Ром Сергій Вишановський: «Моя нація теж тут, на цій війні»

На його формі — нашивка з позивним Чоршамбе. Поруч з ним сидить побратим з позивним Професор, п'ють пиво. 

— Шо ви бухаєте? — питаю я.

 — ЗСУ не п'є, лише пиво, братан, — сміється Чоршамбе.

Його звуть Сергій Вишановський. У ромському світі — Кароль. На фронті — Чоршамбе. Коли він приходить на позицію, побратими жартують: «Циган іде». Він не ображається. Навпаки — пишається. 102-га окрема бригада ТРО імені Дмитра Вітовського. 

_{На фото військовослужбовець: Сергій Вишановський}

- Розкажи трохи про себе. Звідки ти?

- Народився в Кривому Розі, виріс у Запоріжжі. У сімнадцять років поїхав до Москви, прожив там років п'ятнадцять. У 2016 році повернувся в Україну — спочатку в Кривий Ріг, потім осів у Білгород-Дністровському на Одещині. Є двоє дітей — синові тринадцять, доньці одинадцять.

- І коли вирішив йти на фронт?

- 24 лютого 2022 року поїхав на заправку — там черга, люди в паніці. Питаю: «Що трапилося?» Кажуть: «Війна». Я хотів йти одразу у військо, але не було паспорта. Потім зайнявся документами, відправив дітей і рідних до Німеччини — і залишився сам. Наприкінці грудня 2023 року пішов у військкомат. Рідні не пускали, казали: «Ти здурів, помреш». Я відповів: «Я хочу, щоб моя країна жила в радості. Я не помру, я хочу жити — тому повернуся».

- Як тебе прийняли у військкоматі?

- Побачили — і одразу зрозуміли, що я циган (ром — ред.). Зовнішність видає. Кажуть: «Та ти ж циган, тобі це не потрібно. Навіщо ти прийшов?» Я кажу: «А мій дім, мої діти — ти ж не будеш захищати мій дім? Ти ж не підеш у мій дім замість мене». Він каже: «А ти не боїшся померти?» — «А я не помру. Повір мені, я піду і повернусь, і буде у мене відпустка, і я приїду до тебе, і ми ще разом вип'ємо». Спочатку мене не взяли, відправили додому, але потім все ж взяли. Я пройшов 45-денне навчання — і пройшов його добре, був замкомвзводу.

- Під час навчання хтось реагував на те, якої ти національності?

- По-різному. Але я ніколи не ховаю, що я циган. Не соромлюся. Нація — це моя гордість. Всі тут знають, хто я. І мені це подобається. Після навчання мені сказали: «Їдеш на Схід України». Я думаю: «Все, пропав — не знаю ж, що там і як». Поїхав: буде що буде, Бог зі мною. А потім перекинули в Запорізьку область. Приїхав саме на свій день народження — 17 лютого. Хлопці зустріли по-братськи. Один побратим, Професор, одразу подарував мені шеврон. Каже: «Не кожному таке дають — треба заслужити». Мені — подарував.

- Чоршамбе — звідки такий позивний?

- Є один боєць, таджик, Король поп-ММА — я слідкую за ним ще з 2000-х. Чоршамбе — це його ім'я. Воно мені відгукнулося.

- Чи були конфлікти під час служби?

- Один конфлікт був. Я без дозволу поїхав у місто на своїй машині — сам розумію, що так не можна. Командир покарав мене — дав мені місяць на позиції. І одного разу ми повернулися з позицій, вимоклі, а він прийшов випивший і проїхався по циганах. Дійшло до бійки. Але на наступний день він сам підійшов і вибачився. А решта хлопців стали на мій бік одразу — сказали йому прямо: «Хочеш чіпати цигана — отримаєш від нас». Після цього — тема закрита. Наступного ранку він покликав мене до столу: «Чоршамбе, перекусимо». Сіли, поїли — і більше про це не говорили.

- На фронті цікавляться твоєю культурою?

- Звісно. Найбільше запитують: як це — ром іде воювати? Я їм показую матеріали — що цигани були у Другій світовій. Кажу: «Ми не новачки у захисті своєї землі».

- Що тобі найбільше запам'яталося з часу служби?

- Перший вихід на позицію. Над головою завис мавік. Я відчув щось — і побіг. Бог підказав, що треба тікати. Я дійшов. Живий. А найкращий момент — кожного разу, коли повертаюся з позиції. Першим ділом телефоную мамі. Ось це і є найбільший позитив на цій війні.

_{На фото військовослужбовець: Сергій Вишановський}

- Як війна вплинула на тебе?

- Я інша людина. Бачив смерть — поруч зі мною гинули люди. Зрозумів: зараз ти є, а за секунду тебе може не бути. Але саме це навчило мене цінувати кожну мить. Знаєш, що? Там може бути двісті метрів бігти до укриття від обстрілу — і за ці двісті метрів встигаєш згадати все: дітей, сім'ю, як ріс. Все життя — за двісті метрів. Але я не шкодую, що тут. Я хочу перемоги — і я в це вірю. Я роблю те, що мало хто хоче робити. І я хочу, щоб люди знали — моя нація теж тут, на цій війні.

Наприкінці розмови Чоршамбе додав: найважливіше зараз — не гроші і не амуніція. Найважливіше — щоб за них молилися. Все інше ми зробимо самі. У жовтні 2025 року ми з Каролем планували захід у Празі, присвячений ромам-ветеранам. Кароль отримав відпустку — мав приїхати. За день до виїзду ми говорили по телефону. Він був знервований і сказав — ніби відчував щось: «Якщо зі мною щось трапиться — розкажи людям про мене. Що був такий ром, який пішов захищати Україну».

Наступного дня Кароль дістав важке поранення. Після госпіталізації — кома.

Зараз його стан стабілізувався.