Не знищені, а ті, хто билися до останнього: 16 травня — День ромського спротиву

Чому історія ромського опору звучить тихіше, ніж інші? Це питання я часто ставлю собі. В медіапросторі ми читаємо про Голокост, трагедію у Руанді, винищення вірмен за часів Османської імперії… Нарешті гучно звучить трагедія українського народу: Голодомор, примусова депортація… А де в підручниках історії, в ЗМІ, в побуті звучать історії про ромів? 

І ні, це не образні слова. Ми дослідили, що в шкільній програмі ромам відведено аж один рядок чи не згадано взагалі. 

Читайте про це тут: https://arca.org.ua/uk/posts/diyavol-u-detalyah-yak-v-ukranskih-pdruchnikah-z-stor-pishut-pro-znischennya-romv-natsistami/ 

Молодіжна агенція з адвокації ромської культури «АРКА» щороку звертається до органів державної влади з запитом провести гідні заходи до Дня пам’яті жертв геноциду ромів. Спойлер: все обмежується пафосними зверненнями у соцмережах і покладанням квітів, переважно у столиці. 

На фото: урочистості в Бабиному Яру

Кабмін затвердив Стратегію сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року. Утім на реалізацію документа в бюджеті немає коштів. 

І от в цьому мороці замовчування та ігнорування ми вчергове говоримо про важку і важливу дату — День ромського спротиву.

Масштаби злочину 

Повернемося до питання: чому про трагедії інших етносів відомо більше? Адже роми — одна з найбільших етноменших Європи. І хоча чисельність ромів значно менша, ніж, до прикладу, євреїв, у відсотковому співвідношенні знищено найбільше саме ромів: більш як 50 відсотків населення у Європі. Загалом за часів Другої світової було вбито за різними оцінками від 200 тисяч до 1,5 млн представників цього етносу. 

Ось ще одна проблема: неможливо визначити точну кількість жертв. Адже бути ромом — було небезпечно, тож люди приховували своє походження. 

У таборі смерті Аушвіц-Біркенау над ромами проводили жахливі медичні експерименти. Від яких і діти, і дорослі помирали в жахливих муках. І серед усіх ув’язнених саме до ромів було чи не найгірше ставлення.

На фото: меморіал на місці ромського поселення в таборі Аушвіц-Біркенау

Додайте до цього століття дискримінаційних законів. Ще до впровадження політики «чистоти раси» ромів уже винищували. На деяких територіях навіть забороняли жити на землі, тож роми змушені були «селитися» на деревах. І ось така поступова і тривала дискримінація призвела до масового фізичного винищення. 

Але чому ж тепер так складно відновити історичну справедливість? Чому немає належного вшанування жертв нацистського терору? І чому досі більшість людей не знає, що роми пережили геноцид? 

Ромський біль залишається невидимим. З одного боку, свідки тих подій бояться говорити. І з кожним роком їх стає усе менше. А з іншого боку — відсутність системної державної політики є найбільшою перепоною на шляху формування культури пам’яті і вшанування. 

Пам’ять не може жити сама по собі. Її потрібно плекати — дослідженнями, пам’ятниками, книжками, фільмами, урочистими датами.

А поки що ромські імена лишаються на задвірках історії.

І саме тому ми мусимо говорити. Збирати. Писати. Свідчити.

Що робить «АРКА»? Адвокаційна діяльність

«АРКА» захищає права ромської спільноти в Україні та за її межами. Це відбувається через правозахисні акції, участь у міжнародних заходах, підготовку рекомендацій для українського уряду та громадянського суспільства, а також завдяки роботі з широкою аудиторією — через культурні та історичні ініціативи.

У рамках своєї адвокаційної діяльності агенція «АРКА» неодноразово ініціювала створення позиційних документів у співпраці з іншими ромськими громадськими організаціями. Ці документи містили рекомендації для органів влади різних рівнів — з метою покращення становища ромської громади в Україні та ефективнішого впровадження Стратегії сприяння реалізації прав ромів до 2030 року.

Окрема увага приділялася питанням збереження історичної пам’яті. Зокрема, «АРКА» вибудовує діалог з міністерствами та державними структурами, що відповідають за процеси вшанування жертв геноциду ромів. Надсилалися офіційні звернення до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Державної служби з етнополітики та свободи совісті, Кабінету Міністрів, Міністерства культури та інформаційної політики, Меморіального музею жертв Бабиного Яру, а також регіональних органів влади.

На фото: Володимир Яковенко під час заходів у Бабиному Яру біля меморіалу  «Ромська кибитка»

«Права людини тісно пов’язані з історичним контекстом, адже протягом століть роми системно зазнавали дискримінації. На жаль, у минулому в них не було можливості відкрито заявляти про свої права чи протестувати проти несправедливості. Саме тому так важливо зберігати історичну пам’ять і нагадувати про порушення прав людини в минулому — щоб не допустити їх повторення у майбутньому», — говорить Володимир Яковенко, директор Молодіжної агенції з адвокації ромської культури «АРКА».    

Від тиші до дії: культура пам’яті в мистецьких проєктах

«АРКА»  збирає свідчення тих, хто пережив геноцид, їхніх рідних. І ці історії не лише оформлюють у дослідницькі матеріали, а й трансформують у мистецькі проєкти, щоб якомога більше людей дізналося про трагедію ромського народу. 

У 2024 році втілено масштабний проєкт «Пам'ять заради майбутнього: запис та дослідження потенціалу свідчень тих, хто пережив геноцид ромів». Це і свідчення очевидців, і розробка методології проведення інтерв’ю. А також випущено комікс «Земля дихала», де візуально подано оповіді ромів, які вижили у часи Другої світової. 

Більше про цей проєкт читайте тут: https://arca.org.ua/uk/articles/storya/programa-fnansuvannya-kraznavstva/ 

На фото: примірник коміксу

Ще одна мистецька ініціатива —  виставка «Ме Українатар». За допомогою техніки аналогового колажу художник пропонує глядачам по-новому поглянути на ромську ідентичність. Кожен артоб’єкт — це запрошення замислитися над тим, ким є роми в Україні, які їхні досягнення й яку роль вони відіграють у сучасному європейському контексті. Ці колажі — спосіб відійти від звичних уявлень про ромську культуру. Це не просто серія портретів — це візуальні історії, зібрані в образи, що мають свою концепцію та виклик».

Про виставку детально розповідаємо тут: https://arca.org.ua/uk/events/arka-vdkrila-vistavku-me-ukranatar-v-vano-frankvsku/ 

На фото: виставка «Ме Українатар» у Дрогобичі

«Голоси, які мають імена» — документальна вистава про геноцид ромського народу у 40-х роках XX століття і про те, як ромська громада живе сьогодні, в реаліях російсько-української війни. Захід зібрав у собі кілька десятків історій ромів, які пам'ятають про те пекло, яке вони проходили під час довготривалих репресій під час окупації територій України німецькими військами.

Детальніше про виставу за посиланням: https://arca.org.ua/uk/events/golosi-yak-mayut-mena--vistava/ 

Також знайомимо вас з масштабним проєктом — виставкою «Зневажений геноцид. Доля ромів у зоні німецької окупації України». 

Цей міжнародний проєкт створили, щоб бодай частково повернути втрачену пам’ять. Упродовж кількох місяців команда побувала в різних регіонах України й записала десятки історій. Найчастіше — це свідчення ромів, які пережили окупацію: вони розповідали про арешти, втрати в родині, втечі та порятунок. Своїми спогадами також ділилися й неромські учасники — хтось пригадував, як гинули їхні ромські сусіди, а хтось уже сьогодні займається дослідженням цієї теми й допомагає зберегти пам’ять.

Мета цієї ініціативи проста, але вкрай важлива — повернути тему геноциду ромів у суспільну свідомість. Бо тільки розуміння минулого дає шанс протистояти ромофобії, нетерпимості й дискримінації сьогодні.

Про проєкт читайте тут: http://romagenocide.com.ua/vystavka-znevazhenyi-henotsyd/?fbclid=IwY2xjawKSuOZleHRuA2FlbQIxMQABHtEUm4bCwo02fzqrksQQXCm-Gx3dCZ-krrWYouhJiUC4ZVXep713V_lk2W8V_aem_1jY0z1WYSRKvm5aWfMONTQ 

На фото: виставка «Їхня пам'ять моїми очима» у Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр»

Мовчання — теж форма несправедливості

16 травня — це лише одна з багатьох трагічних сторінок історії ромського народу. Це не просто дата, а нагадування про силу, гідність і спротив навіть у найтемніші часи. У ніч, коли беззбройні в’язні табору смерті повстали проти озброєної охорони, вони довели: роми — не ті, кого можна звести до ролі жертв. Їх зробили жертвами, але вони залишилися борцями.

Але й сьогодні, десятиліття потому, ми все ще боремось. Уже не з нацистами, а з байдужістю, замовчуванням і забуттям. Історія ромського геноциду досі не стала частиною шкільних програм, медіадискурсу чи суспільної розмови. Лише поодинокі громадські організації, як-от «АРКА», щороку докладають зусиль, щоб ці історії не зникли.

Відновити справедливість — означає визнати біль. Назвати його. Записати. Зберегти. І не дозволити повторення. Не мовчати. 

На фото: квіти біля меморіалу ромам, вбитим у таборі Аушвіц-Біркенау