Україна оновила Хартію: як захищатимуть мови національних спільнот

Адвокація

Про оновлену Хартію регіональних або міноритарних мов в Україні, яка тепер чітко визначає перелік мов, що потребують захисту, у черговому випуску подкасту «Ай ту Жянес. А ти знаєш?» — ми послухаємо думки експертів, активістів національних спільнот.

Нещодавно Верховна Рада України ухвалила закон, який приводить українське законодавство у відповідність до оновленого офіційного перекладу Європейської хартії регіональних або міноритарних мов. Фактично документ уточнює перелік мов, на які поширюються гарантії Хартії. Закон був підготовлений Міністерством культури та стратегічних комунікацій на основі перекладу, оприлюдненого Міністерством закордонних справ у січні 2024 року.

Однією з ключових новацій  – є виключення російської мови з переліку мов, що потребують спеціального захисту. Це рішення законодавці мотивують тим, що російська мова не є уразливою, має історичне домінування в Україні та не потребує спеціальної підтримки з боку держави.

Натомість Україна зосередить ресурси на розвитку та підтримці інших мов, зокрема білоруської, ромської, польської, чеської, угорської та ще кількох. Як повідомив в інтерв'ю Українському радіо заступник голови ДЕСС (Державна служба України з етнополітики та свободи совісті - ред.) Ігор Лоссовський, Держслужба вже розпочала роботу над стратегіями збереження й розвитку мов, яким загрожує зникнення.

«У минулому році ми як Державна служба України з етнополітики та свободи совісті розробили список мов національних меншин України, яким загрожує зникнення. Список затвердив Кабінет Міністрів України. Назву ці мови, зокрема: білоруська, гагаузька, їдиш, караїмська, кримськотатарська, кримчацька, ромська, урумська та румейська. Уряд ухвалив перелік цих мов і ми розпочали розробку Стратегії розвитку мов, яким загрожує зникнення»,  –  зазначає Ігор Лоссовський.

Перелік охоплює як мови, які мають літературну традицію, так і ті, що не кодифіковані та не мають офіційного алфавіту. Це означає, що зараз стоїть завдання не лише юридично захистити ці мови, а й створити умови для їх розвитку, освіти та повсякденного використання. Ще один важливий крок — розробка стратегій розвитку для кожної мови.

«Йдеться про 9 стратегій для 9 мов, вони зараз перебувають на етапі міжвідомчого погодження. Сподіваємось, що до кінця року ця Стратегія буде затверджена урядом — і ми зможемо працювати над розвитком цих мов. Деякі мови не мають кодифікації, тобто офіційно визнаного алфавіту та правопису, наприклад, ромська мова. Ми з неї й почали», — пояснюють у Державній службі.

Цей комплексний підхід дозволить не лише зберегти мовне різноманіття України, а й надати національним спільнотам можливість підтримувати культурну ідентичність, виховувати молоде покоління рідною мовою та інтегрувати її у сучасне життя.

Як наголошують фахівці, процес кодифікації є непростим через різноманіття діалектів: роми в різних регіонах країни розмовляють по-різному, тож створення єдиної офіційної ромської мови потребує узгодження та наукового підходу.

«Зараз ми намагаємося домовитися, запрошуємо представників ромської громади та мовознавців, щоб визначити, на базі чого ми будемо планувати створення єдиної мови для України. Зрозуміло, що роми продовжать користуватися своїми діалектами, але офіційна мова має бути єдиною та доступною для освіти й документації», — зазначає заступник голови ДЕСС Ігор Лоссовський.

Як пояснює виконавчий директор Молодіжної агенції з адвокації ромської культури «АРКА» Володимир Яковенко, цей процес не з простих через різноманіття ромських спільнот.

«В Україні приблизно проживає близько 14 підгруп ромських, і у всіх підгруп є свій діалект. Тому складно зосередитися на якомусь одному. Інше питання — який алфавіт обрати, кирилицю чи латиницю? Поки не знайшли одного рішення, але в світі є приклади, коли використовують обидва алфавіти, наприклад у Македонії чи деяких країнах Балкан», — пояснює Володимир Яковенко. 

Важливим етапом кодифікації є визначення діалекту, на якому будуть надруковані книги, навчальні матеріали та інші публікації. За словами Володимира Яковенка, той діалект, на якому буде опубліковано найбільше творів і матеріалів, і займе певну позицію у стандартизації мови.

«Тут йдеться про відвертість і про зацікавленість. Чи є у держави зацікавленість вирішити цю проблему? І чи реально держава хоче її вирішити?», - додає Володимир Яковенко.

За оновленим підходом, який включено до українського переліку мов, на які поширюється дія Хартії, мова єврейської громади представлена саме двома окремими мовами — їдиш та іврит. Це дозволяє адекватно розглядати специфіку обох мов: історичну спадщину та сучасні потреби мовних спільнот.

Ігор Мічник, Перший керуючий директор Берлінської неурядової організації  Austausch e.V., підкреслює, що для нього важливо, що Україна оновила перелік мов, на які поширюється дія Європейської хартії регіональних або міноритарних мов, і звернула увагу на ті мови, які потребують підтримки.  Його рідна мова — їдиш. Ігор Мічник добре пам’ятає її звуки з дитинства, коли його прабабуся розмовляла цією мовою вдома. На жаль, після її смерті їдиш зник із повсякденного життя родини, як і у багатьох єврейських сім’ях Європи. Саме тому, на думку Ігора Мічника, правильним було рішення окремо визначити їдиш і іврит:

«Важливо, щоб мова була не лише частиною минулого, а щоб люди відчували, що ця мова жива сьогодні. Люди повинні відчувати, що це сучасна, «хіпова» мова, якою вони хочуть говорити і яка об’єднує тут і зараз. Для цього потрібні освіта, культура, підтримка держави та громади».

Ігор Мічник зазначає, що не лише їдиш потребує підтримки — подібна ситуація і з іншими мовами національних спільнот, зокрема ромською мовою, яка теж потребує реальної підтримки, щоб залишатися живою та важливою для суспільства.

«Мова живе доти, поки нею розмовляють», — переконаний Володимир Яковенко, виконавчий директор Молодіжної агенції з адвокації ромської культури «АРКА». І дійсно, чимало мов опинилися на межі зникнення, адже щоденні практики та традиції спілкування поступово витісняються глобалізацією та домінуванням інших мов. Своїм прикладом Володимир показує, як легко цей процес торкається навіть родинних осередків.

«Моя родина підлягає тим самим процесам. Поки були живі мої дідусь і бабуся, ми говорили вдома ромською. Після їхньої смерті батьки перестали нею спілкуватися. Ми з братом і сестрою розуміємо, але не практикуємо. Мова поступово витісняється просто через побутову необхідність інтегруватися у навколишній світ», —  наголошує Володимир Яковенко.

І пояснює, що це тонка межа між інтеграцією та асиміляцією: щоб зберегти культуру та мову, потрібно не лише говорити, а й знаходити спосіб поєднувати власну ідентичність із життям у багатомовному та мультикультурному середовищі.

Повну версію подкасту слухайте у доданому аудіофайлі