Роми в літературі: як їх зображували українські письменники Іван Франко та Марко Черемшина

«Один з ключових образів у новелі «Парубоцька справа» Марка Черемшини – це традиційна ромська сім’я, а також її побут та звичаї» 

Марко Черемшина увійшов в українську літературу, як класик та дослідник локального контексту. Народився в селі Кобаки Косівського повіту в селянській родині. Майбутній громадський діяч, адвокат, доктор права, а також письменник, один з учасників «покутської трійці». Обрав собі літературний псевдонім  – Марко Черемшина (справжнє ім’я Іван Семанюк - ред.).

Досі тривають суперечки щодо дати народження Марка Черемшини. Втім 13 червня 1874 року стоїть в його метриці і довгий час вона була єдиним джерелом інформації для біографів. Одна з повістей автора зображає ромів у їхніх традицій, інколи герметичній спільноті та житті.

Отже, новела Марка Черемшини «Парубоцька справа» (“Баладні мотиви у новелі Марка Черемшини «Парубоцька справа»” - ред.) досліджує тему суспільних норм і моральних цінностей в селі, показуючи часто трагічні наслідки після них. Звіряючи свої дії з об'єктивними принципами моралі, герой новели зазнає покарання від громади. 

Автор описує конфлікт між особистісним вибором та суспільним обов'язком: головний герой стикається з конфліктом між власним бажанням і традиційними нормами громади, що суворо карають за непослух. І зрештою страждає від упередженого ставлення громади та зазнає покарання, яке призводить до його загибелі.

Один з ключових образів у тексті Марка Черемшини – це традиційна ромська сім’я, а також побут та звичаї, про які пише автор. Концепційно твір тяжіє до народної ліричної епіки. Головного героя Шумильця ведуть карати за те, що звів багато дівчат, а за ним іде ціла громада. Натяк на трагічну розв’язку заявлений у баладі вже в перших рядках: «Ведут Шумильця рубати». Таким чином автор змушує читача завчасно налаштуватися на драму у творі.  Образ та описи ромської сім’ї та їхнього життя в оптиці автора доволі глибокі, хоч і трагічні.

«Циган спершу здригнув раменами і відповів, що кожна циганка приходить на світ вже усміхнена, а відтак ударився в чоло і пригадав собі докладно, що перед семи роками був з Цією на храму у Путилові, а як вернув, то застав жінку та й любаса у хаті. Ція розсміялася була, а він вхопив клевець та й ударив жінку в голову коло вуха. Любас утік, а жінка йойкнула та й душу віддала. Та й відтоді Ція все усміхнена, але зато все мовчить і дуже мало говорить. Треба їй великої музики, аби вона охоту дістала. Але як розохотиться, то черевики зараз горять, гет їх перетанцьовує», – пише Марко Черемшина у новелі «Парубоцька справа».

Бачимо тут дуже складне патріархальне суспільство, де образ жінки, як і загалом архетип її, завжди постає другорядний, і таким, що зазнає осуду.

Крім того, в цьому контексті громада села представлена, як колектив, який здатний пригнічувати індивідуальний вибір та нехтувати гуманістичними цінностями. І попри складні сюжетні лінії новела «Парубоцька справа» натхненна народними легендами та баладами, що надає тексту особливого колориту та бачення традиційного села. 

«Іван Франко часто зображує життя циганів у своїх творах, намагаючись показати їхню боротьбу за виживання, традиції та культурні особливості»

«Ластівки, вбоге гірське село, лежить над горішнім Стриєм, там де він із свого великого закрута під Турку повертає ід Синевідськові, в'ючися поміж гори та ліси. Село невеличке та занедбане, криє між лісами та дебрами свої порозкидані, нужденні бойківські хатки. Понижче села, за шматом чорного лісу, що досягає аж самого берегу ріки, стирчить над Стриєм висока скала. Стрімкою стіною бовдуриться вона над самим закрутом ріки, а головатим вершком, зеленим від моху й папоротів, роззирається по околишніх горах. Стрий літом лагідно плюскочеться о її стопи, але восени реве грізно й піниться, заливаючи вузьку стежину, що в'ється попід скалою здовж його берега. А всюди довкола порозсідалися гори, покриті чорним смерековим лісом; тільки де-не-де верхи їх світять безлісними полонинами, що мріють мов сіро-зелені плями на темному тлі. Пусто й сумно в осінню днину коло скали, тільки хвилі Стрия ревуть і розбиваються о щербате каміння». 

Так починається повість «Цигани» українського поета, прозаїка, публіциста і перекладача Івана Франка. Тут автор береться за опис та зображення циганського табору, який живе біля Карпат, змальовує їхнє щоденне життя. Тут, як і у першому тексті, кульмінацією є доволі трагічна історія. В якийсь момент у спокійне й розмірене життя ромів на периферії вриваються жандарми, створюючи хаос та руйнацію.

«У повісті «Цигани» Іван Франко оповідає про злидні та нещасливі умови життя ромської спільноти, а також їхню стійкість та бажання зберегти свою ідентичність»

«І ховаючися в своїх тяжких чоботях по мокрім імху, жандарм скрутив направо, між корчі під гору, щоб обійти скалу. Несподівано якось він кинув оком в бік, і зупинився. Що за чорт! Йому здалося, як коли б ізо скали легенькими клубками виповзував дим, котрий, немов переляканий, чим борше розпливався і щезав у повітрі. Жандарм зразу сам своїм очам не вірив. Але коли зупинився й уважніше приглянувся, то побачив, що справді з-поміж щербатих зубців скали, немов із самого осередка її стовбура, добувався дим. Чи це може бути? Жандарм не був боязливий, а прецінь дрож пробігла у нього за плечима, бо ніяким способом не міг збагнути, що би це могло бути. Нарешті покинув міркувати», –  так описує Іван Франко першу зустріч жандарма  з місцем, де мешкав тутешній ромський табір.

Іван Франко часто зображує життя циганів у своїх творах, намагаючись показати їхню боротьбу за виживання, традиції та культурні особливості. У повісті «Цигани» автор оповідає про злидні та нещасливі умови життя ромської спільноти, а також їхню стійкість та бажання зберегти свою ідентичність. Франко також розповідає про молоду циганку, яка намагається врятувати свого батька від важких умов та несправедливості. Роми змушені постійно боротися за виживання в жорстких умовах, намагаючись не втратити свої традиції та культуру.

Циганський фольклор, звичаї та музику описує автор, намагаючись передати їхню унікальність та ідентичність. Франко також часто критикує несправедливе ставлення до ромів з боку суспільства і саме у тексті повісті «Цигани» він показує, як представники ромської етнічної спільноти стають жертвами безжалісності.