Путінська війна проти меншин в Україні

Російська агресія проти України, яка ведеться з наміром знищити українську державність і ідентичність також означає, що росія має намір знищити теж існування й ідентичність її національних меншин і корінних народів.

Україна є домівкою для понад 100 національних меншин і трьох корінних народів: кримських татар, караїмів і кримчаків. Представники національних меншин і корінних народів цілком усвідомлюють той факт, що росія атакує також і їх, коли атакує Україну. Кримські татари й інші групи в Криму отримали такий досвід після окупації Кримського півострову росією, а надазовські греки відчули це, коли росія окупувала частини Донецької та Луганської областей.

Кримські татари, надазовські греки, роми, угорці, корейці, молдавани, а  також представники багатьох інших спільнот воюють на передовій. Євреї та мусульмани боронять свою країну пліч-о-пліч зі своїми співгромадянами — християнами та атеїстами.

Читайте також: Ангел отримав Хрест хоробрих

Представники етнічних спільнот і корінних народів буквально вмирають за Україну — вмирають, боронячи також і нас, і наше життя в Західній Європі. Якщо Україна впаде, наша ліберальна демократія теж опиниться під загрозою.

Український політикум, суспільство, а також міжнародна спільнота повинні цінувати міцну підтримку спільнот у справі свободи й боротьби України, бо така постава вказує на те, що Путін і його союзники брешуть, коли кажуть, що Україна є буцімто фашистською державою. Путін не «воює з фашизмом в Україні», а хоче принести фашизм в Україну.

На фото: знищена російська техніка. Фото  з особистого архіву Стефана Мюллера

Проте, політики й експерти демонструють неабияке невігластво в стосунку до цих спільнот. Вони ігнорують той факт, що представники цих спільнот є жертвами повномасштабної агресії з боку росії. Вони ігнорують небезпеку, на яку наражені ці спільноти в тракті російської агресії. Вони ігнорують той факт, що ці спільноти борються за Україну. Вони ігнорують теж і той факт, що ці спільноти повинні бути включені в процес формування майбутнього вже сьогодні. А подекуди вони ігнорують навіть сам факт існування цих спільнот.

Прикладом може послугувати ситуація з надазовськими греками. Вони проживають в основному в Донецькій області; їхніх предків російська імперія насильно переселила з Криму наприкінці 18-го століття. Надазовські греки становлять один народ, але діляться на дві лінгвістичні групи: уруми та румеї. Перші є тюркомовними, другі — грекомовними, але обидві належать до грецького православ’я. Понад 70 поселень у Донецькій області — у тому числі місто Маріуполь — були засновані урумами й румеями.

Перед російською агресією існували великі й повні активності спільноти надазовських греків. Сьогодні ж 57 населених пунктів, заснованих колись надазовськими греками, перебувають під окупацією російського агресора, у той час, як інші 19 поселень знаходяться на передовій. Люди, які живуть під російською окупацією, страждають від репресій. Їхня культурна спадщина була знищена. Їхнє життя, їхні спільноти були знищені, а представників спільнот розкидало по різних частинках України та Західної Європи.

І куди ж їм податися, якщо їхні населені пункти не будуть звільнені? Чи зможуть вони створити спільноти надазовських греків деінде, чи натомість існування цих спільнот, їхня культура й мови після століть існування зникнуть остаточно? Складно й надалі плекати свою мову, культуру й ідентичність, якщо вас розкидало по дрібних спільнотах. Чи будуть права й потреби надазовських греків враховані в повоєнній Україні?

Хоча ситуація ромів в Україні дуже сильно відрізняється від ситуації надазовських греків, майбутнє ромів в Україні є теж непевне — але з інших причин.

Орієнтовно 400 000 Ромів в Україні становлять спільноту, яка характеризується ще більшим розмаїттям, ніж спільнота надазовських греків. Вони проживають в різних місцевостях по всій Україні, а найбільша їхня спільнота проживає в Закарпатській області. Вони розмовляють різними мовами. Наприклад, на Закарпатті близько 60% ромів розмовляють угорською як рідною (і часом — жодною іншою) мовою. Інші роми в Україні крім ромської розмовляють українською, російською, румунською та словацькою.

Загалом і в цілому заведено вважати ромами лише тих людей, які стикаються з упередженнями та стереотипами, але не всі роми — бідні, не всі заробляють на життя як музиканти. Ми зустрічаємо ромів у всіх прошарках суспільства, в різних професіях, однак більшість із них — бідні, мають базову, або взагалі жодної освіти.

Тисячі ромів доєдналися до Збройних Сил України. Багато ромів, які боронили Україну і разом із тим теж боронили нас і нашу ліберальну демократію, вбили російські агресори. Але роми й зараз воюють за Україну і за нас, попри те, що в Україні — так само як і в будь-якій іншій країні Європи — роми ставали жертвами сильного, жорсткого антициганізму.

Читайте також: Олексій Панченко: «Коли наші повертались з бойового завдання живі, це була найбільша радість»

Спільноти ромів витримали жорстокі напади з боку правих екстремістів — особливо в 2017-2018 роках, коли мали місце вбивства ромів. Щоденна дискримінація є для них звичною справою. Зокрема в Закарпатті ми маємо сегреговані школи лише для ромів, які майже неспроможні дати дітям належну освіту. Від початку повномасштабного вторгнення роми також відчували прояви дискримінації. Наприклад, в процесі розподілу гуманітарної допомоги чи в ситуаціях, коли жінки та діти намагалися втекти від війни.

Тисячі ромів ще в 2014-му році були вигнані зі сходу України російськими агресорами, а від початку повномасштабного вторгнення роми стали жертвами насильства з боку окупантів. Майже 100 тисяч Ромів, переважно жінок і дітей, втекли з країни від початку повномасштабного вторгнення.

Той факт, що багато ромів воюють в складі Збройних Сил України, у деяких місцевостях змінив на краще стосунки між ромами й етнічними українцями. Уряд України в рамках програми «Єдність у Розмаїтті» та Голова Верховної Ради, Пан Руслан Стефанчук відзначили участь ромів в обороні України, а компетентне урядове агентство докладає всіх зусиль для поліпшення ситуації в цій сфері.

Але які, крім слів, фактичні заходи вживаються для сприяння включенню ромів як невід’ємної частини українського суспільства? Де заходи, які дозволять бути впевненими в тому, що роми реально будуть включені в процеси відновлення України? Зрозуміло, що міжнародна спільнота й українська влада мають зараз інші пріоритети.

Однак ставити перед собою одні пріоритети не означає, що міжнародна спільнота має ігнорувати інші. Візьмімо, наприклад, ситуацію в системі освіти: вже під час пандемії COVID-19 багато дітей не мали можливості ані відвідувати школу фізично, ані навчатися дистанційно (онлайн). Російська агресія ще більше погіршила цю проблему, але міжнародна спільнота майже не звертає на це увагу.

Ніхто не знає, чим закінчиться ця війна. Якщо настане «мир під примусом», за якого Україна втратить великий шмат своєї території, то це матиме важкі наслідки для українського суспільства і для взаємин між більшістю й такими спільнотами, як роми. Чи проступить знову бридка фізіономія расизму, антициганізму та чи проявиться вона жорстокістю та витісненням?

Одне знаємо точно: що в боротьбі за нечисленні ресурси в повоєнний час роми будуть мати найгірші стартові позиції. І все-таки міжнародна спільнота й українська влада не вживають заходів, аби права й потреби ромів — як й інших спільнот — були належно враховані в процесах відновлення.

Є уроки, які можна вивчити на базі досвіду повоєння в Косово чи в Боснії та Герцеговині. Роми та інші спільноти там стали жертвами жорстокості й примусового переселення. Ігнорувалася безпека ромів та інших спільнот, їхні права й потреби, а також їхнє включення в загальнонаціональні контексти. Вони й досі не почуваються вдома. Не варто повторювати такі помилки. Натомість як міжнародна спільнота, так і влада України, мають навчитися на цьому досвіді.

Сильна підтримка спільнот у справі свободи України показала, що Путін і його союзники брешуть, стверджуючи, ніби Україна є фашистською державою. Насправді національні меншини й корінні народи боронять Україну від фашизму, який Україні хоче нав’язати Путін. Захист і просування інтересів усіх національних меншин і корінних народів України стане потужним посланням для Путіна та його союзників: вам не вдасться принести в Україну фашизм.

ПРО АВТОРА: Стефан Мюллер — політичний радник Центральної ради німецьких сінті та ромів. Є одним із активістів по всій Європі, які закликають Україну визнати внесок ромів і робити більше, щоб меншина могла забезпечити своє місце в країні після закінчення війни.