьогодні (інтерв'ю від 06.12.2022 - ред;) ми допомогли виїхати близько півтори тисячі людей, деяким за кордон, деяким у межах України. Серед евакуйованих були не тільки роми, а й інші меншини, наприклад грецька спільнота.

- З початком повномасштабного вторгнення, ваш штат людей, певно, роз`їхався. Які виникли складності в налагодженні процесів роботи?

- Ми виплатили зарплату нашій команді на два місяці вперед, щоб допомогти покрити базові потреби. Всі роз'їхались по різним країнам - Молдова, Польща, моя родина та частина команди виїхали до Франції, деякі люди залишились в Київській області, проживаючи все вдома. Весь час ми були на зв'язку і продовжували адмініструвати роботу організації.

- Я знаю, що жінки звертаються до вас напряму, маючи якісь проблеми. Як змінились запити жінок після 24 лютого?

- Почну з того, що ми не були гуманітарною організацією та й зараз себе такою не вважаємо. Здебільшого займаємось адвокатуванням та вирішенням проблем ромських жінок. Думаю, найпоширенішим став запит на отримання допомоги в речах першої необхідності: продуктових наборів, засобів гігієни, памперсів, тобто, забезпечення певних базових потреб. Звісно, житло та евакуація. Наша команда намагалась інформувати, давати поради про безпечні маршрути, правила виїзду з країни, відстестежуючи зміни в процедурі перетину кордону, консультували людей.

- Для отримання інформації та допомоги людям ви співпрацювали з місцевими органами влади?

- Так, ми контактували з місцевими і центральними органами влади. Звісно, все це було в «ручному режимі». Отриману інформацію одразу розповсюджували на наших сторінках в соцмережах або передавали конкретним людям. Певний час у нас були затримки з фінансуванням, то людей ми направляли на інші організації, серед яких була й АРКА.

- Чи було щось, пов'язане з психологічною підтримкою жінок?

- Переважна більшість медіаторів є жінками і працюючи в громадах, вони виступали комунікаторами, які давали поради не тільки логістичного плану, а й могли також вислухати. Люди, які звертались до нас, потім дякували за постійне відчуття потрібності та підтримку від спільноти.

- Організація «Чіріклі» була започаткована більше двадцяти років тому, чи можна наразі стверджувати, що за цей проміжок часу ромське суспільство, в контексті прав жінок, зазнало суттєвих змін, і якщо так, то про які конкретно зрушення ми можемо говорити?

- Я думаю, що насамперед це стосується жіночого лідерства. Мої мама та сестра були засновницями організації і виборювали авторитет в консервативному ромському правозахисному русі. На 2004 рік захистом прав займалось не так багато організацій. Тоді громадський рух був у більш класичному, пострадянському форматі – увага акцентувалась на культурі та самоідентифікації. Ми ж внесли правозахисну, гендерну складову через жіночий активізм. Це сприяло співпраці з міжнародними організаціями, які відкрили доступ до ресурсів для подальшого розвитку. Поступово робота давала плоди і в 2011 році ми почали формувати мережу ромських медіаторів і медіаторок. На той момент вже були жінки, які прагнули бути лідерками в своїх громадах. Результати тієї роботи відчуваються й сьогодні, ми маємо молодих дівчат, що можуть вільно висловлювати свою позицію, яка не завжди є консервативною, як це було ще двадцять років тому. Також, це певне визнання особливих потреб ромок і на міжнародному рівні. 

В 2016 році «Чіріклі» давала Комітету ООН з протидії дискримінації жінок рекомендації, сформовані на тіньовому звіті по виконанню Україною своїх зобов'язань. Ряд рекомендацій отримала Україна. Це дало поштовх для більшого фокусу в політиці, щодо проблем ромських жінок і дівчат. 

- Ваша організація працювала над новою Ромською стратегією?

- Так, ми працювали над її створенням. Коли перший цикл закінчувався, ми вже досить тісно співпрацювали з парламентським Комітетом з людини. Разом ми звернулись до Ради Європи і офісу ООН в справах жінок. Ці дві організації зіграли дуже важливу роль у підвищенні пріоритетності гендерних питань і гендерно чутливої оцінки.

- Підвищення пріоритетності гендерних питань всередині ромської спільноти чи з боку суспільства?

- Спільно з трьома організаціями ми провели оцінку ефективності реалізації попередньої Стратегії і напрацювали великий документ з конкретними рекомендаціями до нової. Він так і називається «Гендерно чутливе оцінювання виконання Ромської Стратегії». Згодом з’явилась нова структура - Державна служба з етнополітики і хоч діалог між нами відбувся, але на жаль не всі рекомендації були враховані. Наприкінці 2019 року ми розуміли, що Стратегія от-от має закінчитися, але сталась пандемія, потім повномасштабна війна й пріоритети змінились, зокрема з реалізації частини важливих положень.

- Ви, як чоловік у сфері правозахисту жінок, чи відчували колись, що вам простіше в якихось питаннях, чи навпаки складніше, ніж жінкам?

- Складно відповісти, насправді. Роботу організації «Чіріклі» започаткували моя мама й сестра і вони виборювали її авторитет. Мабуть мені було простіше ніж іншим активістам, тому що вже була певна структурована інституція. Втім, я думаю, що чутливість до питань ромських потреб та ситуації ромських жінок в мене з'явилась ще з раннього віку. Я знаходився у відповідному середовищі, бачив і розумів наявні проблеми, була можливість спостерігати і порівнювати ситуацію в Україні й за кордоном, щоб сформувати свою власну позицію. Я підтримую те, що людина повинна мати вибір, може бути консервативною, чи прогресивною, але так, чи інакше - це питання вибору цінностей. А можливість обирати - найголовніше як для жінок, так і чоловіків.

- Якою, на вашу думку, сьогодні є ситуація з правозахисним ромським рухом та з якими викликами ще потрібно впоратись? Які проблеми найглобальніші в жіночому правозахисному русі сьогодні?

- Наразі, важливим є питання безпеки ромських жінок, безпеки в публічному та політичному просторі. Війна впливає на можливості людей. Попри нові виклики ми маємо продовжувати підтримувати і наголошувати на важливості участі ромських жінок у різних процесах. Я відчуваю загрозу в тому, що цей простір для них може звужуватись. Сьогодні гарним прикладом, взагалі, в українському суспільстві є участь жінок в протидії військовій агресії в складі ЗСУ. Говорячи про жінок, гострим є також питання насильства.

- Домашнього?

- В різних його формах: домашнє, економічне, сексуальне, вербальне, психологічне. Я думаю, що цей феномен гендерно обумовленого насильства загострюється. Висновки поточних досліджень вказують на те, що жінки стали більше зіштовхуватись з ним й під час ковіду в умовах обмеженого простору, зараз це можуть бути бомбосховища. Інша загроза – торгівля людьми. Важлививо, щоб жінки знали куди звернутись в таких випадках і який алгоритм їхніх дій. Ми намагаємось реагувати на такі речі. В цьому для нас ключовими є ромські посередники та медіаторки.

- Якщо ми вже сказали про закордон – як змінилась взаємодія з українськими та європейськими організаціями після початку війни? Що ускладнилось, або навпаки, можливо, за рахунок того, що в Україні зараз складніші умови, в Європі краще реагують на запити?

- Ромський правозахисний європейський рух мобілізувався аби допомогти ромам в Україні. Це виявлялось у фандрейзенгових кампаніях, нових програмах, які ми заснували спільно з нашими партнерами. Наприклад, з Фінляндією, з Гельсінським інститутом Діаконі, або мережею ромських організацій в Європі «ЕРГО'. Солідарність, яку ми побачили і відчуваємо досі, є найголовнішим маркером того, що роми в Україні все ж таки мають підтримку. Це і є наша основна робота – доносити інформацію про потреби наших людей на різних рівнях.

- А що стосується українських органів влади, чи був після початку повномасштабної війни якийсь акцент на ромах, які й так були в складних умовах, а з початком війни ці умови ще більш ускладнились ?

- Сьогодні ми бачимо, що участь ромів у протидії збройній агресії дуже популяризується владою. В довгостроковій перспективі це може позитивно змінити відношення до ромської спільноти. Я думаю, що в питаннях вирішення проблем ми стали більш автономними, але й владні структури намагаються попереджувати порушення прав ромів. Випадки дискримінації є і вони не поодинокі, але буде перебільшенням сказати про інституційний расизм. З іншого боку, реалізація Ромської Стратегії перебуває в режимі «stanby» (режим очікування, – ред;) і це негативно відбивається на громадсько-політичній участі меншин.

- Ви сказали, що допомагали жінкам виїжджати за кордон, з якими складнощами вони стикались в інших країнах? Ви передавали координацію закордонним партнерам?

- Саме так воно й відбувалось. Ми контактували з сусідніми країнами, ромськими активістами й активістками, сприяли тому, щоб людей хтось зустрів, допоміг із перекладом і забезпеченням базових потреб. Це не вирішувало всіх проблем, але давало людям розуміння, що їх чекають і готові допомагати. Де саме такі партнери були найактивніші - Польща, Румунія, Молдова.

- Які плани фонд має 2023 рік?

- Сьогодні є велика потреба в підтримці тих людей, які залишились і Україні. Ми будемо намагатись організовувати  нових активістів – молодих хлопців та дівчат, які будуть корисними для громад, висвітлювати потреби та проблеми, з якими вони стикаються. Важливим для нас є також посилення адміністративних спроможностей інших організацій, які залишились в Україні ну й нашої організації. Запитів менше не стає, просто змінюються динаміка, потреби, відповідно до тих умов, які є в країні.