Історії ромів-переселенців, які допомагають людям

Інформаційна платформа «Жянес» висвітлює цілісну картину спільнот у сучасному просторі без стереотипів та упереджень. Проєкт є медійною складовою Агенції з адвокації ромської культури «АРКА» - інституції, котра спрямовує свої зусилля на розвиток ромського молодіжного руху, підтримку та збереження ромської історії і культури, а також побудову міжкультурного діалогу в Україні.

24 лютого 2022 року розділило наше життя на «до» та «після». Ми розкажемо вам три історії ромів, які вимушені були залишити рідні домівки і починати життя на новому місці.

«Ми розуміємо біль тих, хто втратив близьких, свої домівки через війну»

Роберт Йовні – підприємець, займається благодійністю, мешкає в Ужгороді. Його благодійний фонд «Нове покоління» розпочав діяльність у 2003 році.

«Я зрозумів, що є великий запит на допомогу людям. Я створив коло однодумців. Розпочинали з допомоги літнім людям – це продукти, гарячі обіди. Далі почали надавати гуманітарну допомогу усім категоріям», - розповідає Роберт.

З часом фонд почав надавати допомогу в освітній сфері. 

«Ми відкрили можливості навчатися новим професіям. Наприклад, за рахунок грантових програм фонду «Відродження» навчали чоловіків ромського походження роботі в обувному цеху, а жінок – у швейному. Ми перші в Ужгороді почали займатися підготовкою дітей до школи. Створили соціальний центр, де нараховувалось близько 600 підопічних. Всі наші соціальні ініціативи були успішними, що дуже тішить. Охопили допомогою значну кількість людей».

Після повномасштабного вторгнення росії Роберт Йовні та його організація зосередилися на допомозі переселенцям. БФ «Нове покоління» допомагає людям житлом, продуктами, одягом, а також проводить психологічну роботу. Початок великої війни різко змінив діяльність цієї організації.

«Ми побачили глобальну потребу всього населення України. Раніше ми ніколи не допомагали сходу України, були зосереджені тільки на західних регіонах. Зараз допомагаємо як сходу України, так і людям, які зі сходу приїхали до нас, тобто переселенцям. Ми зрозуміли, що люди, які втратили житло, втратили рідних, близьких, були вимушені виїхати зі своїх міст, у них окрім матеріальних потреб є ще й психологічні, духовні потреби. Ми почали активно займатись і цим також. Раніше у нас були фокус-групи щодо ромського населення, а тепер допомагаємо усім переселенцям, не лише ромам. Мотивує те, що ми розуміємо їх біль. Звісно, ми не можемо допомогти всім, бо обмежені в ресурсах, але даємо людям те, що можемо».

Роберт Йовні беззаперечно вірить у перемогу України у цій війні. Та наголошує на тому, що головне – зберігати віру. Він сподівається, що після перемоги роми стануть частиною нації та будуть працювати разом з усіма над відродженням країни. І вже будує певні плани на майбутнє.

«Маємо прискорити нашу перемогу і зробити все, щоб хлопці, які воюють, скоріше повернулися додому з реальною перемогою і бажанням розбудовувати Україну. Перший напрямок – робота з підприємцями, будемо робити їх більш популярними, щоб суспільство знало про своїх виробників. Це дозволить нам розвивати малий та середній бізнес, економіку. Другий наш напрямок – це будівництво будинків для постійного, а не тимчасового проживання, щоб люди визначилися, в якій місцевості вони хочуть жити, і вже там створювали сім’ї, організовували своє життя».

Важливо допомогти жінкам-переселенкам з роботою, освітою

Наша наступна героїня – президентка організації «Голос ромів Анжеліка Бєлова.

«Ми маємо три основні напрямки діяльності. Це гуманітарна допомога та надання багатоцільової грошової допомоги, це освіта для дітей та створення і розвиток просторів для дітей – на сьогодні така діяльність проводиться у трьох регіонах України. Також ми займаємось розвитком економічних можливостей та економічної безпеки, жіночих просторів для ромок та для жінок уразливих верств населення у трьох регіонах України. Наша цільова аудиторія це, в першу чергу, ромські жінки. Але сьогодні через повномасштабну війну багато людей перебуває у складному становищі, тому ми також надаємо допомогу жінкам незахищених категорій населення. Це багатодітні та одинокі матері, вдови військовослужбовців, жінки з інвалідністю».

До 24 лютого 2022 року організація працювала в напрямку розвитку економічних можливостей ромських жінок. Діяльність розпочали у 2020 році під час епідемії ковіду – тоді дуже багато ромських жінок втратили роботу через закриття ринків. Це дало початок великому проєкту, який згодом суттєво розширився.

«Ми провели дослідження, в рамках якого з’ясували, що серед наших респонденток у Запорізькій та Дніпропетровській областях 53% жінок не мали закінченої середньої освіти, а 14% жінок не мали освіти взагалі. Ми спитали, які спеціальності вони хотіли би опанувати. Їх цікавили професії в бʼюті-сфері, зокрема перукарська майстерність, манікюр, візаж, нарощування вій та ін. А також це була пекарська справа, шиття. Тому запустили декілька успішних пілотних проєктів, в рамках яких жінки-ромки отримували ці спеціальності. Ми додали також смм-курси, курси лідерських якостей, грамотності. Надавали стартові набори, які дозволяли жінкам одразу розпочати практикуватися в набутних спеціальностях. Зосереджували увагу на освіті дорослих. Коли розпочалася повномасштабна війна, ця діяльність набула нового сенсу, тому що з’явилось багато переміщених осіб зі сходу, зокрема з прифронтових територій України. Переселенки мали труднощі з працевлаштуванням за спеціальностями. На сьогодні ми допомагаємо їм набути нових спеціальностей, або перекваліфікуватися».

З початком повномасштабної війни гуманітарна діяльність стала пріоритетом – у перші місяці російської агресії дуже багато людей потребували такої допомоги і зараз потребують.

«Ми поступово розширили напрямки діяльності, зокрема з метою працювати на довгостроковий результат. Ми відкрили жіночі та дитячі простори в Ужгороді, Запоріжжі та Кривому Розі. У дитячих просторах є комп’ютерні класи – це була одна з головних активностей, тому що ми виявили потребу ромських дітей у доступі до такої техніки. Зараз на багатьох територіях України діє дистанційне навчання, а згідно з нашим дослідженням, 75% ромських родин не мають гаджетів удома і відповідно, діти не мають доступу до дистанційного навчання. Саме тому ми відкрили комп’ютерні класи. Також надаємо психологічні консультації, на які є неймовірний попит, тому що дуже багато дітей страждають від травми війни, ПТСР, проблем адаптації через релокацію. Дорослим важко впоратись з наслідками війни, а діти тим більше не можуть справитись з травмами, які викликала війна».

Керівниця організації також вірить в участь ромів у повоєнній відбудові України. Але наголошує на тому, що справа не тільки у відбудові постраждалих міст чи економічному ренесансі.

«Йдеться про те як житиме Україна після нашої перемоги, тому що є дуже багато різних сфер, це освіта, охорона здоров’я, інфраструктура та багато іншого. Наприклад, говорячи про освіту, ми як ромські організації маємо докладати максимум зусиль, щоб потреби ромської громади не були виключені з цього процесу. Два роки ковіду, майже два роки війни – весь цей час ромські діти були фактично виключені з освітнього процесу. Вони не мають доступу до технічних засобів, дистанційної освіти. Мусимо зробити все, щоб і ромські діти, і діти, які проживають на окупованих та прифронтових територіях, були включені у плани відновлення. Це наше майбутнє, майбутнє нашої України. Плани відновлення мають враховувати потреби усіх категорій».

Роми є частиною українського суспільства, це важливо зрозуміти на державному рівні

Третя історія – про Володимира Яковенка, голову молодіжної організації з адвокації ромської культури «АРКА».  

«До 24 лютого минулого року ми здебільшого займалися неформальною освітою, збереженням пам’яті про геноцид ромів під час Другої світової війни. Після початку війни ми переключились на гуманітарну діяльність, намагались допомогти населенню, не лише ромському, у такий важкий час. У нас була принципова позиція – допомагати всім, хто потребує, не зважаючи на походження. Зараз ми поступово намагаємось переключитись на нашу прийдешню роботу – робимо акцент на адвокації інтересів саме ромської спільноти в Україні, зокрема з думкою про післявоєнний період. Зараз ми бачимо, що ставлення до ромської спільноти у суспільстві покращується, це пов’язано із залученістю ромів у протистояння російській агресії. Але ромська спільнота не включена у процеси відбудови України. Ми прагнемо, щоб ці тенденції участі ромів у протидії російській агресії, про що говорять на всіх рівнях – і державному і суспільному, щоб це зберігалося у повоєнний період. Для нас важливо піднімати ці питання».

Гуманітарна діяльність стала новим викликом для «АРКи» та Володимира Яковенка. А початок повномасштабного вторгнення поставив перед активістами нові завдання.

«У перші дні повномасштабної війни я зрозумів потребу в цьому, коли до мого будинку приїхали переселенці з Харкова. В перший же тиждень війни ми своєму домі приймали дев’ять переселенців. Зрозуміли, що цих людей, напевно, є мільйони і надавали допомогу переселенцям, які проїжджали через наші міста на захід України. Коли дуже сильно бомбили Ахтирку, ми передавали гуманітарну допомогу місцевим активістам. Це відзначив у своїх соцмережах навіть мер Ахтирки, що роми Кременчуга надсилають таку допомогу. Це були медикаменти, павербанки, також пересилали кошти на закупівлю палива для генераторів, зібрали кошти для однієї з бригад, яка займалась розмінуванням Ахтирки та околиць, звільнених з-під окупації. В цілому ромська спільнота дуже перейнялась ситуацією, яка склалася в Україні, і наша організація не поодинока. Таких ромських організацій, які саме займаються гуманітарною допомогою, підтримують населення, у регіонах дуже багато».

Що ж таке перемога України для Володимира Яковенка та його команди?

«Для мене перемогою буде ситуація, коли між людьми залишаться людські відносини, коли держава матиме однакову політику стосовно всіх верств населення, які проживають в Україні. Перемога буде, коли люди зможуть довіряти своїй державі, довіряти політикам, які беруть відповідальність за нашу державу. Перемога буде тоді, коли люди перестануть ділити один одного за різними ознаками – за релігійними, чи за кольором шкіри, чи будь-якими іншими. Тоді, дійсно, у нашій країні будуть усі рівні, тому що ми всі воюємо не тільки за кордони і території, ми воюємо за цінності, за людей, за людські життя. На відміну від наших північних сусідів, де людські життя не ціняться, ми маємо цінувати людські життя, людські долі і боротися за це. Оце і є перемога».

Я думаю, що суспільство, в цілому, очікують позитивні зміни, але від держави залежить як подаватиметься ця інформація: хто буде при владі, як влада висвітлюватиме участь усіх етнічних, релігійних, сексуальних та інших меншин в боротьбі з російською агресією.

Якщо державна політика замовчуватиме ці факти, про участь меншин у боротьбі з росією, то це залишиться невідомим для широкого загалу. А якщо це висвітлюватиметься, ми матимемо ще більше позитивних змін у суспільстві.

Зараз дуже важко планувати щось навіть на тиждень, але в наших довгострокових планах є прагнення консолідувати ромську громаду, утворити спільний ромський громадський рух, який працював би як на користь ромської спільноти,  так і на благо держави Україна в цілому. Ми є частинкою України.

Українці мають унікальну здатність об’єднуватися у кризових ситуаціях: вже під час Революції Гідності, анексії Криму та часткової окупації Донбасу ми показали, що абсолютно різні люди можуть ефективно працювати разом для досягнення спільної мети. Наша реакція на повномасштабне вторгнення 24 лютого знову довела, що зв’язки між українцями є надзвичайно потужними. У цьому є наша сила, яку потрібно берегти і після перемоги. Наші історії доводять, що головним мірилом людини мають бути її вчинки, жертовність та бажання допомагати іншим. І нам не потрібно ділитися на групи, чи мірятися тим, хто зробив більше. Насамперед ми усі люди, які об’єднані спільним бажанням – повернути мир та злагоду на всій території України.

Матеріал створено за підтримки «Media LifeLine Ukraine»