«Роми просто не хочуть вчитися!» Пояснюємо, чому це брехня та стереотип

Дискримінація ромів, на жаль, звичне явище. І воно проявляється в усіх сферах. І через цю упередженість не вдається змінити ситуацію на краще. Ромофобія не дозволяє здобувати освіту, без якої неможливо отримати роботу. А відтак – забезпечувати  гідний рівень життя, можливість дітям здобути освіту. 

Ми продовжуємо вивчати проблеми доступу до освіти ромських дітей. 

Ще до війни ромські батьки були схильні відправляти своїх дітей до спеціалізованих ромських шкіл. Таке рішення було пов'язане у тому числі й зі страхом, що діти зазнають дискримінації. А також  тим, що для вступу до ромських шкіл не потрібно оформлювати таку кількість документів, як для загальноосвітніх шкіл. Ось і маємо першу перепону: паперова бюрократія. 

Що необхідно, щоб дитина пішла у школу?

Дивіться самі. Аби оформити дитину в перший клас, необхідно подати:

• оригінал та копія свідоцтва про народження дитини;

• заява про зарахування одного з батьків чи законних представників дитини;

• паспорт заявника;

• оригінал медичної довідки №086-1/о;

• карта профілактичних щеплень за формою №063/о;

• документ, що підтверджує проживання дитини на території обслуговування школи.

А для ВПО необідна ще відповідна довідка-підтвердження статусу. Взяти її можна і в Дії. Але це аж ніяк не полегшує ситуацію, якщо в родині немає потрібних гаджетів. 

Сьогодні у низці закладів освіти навчання відбувається дистанційно або за змішаною формою. А значить необхідна техніка й інтернет, стабільна електрика, щоб дитина могла відвідувати уроки. 

При цьому дохід родин не дозволяє забезпечити умови для онлайн-занять. На родину з, наприклад, п’ятьма дітьми може бути один мобільний телефон. 

Що нам каже статистика?

У Моніторингу реалізації права доступу ромської молоді до освіти в Україні автори зазначають, що більш як у половини респондентів дохід становить менш як 2500 грн/особу на місяць. Одиниці мають приблизно 4000 грн/особу на місяць. А також є ті, хто не могли порахувати доходи. І повномасштабне вторгнення погіршило матеріальне становище, а дехто взагалі втратив роботу. 

А автори опитування «Становище ромів під час війни в Україні» виявили, що 75,6% респондентів з ромських сімей не мали гаджетів, за допомогою яких діти могли б навчатися онлайн.

Також опитані так відповіли на запитання про те, чи змінився їхній рівень доходів після початку повномасштабного вторгнення: 

41,3% – не мають доходів зараз;

29,3% – сімейні доходи стали меншими, ніж були до повномасштабної війни;

17,8% – працювали до війни. 

«Роми переїздять з місця на місце, тому діти в школу і не ходять».   Це ще один стереотип

Переважна більшість ромських домогосподарств (76%) у період до 24 лютого 2022 року не вели кочовий спосіб життя та не змінювали місце проживання. Але після 24 лютого 2022 року 47% принаймні 1 раз переїжджали в інше місце. І це також позначилося на доступі до освіти.  При тому, що і чимало українців хоча б раз переїздили з початком повномасштабного. Тому кочівне життя і доступ до освіти не корелюються. 

І разом з тим батьки говорять, що хотіли б, аби їхні діти здобули вищу освіту. Але матеріально вони не можуть це дозволити.  Водночас бюджетних місць дуже мало, а знань для того, щоб набрати певні бали і вступити за держзамовленням, не вистачає.

Трохи краща ситуація з технікумами, адже вони пропонують більше бюджетних місць. Але технікуми закінчують переважно хлопці. Бо ж дівчата рано виходять заміж, народжують дітей і на освіту вже не залишається часу. 

І, здавалося б, проблему легко розв’язати. Державні чи місцеві програми підтримки. Допомога з оформленням документів. Курси підготовки до вступу… Варіантів - маса. Але про що говорити, якщо більшість опитаних зазначили, що їм ніколи не пропонували соціальну допомогу. 

А потім ми бачимо матеріали в новинах, що соцпрацівники провели рейд по неблагополучних родинах, вилучили дітей і т.д. Тобто простіше застосовувати каральні методи, ніж знайти вихід? 

Продовжуємо нищити тезу, що роми самі не хочуть вчитися. 55,3% опитаних в межах дослідження «Становище ромів під час війни в Україні» зазначили, що хотіли б навчатися та опанувати нові спеціальності. 60,3% з них зазначили, що їх цікавить б’юті-індустрія.

Проте життєві труднощі не дозволяють втілювати ці бажання у життя. Для спільноти залишається гострою потреба в гуманітарній допомозі. Респонденти зазначили, що найбільше їм необхідна їжа ― 91,6%. На другому місці – потреба у фінансовій підтримці (89,87%). 

Опитані також зазначили, що мають потребу у доступ до юридичних послуг ― 19,1%, а також у доступі до транспорту ― 16,4%.

Пригадайте піраміду Маслоу. Фундамент – базові фізіологічні потреби. Їжа – серед них. То як можна думати про навчання і розвиток, коли основі, життєво необхідні питання не закриті? 

Роми просто не хочуть вчитися? А хто дійшов такого висновку? Чи так простіше виправдати свою бездіяльність? 

Роми мають бажання вчитися. Вони розуміють важливість освіти. Вони прагнуть кращого життя для своїх дітей. Але… Реальність жорстока і лише бажання замало. Потрібні ресурси, потрібен супровід. Потрібна зміна ставлення. І з останнього почати найпростіше. То чому не відкинути упередження, нав’язані імперією?