Ромські письменники в літературі: Папуша

Якщо ви думаєте, що роми вміють лише співати, танцювати та грати на музичних інструментах, то ви помиляєтесь. Крім народної фольклорної традиції, роми також були і є присутні у літературному процесі. А багато хто з ромських письменників чи поетів, ставали класиками, творячи канон світової та української літератури. 

Розповідаємо про найбільш яскравих представників письменників ромського походження. Перша наша розповідь про Папушу, справжнє ім’я якої – Броніслава Вайс. 

Ромська класична поетеса, одна з перших поеток у своїй етногромаді. Авторка збірника віршів «Пісні Папуші» (1956), що витримав безліч перевидань. Історія з Папушею є доволі глибокою та драматичною, яку не перекажеш у декількох словах. Проте, якщо коротко, то Папушу найчастіше пов'язують з історією польського поета та дослідника Єжи Фіцовського. 

Згідно зі спогадами майбутнього видавця і біографа Папуші – польський письменник і критик Єжи Фіцовський, згадує, що ромська поетеса почала писати регулярно у 1950 році. Те, що вона писала і складала вірші в дитинстві, родичі сприймали, як легковажність і навіть дивацтво. Сам Фіцовський познайомився з Папушею, коли мандрував з ромським табором українськими та польськими землями. Тоді Єжи вперше побачив молоду ромську поетесу, котра виступала просто неба  під акомпанемент чоловіка у 1949 році. Польського літератора захопило те, що Папуша писала вірші.

Ще дитиною Папуша навчилася грамоти від єврейської торговки та від численних сільських дітей. Подорослішавши, вона ще більше полюбила читати і писати, на що у таборі дивилися скоса. На той час заняття Папуші всі довкола сприймали як щось легковажне, тому зазвичай поблажливо. Явних ворогів у неї у таборі тоді ще не було. Єжи Фіцовський, розуміючи винятковість цієї ромської жінки й унікальність її поетичного дару, почав записувати за нею всі її вірші-пісні. Він захоплено спілкувався з поеткою. Найвища інтенсивність написання віршів припадає на 1950 рік. Хоча тоді окремі тексти збереглися ще з 1928 року (потім Папуша їх спалила, коли знищувала весь свій архів – авт.). У 1951 році Папуша, за порадою Фіцовського, надсилає йому свій рукопис. І він, її майбутній біограф і публікатор, перекладає польською і оприлюднює частину цих віршів у польському часописі «Problemy».

Далі публікація віршів ромської поетки виявилася чималою сенсацією, подією в тодішньому польському літературному процесі. Папуша отримує свій перший солідний гонорар. Його Єжи Фіцовський особисто віддає їй до рук. Для цього він спеціально приїжджає до циганського табору. Далі – ще кілька солідних публікацій і гонорарів. Про Броніславу Вайс дізнаються у цілій Польщі та за її межами. Натомість у ромській громаді до Папуші ставляться з дедалі більшою нехіттю. Вірші, опубліковані у провідних польських часописах, не дали авторці ні жодних привілеїв серед ромів, ані поваги. Навпаки, вона наштовхнулася на осуд і зневагу. Врешті-решт, після виходу книги «Cyganie w Polsce: Dziejе i obyczaje», Папушу вигнали з табору та прокляли на 20 років, бо в цій книжці Фіцовський розкрив таємниці циганського народу, про які роми ніколи не розповідають неромам. Табір у всьому звинувачує Папушу, і тільки її. Покинута напризволяще, одинока та слабка, жінка потрапляє до психіатричної лікарні. Біль, який відчуває Папуша, руйнує її роками. Вона несе його, як найтяжчу ношу до кінця життя. Намагається стерти з пам’яті спогади та голоси, які до неї промовляють, але непоправного вже ніхто не може змінити.

У 1962 році Броніславу Вайс запрошують стати членкинею Спілки польських письменників. Але навіть це не пом’якшує гніву одноплемінників і не впливає на рішення ромської громади, яка остаточно відштовхує Папушу від себе. В останні роки життя нещасну жінку прихистила в себе її сестра, Яніна Зелінська. Але коли у 1987 році геніальна ромська поетка помирає, то всі навколо думають, що «швидка» забрала її не до звичайної, а до психіатричної лікарні. Папуша до кінця життя так і не повернулася до своєї спільноти. Її смерть стала такою ж тяжкою і трагічною, як і життя.

Фото: з відкритих джерел