"Наша історія ніколи не розповідалася нами. Її розказували через призму російських колонізаторів"

Максим Еріставі — український незалежний журналіст, медіаексперт, громадський діяч, автор книги «Російський колоніалізм 101», яку він нещодавно презентував у Берліні. У своїй книзі Еріставі намагається публічно говорити про злочини російського колоніалізму та його наслідки для колонізованих народів і, зокрема, для України. 

Під час презентації в Берліні ми поговорили з Максимом про сприйняття російського колоніалізму західною аудиторією, вплив російської пропаганди в Європі, важливість українського голосу за кордоном. Про українську та ромську ідентичність автора, а ще — про те, чому наш голос продовжує бути одним із головних з-поміж інших.

«Ми говоримо про покоління, століття дуже сильної російської пропаганди»

– Максиме, чи змінилася думка західної аудиторії впродовж цих трьох років повномасштабного російського вторгнення? Якщо так, то що саме?

– Я можу сказати, що змінилося це 100%. Але так, як би нам хотілось, то, звичайно, ні. Ми говоримо про покоління, століття дуже сильної російської пропаганди. Чи це імперські часи, чи радянські, чи путінські. Усі наші особливості історії і загалом наша історія ніколи не розповідалась нами, вона розповідалась ними: у тих наративах, у тій призмі, які були потрібні колонізаторам. 

Тому потрібно багато, час аби змінити це. Втім це процес, який вже існує. Коли я лише почав працювати з цією темою як журналіст, багато хто із західної аудиторії кепкував, мовляв, це не серйозна тема для глибокої роботи. Тоді важко було уявитися, що буде якась книга чи івенти навколо цієї дискусії. Хоча люди далі залишають свої питання через призму російської пропаганди. Але це те, з чим треба працювати.

– Як гадаєте, із темою російського колоніалізму варто говорити всередині нашої країни?

– Передусім, книжка існує українською мовою. Але мені видно, що в Україні ведуться дуже потужні розмови про це. Мені, як представнику діаспори українців немає чогось нового сказати українцям, бо вони про це самі говорять та дискутують. Я бачу, що всі друзі, колеги займаються дуже потужною темою російського колоніалізму. Єдине, що інше не вистачає розповідати: те, що жертвою від імперії було дуже багато - це різні народи, спільноти, люди, які пройшли через це. 

Так можна глибше бачити і розуміти, що імперії падали, коли колонізовані народи хочуть позбутися імперського впливу. Зараз для України супер важливий час сучасної історії.

– Сучасна Німеччина переосмислила своє нацистське минуле. Як вважаєте, чи можете це зробити російську федерацію?

– Я намагаюсь не дуже думати про росіян. Коли говорю про них, то передусім це імперці. Я точно не бачу жодних розмов всередині країни, особливо, тих, які приймають рішення - етнічні росіяни. І серед їхніх громад за кордоном, цих розмов немає. 

У цій і є проблема, що російський імперський міф існує лише на ілюзорному та викривленому розумінні того, що імперії існують завжди. Як нещодавно сказав Тімоті Снайдер: “Найбільший міф імперії в тому, що вони думають, що імперії ніколи не розвалювали”. Але це не так, звiсно. Якщо росіяни не готові навіть подумати, що означає бути “русским без империи” - то я не думаю, що вони готові до будь-якого прогресу. А, зокрема, до чогось такого, що не є злим апріорі: не фашистським, не є колоніальним.

На фото (зліва – направо): Януш Панченко – етнограф, Максим Еріставі – письменник, Наталі Томенко – заступниця директора "АРКА"

– Один із ваших проектів для західного слухача — це англомовний подкаст The Ukrainian Space, українські голоси, які промовляють до світу, до іноземної аудиторії. Розкажіть більше проєкту.

– У цьому проекті ми з командою намагалися показати українськість через особливості історії людей. Ми з активісткою Валером Вощевським були дуже фрустровані, що всі закордонні розмови відбувалися без українців і не було людських історій, де можна було б вибудовувати міст історій: про жінок, про колір українців, себто ЛГБТ+, українців, які борються і творять сучасний контекст своєї країни. . Ми хочемо саме цю частину показати глибше, презентувати нашу мозаїчність.

Фідбек про цей проєкт відлучає досі дуже великими голосами. Про те, що велика аудиторія краще розуміє нашу ідентичність і те, що ми можемо мати різний бекграунд, але бути єдиними у вашій українськості. 

Крім підкастів, ми з виданням «Української правди» запустили також цикл проєктів, націлених на розвінчання міфів російської пропаганди та всієї імперської машини. Основний меседж цих проєктів — містифікувати російський колоніалізм. Хотілось би, зв’язково, щоб ці розмови були популярними та актуальними усюди, зокрема, і на глобальному Південному. 

Наразі ми націлені на весь цей дискурс розмов та оптику візії для європейського слухача. І інтерес до цих розмов значно збільшився.

«Українці демонструють свою щоденну боротьбу, що це нація, яка бореться за свою країну»

– Поговоримо про ідентичність: у вас вантажинсько-ромське коріння, ви маєте багато років за кордоном та ідентифікуєте себе передусім як український журналіст. Чи можете викристалізувати якусь одну домінантну ідентичність у собі?

– Передусім це українська ідентичність. Загалом я походжу з південної України і ця частина, як східна, мабуть, найбільше посіла від російського колоніалізму. Багато винищених родин, багато болю. У нашій сім'ї це був не виняток. Деякі родичі просто зникли. Відтак дістатися до коріння фактів дуже важко. 

Хто ти, звідки ти? З тих крихт інформації, що я знаю, то у нас грузинське, ромське, киргизьке походження. Вся наша родина у своїх коренях добра строката. Втім через повне зростання нашої родинної історії, у мене завжди було багато питань, на які я не знаходив відповіді. Лише після Революції Гідності мені стало зрозуміло, як квір-людини, що перш за все моя ідентичність — українська, і це мій дім, де зібрано багато чого. І де це все має свій сенс.

В Україні багато ідентичностей, у нас дуже мозаїчна історія. Тож багато хто йде з різних гендерних, етнічних чи соціальних бекграундів, але варто розуміти, що саме зараз наша українська ідентичність модерна та найбільш важлива. Вона про спільні цінності, які гуртуються навколо. А далі всі наші додаткові ідентичності, які ми можемо для себе допасувати у відношенні від ситуації та родинних історій. 

Мій дід мав ромське походження, але я майже нічого не знаю про цю частину своєї спадщини. Безперечно я хочу побачити більше про цю цікаву та важливу історію своєї родини. Зрештою себе самого. Втім, передусім зараз стоїть питання України як держави і нашого життя на карті світу. А вже потім ми можемо обґрунтовано рефлексувати та відшукувати у собі ті чи інші ідентичності, з яких складається кожна наша особистість та колективна історія.

– Наостанок. Який основний меседж Ви хочете донести до українців сьогодні?

– Спротив українців мотивує західну аудиторію більше побачити про українців. Українці показують свою щоденну боротьбу, що це нація, яка бореться за свою країну. За демократію. За цінності. За можливість бути. І це зацікавлення щоразу підживлює західних партнерів, щоб більше допомогти українцям. 

Водночас трагічно, що всі люди ризикують власним життям та здоров'ям задля цього. З іншого боку можна здаватись, що зараз інтерес до України впав, але насправді це не так. З моєї оптики ті, хто підтримує Україну від початку повномасштабного російського вторгнення, продовжує це робити зараз. Ми справді отримуємо дуже багато підтримки досі. І дуже важливо це пам'ятати українцям, які продовжують свою боротьбу.