Танцівниця Вікторія Чорна: «Саме ромський танок допомагає людям просто вижити»

Вікторія Чорна – солістка ромського ансамблю «Бахтале», засновниця ансамблю «Терне рома», володарка Кубка світу із ромських танців в інтерв’ю для «Жянес» розповіла про участь та значення ромського танцю на міжнародній сцені, про баланс між автентичністю та творчим оновленням традиції і упереджене ставлення щодо ромської культури. 

— Пані Вікторіє, Ви – солістка ансамблю «Бахтале», одного з найкращих ромських колективів світу. Що для Вас означає бути голосом та рухом ромської культури на міжнародній сцені?

— Це означає, що ми можемо донести культуру. Це не тільки ромська культура. Це так, як ми з України представляємо Україну. У такі часи ми можемо розказати про себе, ще раз наголосити на нашій проблемі, на тому, що зараз відбувається в нашій країні. І роми є невід'ємною частиною суспільства України. І ми теж представляємо культуру України. І це дуже важливо зараз.

^{На фото: Вікторія Чорна й танцювальний колектив} 

 — Ви здобули Кубок світу із ромських танців — неймовірне досягнення! Який момент із того змагання найбільше закарбувався у пам'яті?

— Мені найбільше закарбувався момент, коли я піднімалася на п'єдестал і тримала Прапор України. І на другому, і третьому місцях були представники сусідньої країни. І це була така моя особиста перемога над ними. Дуже хочеться, щоб ця перемога була в нашій країні, щоб ми її здобули.

— Ваш ансамбль «Терне рома» є єдиним ромським колективом в Україні, який має статус «зразкового». У чому, на Вашу думку, секрет його успіху та визнання?

— Зараз ми вже не зразковий, зараз ми вже народний ансамбль. Єдиний в Україні. Ми захистили нове звання – це вже народний ансамбль. В чому його визнання? В тому, що це єдиний ансамбль в Україні і, напевно, в світі, в якому займається така велика кількість людей не ромської національності. В тому, що люди несуть культуру. Це просто наші звичайні українці, діти і дорослі. Родзинка цього колективу, це те, що дуже багато дорослих жінок, які за віком 40+, і які ніколи не танцювали, не займалися танцями, а зараз займаються саме ромським танцями, несуть це мистецтво у світ. І це таке велике досягнення моє, велике досягнення кожної жінки, яка зараз в ці часи переживає дуже тяжкий стан. Бо у кожного хтось воює, у когось хтось загинув… А це така розрядка. І саме ромський танок допомагає людям взагалі просто вижити. Тому що на початку війни мені одна жіночка  сказала, що ромське танець та музика створені саме для того, щоб допомагати людям у скрутні часи. Тому що коли лунає ця запальна музика, людина мимоволі починає посміхатися, стає щасливішою і забуває, хоч на мить, про ті проблеми, що в неї є зараз.

^{На фото: Вікторія Чорна й танцювальний колектив} 

— У «Терні рома» Ви поєднуєте традиційний ромський танець із сучасними сценічними формами. Як знайти баланс між автентичністю та творчим оновленням традиції?

— Це дуже складно, тому що окрім того, як знайти баланс, в наш час треба цю культуру зробити більш сучасною, щоб молодь хотіла займатися саме ромським танцем. А також зробити його популярним. Тому що все одно це така вузька спеціалізація і не завжди вдається знайти цей баланс. Музичний матеріал все одно старий, але ми намагаємося його переписувати. Робити щось нове, придумувати, брати якісь сучасні форми з інших видів мистецтва, з інших видів хореографії, поєднувати. І це завжди дуже складний процес. Тому що він дуже, по-перше, енергозатратний, а по-друге, фінансово затратний. А нам ніхто не допомагає фінансово. І це дуже складно, коли одна пісня коштує більше 100 доларів. А кошти це все суто наші: батьки, діти, ми… Тому ось так. І коли мене дорікають, що там якась пісня, якесь російське слово є, чи щось таке, то мені хочеться сказати, дайте гроші, ми все перепишемо.

— Ви також заснували школу танців, де навчають різних напрямів — від ромського танцю до бального. Як Ви бачите роль танцю у вихованні молоді сьогодні?

— Взагалі зараз роль танців дуже важлива.Тому що багато дітей, наприклад, у нас в Миколаєві, взагалі в регіонах, що недалеко від фронту, не завжди мають змогу спілкуватися очно і бачити один одного вживу. І на початку, коли ми тільки зійшлися разом, то перші півроку війни, ми почали все відновлювати. Бо діти навіть забули, як це спілкуватися один з одним, забули комунікацію. Ми знаходимося у підвальному приміщенні, в укритті, і хоч там діти можуть спілкуватися, мають змогу вживу бачити один одного, дружити, десь сваритися, але це все їх процес соціалізації, процес зростання кожної людини. І для дітей це дуже важливо. По-друге, танці – це дисципліна, це фізичне навантаження, яких зараз дітям теж не вистачає. Тому що вони всі сидять біля моніторів, у своїх гаджетах. Тому здоров'я дітей зараз під великими питаннями, під великою загрозою, адже їх рухливість звелася майже до нуля. Якщо раніше діти бігали, стрибали, ходили пішки, щось робили, то зараз всі сидять вдома практично. А танці – це дуже класне фізичне навантаження і фізичний розвиток дитини.

— Чи стикаєтесь Ви з упередженнями щодо ромської культури? І якщо так, як через мистецтво можна змінювати ставлення суспільства?

— Так, звісно, стикаємось. Дуже мало людей, чесно кажучи, спочатку хочуть займатися ромським мистецтвом. Тому що в суспільстві склалась не дуже гарна думка про ромів. І мені здається, що саме через мистецтво ми можемо змінити цю думку. Тому що 80% мого колективу – це люди не ромського походження. Вони прийшли до мене, щоб навчитися цьому гарному виду мистецтва, а потім вже почали цікавитися звичаями, традиціями, цікавитися ромами. І змінювати свою думку саме через мистецтво. Мені здається, що люди, коли просто не розуміють і ще не спробували це мистецтво, вони і до ромів так ставляться. А коли вже починають танцювати, починають вникати в це все, то змінюється і сама думка, і саме ставлення.

^{На фото: Вікторія Чорна й танцювальний колектив} 

Але хочеться зазначити дуже великий мінус саме ромів і наголосити на цьому. Дуже багато дорікань саме від ромів, що ви не циганки (роми – ред.), а займаєтесь циганськими (ромськими – ред.) танцями. Мені в такому випадку хочеться завжди сказати: «Підніміть свою дупу з дивану і йдіть популяризуйте своє мистецтво». А то докоряти може кожен ром, сидячи на дивані. Краще щось зробити для свого мистецтва. Адже навіть дітей водити для декого це складно. Поводили два рази, а на третій – день народження, на четвертий – весілля і т.п.. Тому через вас я хочу донести до ромів, щоб вони робили реальні кроки для популяризації свого мистецтва.

— Танці – це не лише мистецтво, а й спосіб розповісти історію. Яку історію прагнете розповісти Ви?

— В першу чергу хочеться розповісти історію радості, добра.Тому що циганське (ромське – ред.) мистецтво – це свято. Це завжди радісні емоції. Це коли починає бурлити кров. І хочеться через мистецтво нагадати людям, що насамперед ми всі люди. І що ми випромінюємо, то до нас повертається. І хочеться нагадати ще всім діячам мистецтва, що ми повинні нести людям радість, нести щось позитивне. Тому що зараз всі поглинулися цими страхами, що зараз відбуваються, і починають це все переносити на сцену. Мені здається вже досить. Треба дарувати людям радість, щастя і позитив. І ось цю лінію ми і несемо. І хочемо людям хоча б за дві годинки нашого концерту, виступу – зробити життя кращим і радіснішим. І щоб люди хоча б на ці дві години забули про свої проблеми і відволіклися. І прийняли оцей яскравий, магічний світ циганського (ромського – ред.) мистецтва.