Роми: уроки для України

Про автора: Євген Магда – історик, директор Інституту світової політики

Російсько-українська війна стала не лише випробуванням для української нації. Цей найбільший у ХХІ столітті військовий конфлікт, спричинений агресією Кремля, виступає каталізатором завершення процесу формування української політичної нації. І нашим спільним завданням є підкреслення її багатонаціонального характеру. Для цього потрібно предметно вивчати навіть найстрашніші уроки історії. 

2 серпня у Європі вшановують День пам’яті жертв геноциду ромів. Цього дня у 1944 році у таборі смерті Аушвіц-Біркенау були знищені кілька тисяч ромів, яких нацисти ув’язнили у відповідності з постулатами власної «расової теорії». Волелюбні роми, на переконання гітлерівців, «несли загрозу расовій чистоті арійської нації». Ейнзатцкоманди (спеціальні підрозділи з проведення масових вбивств) на окупованих територіях Європи знищували як кочові табори,  так і осілих ромів, і це стало частиною нацистської окупаційної  політики. За різними оцінками, її жертвами стали від 200 тисяч до 1,5 мільйона європейських ромів, що завдало величезної шкоди етнічному різноманіттю Європи. 

В Україні сприйняття ромів досі перебуває на рівні стереотипів. «Конокради», «викрадачі дітей»,  «злодії» - на жаль, звичні формулювання для українського суспільства, успадковані разом з радянським минулим. Таке враження, що сприйняття ромів досі базується на художньому фільмі «Циган», знятому ще у роки застою у СРСР. Нічого дивного для держави, де повинен був існувати «єдиний радянський народ – будівничий комунізму», але  дивно та неприпустимо для країни, яка прагне стати членом Європейського Союзу. Європейська інтеграція має будуватися насамперед на принципах та цінностях, які будуть поділятися переважною більшістю громадян України.

Прагнення України стати членом ЄС передбачає не лише економічні перетворення, але і посилення захисту прав людини, у цьому логіка Євросоюзу як найбільшого об’єднання сучасного світу. Повертаючись до Європейського дому з пострадянського та постімперіалістичного буття ми не повинні губити нікого з наших співгромадян. Відтак європейська інтеграція України має відбуватися під гаслом єдності у різноманітті, паралельно зі створенням потужної української політичної нації – процесі, в якому знаходять своє місце мільйони наших співгромадян. Тому початок переговорів про вступ України та Молдови до ЄС має стати імпульсом для створення якісно нової етнонаціональної політики нашої держави.

"Повноцінна інтеграція ромів до українського суспільства є однією з запорук успішної євроінтеграції України. Подібний тест пройшли низка інших країн Центральної Європи, де проживають представники ромської меншини", – Євген Магда.

Ми маємо усвідомити шкідливість існуючих стереотипів щодо будь-якої з національних меншин в Україні, а ромська меншина має всі підстави стати лакмусовим папірцем реальності змін. Російська агресія накладає свій відбиток, тому розуміти, скільки ромів перебувають на території України, підрахувати, скільки з них стали тимчасовими переселенцями до ЄС у пошуках захисту від російської агресії може виявитися недостатнім. Не зайвим буде і розповісти про ромів, які у лавах Сил оборони боронять Україну від російської навали або стали волонтерами – надійними «мурахами тилу». Висвітлення ролі ромів у сучасному українському суспільстві сприятиме нашому прощанню з радянськими стереотипами. Повноцінна інтеграція ромів до українського суспільства є однією з запорук успішної євроінтеграції нашої країни, адже подібний тест пройшли низка інших країн Центральної Європи, де проживають представники ромської меншини.

Сьогодні Україну не без підстав відносять до європейських країн з не надто ефективною етнонаціональною політикою. Протягом тривалого часу вона формувалася за принципом «На тобі, Боже, те, що нам ні до чого». Україні потрібна нова політика щодо національних меншин, адже помітні проблеми щодо комунікації влади з представниками угорської, румунської, болгарської національних меншин. Під гребінець неефективності «зачісують» і ромів, яких легко можна звинувачувати у асоціальній поведінці та інших смертних гріхах. Звинувачувати взагалі набагато легше, ніж будувати багатонаціональну політичну націю, яка повинна створити успішну Україну. Політика щодо національних меншин в Україні має бути чіткою, зрозумілою, зі збереженням прав нацменшин, а саме головне виконуватися на практиці. Це убезпечить від маніпуляцій з боку інших держав у майбутньому.

Війна проти кремлівського монстра повинна стати для України фактором консолідації політичної нації, завершальним етапом цього складного та відповідального процесу. Агресор несе на українську землю ідеологію та практику великоруського шовінізму, яким можна дати відсіч насамперед через зміцнення багатонаціональної української політичної нації, в якій кожний громадянин буде мати не лише гарантовані права, але і усвідомлювати підстави доцільність європейської інтеграції нашої держави.