Ромські активісти – про новорічні та різдвяні традиції

Новий рік і Різдво – це час спілкування, коли ромські родини збираються разом, діляться  подарунками, бажають один одному благополуччя. Ромські свята відомі своєю тривалістю, щедрістю та насиченістю традиціями, що об'єднують родини та громади. Про новорічні та різдвяні традиції, а також звичаї та страви на Новий рік, Святвечір та Різдво в інтерв’ю для «Жянес» розповіли: Галина Сіладі - громадська активістка, заступниця голови громадської організації «Терне Рома», Віллі Пап-молодший – громадський діяч, композитор, музикант, заслужений працівник культури України і Тімея Шрек – письменниця із Закарпаття, викладачка Берегівської гімназії «Опре Рома».

Галина Сіладі

– Які традиції святкування Нового року, Різдва та Водохреща збереглися у вашій родині? І які з них для вас є найважливішими?

– Найважливіше те, щоб вся родина була за столом. На Різдво, на Святу вечерю ставиться кутя і усі сідають за стіл. Спочатку  молитва, тоді пробується кутя з побажаннями, а після – вечеря. Найстарший в родині за віком найперший в нас пробує кутю. І ще маємо традиції колядувати. На другий день йдемо до мами. А до старших на перший день у нас люди ходять. У гості один до одного йдуть. Це традиція. Скільки я себе пам'ятаю, то і батьки наші ходили колядувати. До кожного ми йдемо з кутею. І заходимо в хату з колядою.

Новий рік святкуємо так само. Зараз якраз Маланка, тож і зустрічатимемо її, як годиться, з багатою вечерею. А Новий рік, як завжди, чекаємо, проводжаючи старий. Потім слухаємо Президента України. Обов'язково. І тоді вже вітання всі. Ну, вже цього року діти підуть посипати. В кого там діти ще залишилися. Ще на Маланку у нас ідуть так звані перевдяганки. На Маланку вже щедрують. Ходять по хатах, кругом ходять, по дорозі йдуть з піснями. Така традиція. Навіть на другий день, на Новий рік, ще до обіду, мають ходити перевдягнені, щедрувати.

На Водохреща так само. Зараз ще в церкву йдуть. І на Різдво йдуть до церкви. Раніше в церкву мало хто йшов. Зараз більше людей йде до храму. На Водохреща в нас теж є звичай: ніхто не снідає, доки не скуштує святої води. А ще вночі, рівно о дванадцятій, чоловік із молитвою набирає воду з колодязя – тричі, з освяченою молитвою. Ця вода в нас зберігається цілий рік: вона закрита й не псується. Не раз бувало, що комусь ставало зле – тоді її пили або вмивалися нею. Це помічна вода. У нас така традиція: вона здавна є, тримається й справді допомагає. От так у нас заведено.

^{На фото: Галина Сіладі з сім'єю}

– Які страви зазвичай готують у вашій оселі до цих свят, і чи мають вони особливе значення?

– Основною стравою на всі ці свята є кутя. Її вважають освяченою, тому нею насамперед пригощаються ті, хто був у церкві. Загалом до свят готуються всі. Раніше на Багату вечерю намагалися приготувати дванадцять страв. Зараз це правило не завжди дотримується, хоча інколи й готують усі дванадцять. Але головною стравою завжди залишається кутя – на всі три свята. Страви тепер готують різні, але колись обов'язково запікали курку чи гуску, щоби запечене м'ясо стояло на святковому столі. Ну, і гриби. 

– Які звичаї чи обряди під час цих свят вам подобаються найбільше і чому?

– Найбільше мені подобається колядувати та щедрувати. Це не просто пісня – це прославлення Бога, спосіб донести людям добро і світло. Під час коляди бажаєш господарям щастя, здоров'я, і коляда справді заспокоює.

Я знаю це по собі: навіть коли сумно, варто почути колядку – і на серці легше. Дуже подобається і традиція ходити у гості, особливо до старших людей. Це давній звичай – відвідувати старших, виявляти до них увагу. Це мої традиції, які я люблю. І не лише я – ми всі любимо ці звичаї: колядувати, щедрувати, ходити в гості та приймати гостей у своєму домі. Я завжди радію, коли до моєї хати заходять колядники, коли приходять посівати чи щедрувати. А ще дуже важливо, щоб на Водохреще прийшов святий отець і освятив хату.

– Чи змінилися ваші святкові традиції з роками, і що саме з'явилося нового чи зникло?

– Так, традиції змінилися. Почали змінюватися ще раніше. У нас і тепер на Різдво кладуть сіно, як колись. А раніше заводили до хати півня чи іншу живність – навіть кроля заносили. Нині цього вже не роблять. Зникло багато звичаїв. Колись була така традиція, що на Святу вечерю не сиділи самі в хаті – завжди йшли до когось у гості. А тепер кожен здебільшого святкує вдома. Мені за тим трохи шкода, бо раніше всі сходилися разом на Святвечір.

Там не було горілки – головною була кутя та коляда. Проводи посту були дуже гарними: збиралося багато людей, і коляда звучала по-особливому. Нині цього вже майже немає. Тепер колядуємо переважно вдома, у своїй хаті. Але без коляди Різдва не буває. Ми помолимося, скуштуємо кутю та обов'язково заколядуємо.

Віллі Пап

– Які традиції святкування Нового року, Різдва та Водохреща збереглися у вашій родині, і які з них є для вас найважливішими?

– Усі традиції загалом збережені, але найважливішими святами для нас, звісно, ​​залишаються Різдво та Хрещення. Новий рік теж є важливим святом, але він більше про родинне тепло, затишок та любов. Це та година, коли збирається сім'я, а інколи Новий рік можна святкувати й у колі друзів. Загалом наші традиції такі самі, як і в інших християн: вони тісно пов'язані зі святковими днями. Раніше все було інакше, тепер – по-іншому, але самі традиції збереглися, у чомусь подібно як у всіх європейців. Якщо говорити, наприклад, про Різдво, то це насамперед традиційні страви, які ми печемо та готуємо. Часто заходять гості – не завжди запрошені заздалегідь: родичі, близькі люди. І в цьому також є своя традиція.

^{На фото: Віллі Пап з онуком}

– Які страви зазвичай готують у вашій оселі до цих свят, і чи мають вони особливе значення?

– По-перше, ми обов'язково печемо – це роблять напередодні свята чи навіть за день-два, як заведено за традицією. По-друге, на столі обов'язково є м'ясні страви. Я не знаю, можливо десь готують якісь ромські страви, але в нашій їх немає – у нас усе традиційне. Це риба, м'ясо, курка, різні салати. Готуємо ті страви, які давно прийняті в нашій сім'ї. Нічого особливо ексклюзивного чи нового – все домашнє. Окреме місце займає різдвяний суп - по-угорськи «карачонь левеш». Його готують із тушкованої капусти, квасолі та м'яса. Усі інгредієнти разом тушкуються, і виходить особливий різдвяний суп. Це традиція.

– Які звичаї чи обряди під час цих свят вам подобаються найбільше і чому?

– У нас була традиція. Коли я був малим, у сім'ї моїх батьків було багато сестер, і всі вони вишли заміж за музикантів. У кожної сестри чоловік був музикантом: скрипалем, акордеоністом, кларнетистом, контрабасистом. Я добре пам'ятаю, як наприкінці свят вони всі збиралися разом – найчастіше в моїй бабусі. І вони починали грати. На превеликий жаль, ця традиція вже не збереглася. Традиція ромських музикантів майже зникла – таких людей нині можна перелічити на пальцях. У нас в Ужгороді з музичним мистецтвом справжня катастрофа. А тоді вони ходили колядувати, грали, співали, і наприкінці всі ці традиції – колядки, пісні, музика – зливались в одне ціле. Це було чудово.

– Чи змінилися ваші святкові традиції з роками, і що саме з'явилося нового чи зникло?

– Традиції найбільше збереглися саме щодо Святого вечора –  24 грудня. Більшість ромів є християнами, і на Закарпатті переважно святкували саме 24 грудня. Так святкували завжди, бо ж ми були тісно пов'язані з Європою: як там відзначали Різдво, так само його святкували і у нас, на Закарпатті. Водночас були такі, хто святкував 7 січня. Тому на Закарпатті була традиція: ті, хто святкував 24 грудня, запрошували друзів і родичів у гості вже сьомого числа.

Тімея Шрек

– Які традиції святкування Нового року, Різдва та Водохреща збереглися у вашій родині, і які з них є для вас найважливішими?

– Вже у ХХІ столітті можна сказати, що давні традиції у нашій родині збереглися не повністю. На жаль, я виросла у сім'ї, де батьки завжди багато працювали. І на Різдво, і на Новий рік, якщо була можливість, вони йшли заробляти гроші. Водночас мама часто розповідала, як святкували у її дитинстві, як це було в угорських селах, що робили, яких традицій дотримувалися. Тепер я намагаюся разом зі своєю донечкою святкувати так, щоб відновлювати та передавати наші традиції.

Сьогодні Різдво дуже змінилося. Тепер уже наприкінці листопада всюди прикрашають ялинки –  це видно і у містах, і у магазинах, і у соціальних мережах. У нашій родині ми дотримуємося такого звичаю: ялинку приносить маленький Янгол або, як кажемо, маленький Ісус. Це відбувається саме 24 грудня. Ми робимо так, щоб ялинка з'явилася в хаті непомітно. Потім всією сім'єю разом її прикрашаємо, а ввечері сідаємо за різдвяний стіл.

Новий рік у нас заведено святкувати голосно. Вважається, що шум має відігнати все погане, що було у старому році. Колись, як тримали свиней, ми заходили до свинарника і навмисне ганяли свиней, щоб вони галасували. Це робили для того, щоб зло не заходило ні в дім, ні на подвір'я. Я пам'ятаю, як у дитинстві ми також виходили з ложками та вилками та спеціально шуміли, щоб був гучний звук. Якщо чули крики, вірили, що наступний рік буде важким. А якщо звучала музика чи співи – це означало, що новий рік буде веселим та щасливим. Такими є наші домашні вірування.

Обов'язково на святковому столі має бути свинина, зокрема, і на Хрещення. На це свято у нас збереглася ще одна традиція: хресні батьки дарують дитині золото. Це символ того, щоб дитина виросла у достатку. Золото не має бути великим –  достатньо маленької прикраси: для дівчинки сережки, для хлопчика – ланцюжок, хрестик чи інший оберіг. Є у нас і цікаві передріздвяні обряди. Наприклад, 13 грудня відзначаємо День Люсії. У цей день ми сіємо пшеницю у маленьких горщиках. Якщо за 10–11 днів вона добре виросте, то таким, за повір'ям, буде й урожай наступного року. Не завжди це справджується, але цей горщик обов'язково ставлять на святковий стіл.

^{На фото: Тімея Шрек з донькою}

– Які страви зазвичай готують у вашій оселі до цих свят, і чи мають вони особливе значення?

– По-перше, страви скрізь. Чи то весілля, Хрещення, Різдво, чи Новий рік — святковий стіл обов'язково має бути накритий. І на кожному святі у нас неодмінно є голубці. Голубці – це рисова каша з м'ясним фаршем та приправами, загорнута у капустяні листя. Варяться вони в томатному соусі, і смак у них може бути різним – особливо у наших, угорських, варіантах.

У нашій сім'ї на столі завжди має бути салат олів'є. Без олів'є для нас свята просто не буває – ми його дуже любимо. На Різдво обов'язково печемо бейгли – це такий калачик (традиційний угорський рулет - ред.). Вони бувають із маком, горіхами та сиром. Ми зазвичай готуємо саме ці три види. Звичайно, кожна родин має свої особливості і вирішує по-своєму, що готувати. Але для нас традиційно на різдвяному столі мають бути бейгли, голубці та олів'є. Голубці та олів'є, до речі, готуються і на всі інші великі свята.

– Які звичаї чи обряди під час цих свят вам подобаються найбільше і чому?

– Найбільше мені подобається передріздвяний День Люсії. З ним пов'язано дуже багато звичаїв та обрядів, і він ніби поступово підводить до Нового року. Окрім тих традицій, про які я вже розповідала, у День Люсії, 13 грудня, починали робити так званий «стілець для відьми». Це дуже цікава традиція: стілець мав бути зроблений із тринадцяти різних порід дерева і стояти на трьох ніжках. За давніми переказами, якщо на Різдво, 24 грудня, зайти до церкви та стати на цей стілець, можна було побачити відьму серед людей. Наскільки це було правдою – знає лише Бог, але сама легенда надзвичайно цікава. Мені подобається читати про ці звичаї та розповідати про них дітям – і в школі, і вдома. Важливо, щоб вони знали такі традиції та пам'ятали про них.

– Чи змінилися ваші святкові традиції з роками, і що саме з'явилося нового чи зникло?

– Я  думаю, що за роки всі традиції змінюються. Ми так не живемо, як 20-30 років тому. Я пам'ятаю, колись в дитинстві було так, що кожного Різдва я під ялинкою знаходила тапочки. І тоді добре було – я раділа тим тапочкам. Якби тепер покласти тапочки під ялинку, я б подивилася, щоб наші діти сказали. Я  думаю, що ми дуже поспішаємо, біжимо завжди. І вже на Різдво, і на Новий рік ми не сядемо так за стіл, як давно, щоб зробити це заради любові і бажання бути разом, а не про подарунки говорити. Дуже тяжко тепер, в нинішній час, бо під час війни ми знаємо, що сім'ї не можуть бути разом. Бо хто служить, хто за кордоном, хто вдома, хто у підвалах… І я б дуже хотіла, щоб наступний рік був таким, щоб всі могли зібратись за столом разом.