Українські роми в Польщі: як досвід війни зробив спільноту видимою

Суспільство

Хто вони — невидимі біженці видимої війни? Чому в критичний момент стереотипи виявляються сильнішими за емпатію? І що робити, коли єдина підтримка — це спільнота, якій самій бракує ресурсу? Ми продовжуємо ділитись історією Йоанни Талевіч, співзасновниці польського Фонду W Stronę Dialogu. У цьому епізоді подкасту  «Ай ту жянес. А ти знаєш?» — про зміни, які принесла велика війна в Україні. Про те, як польська ромська громада взяла на себе роль інституцій. І як українські роми, опинившись у центрі уваги, несподівано зробили видимою й польську спільноту.

У лютому 2022 року Йоанна Талевіч, польська антропологиня й активістка ромського походження, прокинулася у Варшаві вже в іншій реальності — як і всі ми. На той час вона переїхала до Варшави, викладала у Варшавському університеті.

«Пам’ятаю той ранок, коли почалася повномасштабна війна... В той час у мене ночувала Ґося Колачек [співзасновниця Фонду W Stronę Dialogu], яка ще тоді мешкала у Кракові. Ми прокинулись вже в іншому світі. Сиділи зранку за кавою — абсолютно перелякані… Ми тоді думали не про ромську спільноту. А про людей, які тікали від війни. Я навіть не припускала — можливо, трохи наївно — що людей можна буде поділити за етнічною ознакою: на тих, кому допомагають, і тих, кого відсувають убік», — пригадує Талевіч.

Слухайте також: Від Освенцима до Нью-Йорка — і назад до себе: шлях Йоанни Талевіч

Хвилю солідарності та емпатії польського суспільства до українців у перші місяці війни — важко переоцінити. Йоанна, як і тисячі поляків та польок, вирушила з допомогою на Центральний вокзал у Варшаві — місце, яке швидко стало символом солідарності. 

Але це стало також й точкою, де реальність виявилася складнішою за очікування:

«Я цього ніколи не забуду — того почуття гордості й глибокого емоційного підйому. І того, скільки прекрасного ми здатні зробити як люди. Я бачила це на Центральному вокзалі, бачила в багатьох місцях. Але водночас можна було побачити групки людей, до яких ніхто не підходив: серед них були також роми й ромки. Вони дуже боялися. 

Я також побачила людей, які, наприклад… були навіть без взуття. Я знаю, що в Україні – велике різномаїття. Є різні групи. Передусім — набагато більше людей ромського походження. Але з таким рівнем бідності й виключення я не стикалася ніколи. І до всього цього додалося ще й повторне виключення цих ромських людей тут, у Польщі».

Дуже оперативно Йоанна Талевіч почала координувати допомогу по всій Польщі, фіксувала випадки дискримінації, і навіть ризики торгівлі людьми, пояснювала ситуацію міжнародним організаціям…

«Не знаю, як так сталося, що всі мали мій номер. Він просто, як я кажу, став публічним телефоном. Усі ним користувалися, передавали один одному. І коли мені дзвонили, то питали: "Це ж пані Йоанна, яка займається ромами?". Я отримувала прохання забрати якусь родину з місця, де вони з’явилися. Отримувала повідомлення від волонтерів: "Прийшли циганки і забирають їжу". Або: "Пані Йоанно, ми їдемо, в автобусі — двадцять дві особи з ромської спільноти, чи могли б ви зустріти їх на вокзалі?" І так далі…Це був не лише мій досвід, а багатьох людей з Польщі», — каже громадська діячка.

Водночас — вона стикалась із мовчанням та відсутністю діалогу з польським урядом. Тоді вона вирішила звернутись до… медіа. І журналісти справді почули її, і почули історії тих людей, яких раніше вважали просто «проблемою». 

«Пам’ятаю, як зателефонувала Павлу Смоленьському, якого вже немає з нами. Він був відомим репортером, чудовим журналістом, автором багатьох книжок і багато років моїм другом — людиною з авторитетом у медіасередовищі.

Я вперше в житті попросила про допомогу. Ми зустрілися, і я просто розплакалась. Сказала йому: “Я не знаю, що мені робити”. А він відповів: “Треба говорити”. Дістав диктофон і записав нашу розмову. Ця розмова вийшла в “Ґазеті Виборчій” — і саме вона зрушила все. Я спілкувалась із журналістами з усього світу — навіть із CNN і The Guardian. Медіа дуже нам допомогли».

Це привернуло увагу міжнародних організацій, з’явилися перші донори, перші невеликі кошти. До того, каже Талевіч, все доводилось робити власним коштом.

Слухайте також: «Ми працюємо не тільки для ромів, а й з ромами»: Олена Вайдалович про підтримку, яка дає результат

Те, що відбувалося на вокзалах і в центрах допомоги, стало не лише викликом, а й поворотним моментом. Парадоксально, але, як зізнається Йоанна Талевіч, саме трагедія війни зробила видимими не лише потреби українських ромів, а й потреби польських ромів, які ігнорувались у власній країні. 

«Це важко вимовити вголос, але така правда: на цій величезній трагедії ми побудували видимість ромської теми. Бо ситуацію 30 тисяч ромів польського походження можна було ігнорувати. Але коли йдеться про війну та значно більшу групу людей, які стали помітними у міському просторі, на вокзалах, — вже не можна було зробити вигляд, що їх немає…

Цим потрібно було зайнятися. І завдяки тому, що ми — ромські організації, активістки й активісти, люди без жодного попереднього досвіду в гуманітарній сфері — почали діяти, ми зробили це дуже ефективно».

Однак криза, яка зробила ромську спільноту видимою, не може вічно розв’язуватися силами лише активістів і волонтерів:

«Минуло вже три з половиною роки від початку війни. Ми не є гуманітарною організацією — і польський уряд нарешті має усвідомити, що відповіддю на кризу не може бути робота громадських організацій за рахунок закордонного фінансування. Це відповідальність держави».

Та водночас вона впевнена: навіть у таких умовах Фонд W Stronę Dialogu продовжить втілювати системні зміни та корисні ініціативи. Однією з таких має стати Ромський громадський центр у Варшаві — не тимчасовий притулок, а простір постійної присутності, співжиття й взаєморозуміння.

«Це буде Центр з власним приміщенням, простір для зустрічей як ромської, так і неромської спільноти. Місце, яке викликатиме гордість, у якому ми зможемо розповідати про нашу історичну й культурну спадщину, про те, що нас об’єднує, а не лише про те, що нас відрізняє. Це буде також простір освіти, обміну думками й натхнення. І саме на таке місце ромська спільнота заслуговує — тут, у столиці нашої прекрасної країни», — ділиться планами Йоанна Талевіч.

Повну версію подкасту слухайте у доданому аудіофайлі.