Найбільш забутий геноцид: Що ми знаємо про знищення ромів нацистами і чому повинні говорити про це?

Цьогоріч міжнародна спільнота вшановує 80-ті роковини пам’яті жертв нацистського геноциду ромів під час Другої світової війни. Директорка Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Роза Тапанова, завідувач відділу Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Артур Золотаренко та співголова «Асоціації ромів України» Валерій Сухомлинів розповідають про пaм’ять минулого, історію «Ромської кибитки» у Києві та місце ромської спільноти у сучасній Україні

Аудіоверсію подкасту слухайте тут

У ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в газових камерах табору смерті Аушвіц-Біркенау було знищено близько 3 тисяч в’язнів ромського походження. Загалом у цьому таборі за роки війни нацисти вбили понад 20 тисяч ромів з 14 країн Європи.

Так зване «циганське питання» поряд з «єврейським» з’явилось в рамках жорстокої політики «расової гігієни», що лежала в основі ідеології нацистської Німеччини. Ця політика передбачала штучний відбір, переслідування, гноблення або ж знищення людей під приводом їхньої нібито расової неповноцінності.

На фото: учасники мемореалізаційної церемонії в Бабиному Яру

Як пояснює завідувач відділу Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Артур Золотаренко, побутувала теорія, що батьківщиною ромів є Індія. Тобто вони були вихідцями з того ж регіону, звідки вийшли й арійці, яких вважали «вищою» расою. І це суперечило ідеології гітлерівської Німеччини. Тому поширилась думка, що ті роми, які подались в Європу, спершу були «расово чистими», однак — «зіпсували свою кров» впродовж століть через мішані шлюби.

Точна кількість загиблих під час Голокосту ромів невідома. Вважається, що за роки Другої світової війни нацисти вивезли з окупованих країн й спалили в концтаборах близько 500 тисяч осіб. За приблизними оцінками, у межах сучасної України загинуло близько 24 тисяч ромів.

Як зазначила Роза Тапанова, директорка Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр», будь-які трагедії вимірюються цифрами. Однак дуже важливо пам’ятати імена та історії кожної окремої людини.

«В країні, яка дбає про життя кожного й цінність цього життя, трагедію мають вимірювати історією кожної людини. Це наше завдання. Це те, чим ми будемо відрізнятися. Наша політика для дітей і онуків повинна побудувати зрілу націю, яка сто відсотків ніколи не відійде від тих демократичних цінностей, про які ми говоримо», — наголосила Роза Тапанова.

На фото: Роза Тапанова 

Масові вбивства ромів у період Другої Світової війни називають «найбільш забутим геноцидом». Протягом тривалого часу в інформаційному просторі цей факт злочину проти людства не набував широкого розголосу. Серед основних причин — те, що чисельність ромської спільноти значно менша ніж, наприклад, єврейської. До того ж соціальне становище, яке займали роми протягом довгого періоду, було досить низьке.

Як додає Валерій Сухомлинів, співголова «Асоціації ромів України», у часи СРСР державне керівництво замовчувало факти геноциду нацменшин у власних інтересах.

«Тоді була така політика, щоб всі мали говорити російською мовою і не визнавати свого коріння, визнавався лише єдиний совєтський народ. А коли Україна отримала незалежність, почалося відокремлення української нації, і вже слідом за нею почали проявляти свою активність й інші. Фактично ромська організація одна із перших виникла в Україні», — розповів Валерій Сухомлинів.

На фото: Валерій Сухомлинів 

Про страшні злочини нацистів у Києві суспільству нагадує «Ромська кибитка», встановлена в Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр». «У 1941 року під час окупації Києва німецькими загарбниками було розстріляно 4 циганські табори, які стали одними з перших жертв Бабиного Яру», — пояснює Артур Золотаренко. За його словами, коли з’явилась ініціатива створити монумент, виникло питання фінансового характеру на його реалізацію. Частково витрати покрив фонд Сороса, частково — роми самостійно на нього збирали кошти.

Автором пам’ятника став український архітектор ромського походження, лауреат Шевченківської премії Анатолій Ігнащенко. Монумент виготовлений із кованого металу на київському заводі «Кузня на Рибальському» і в натуральну величину відтворює традиційний ромський віз, прикрашений квітами та пронизаний слідами від куль.

На фото: меморіал "Кибитка" у Бабиному Яру

Історія та боротьба за «Ромську кибитку» така ж непроста, як й історія самого ромського народу. Встановити її мали ще у 90-х роках за ініціативою голови Київського товариства ромів Володимира Золотаренка, однак сталось це лише у 2016-му, коли справу Володимира продовжив його син — Артур.

«Коли ходжу по заповіднику, бачу, що доволі часто туди приносять квіти, бігають діточки. Чомусь дітей особливо тягне до цього пам'ятника, питають у своїх батьків: а що це за возик? Іноді вони навіть малюють сердечки або квіточки на ньому», — каже Артур Золотаренко.

«У Бабиному Яру понад 30 пам’ятників. Всі вони створювались тільки для того, щоб зафіксувати, що ця подія була і що неможливо про неї забути. Можливо, вони не завжди були правильно продумані чи не були в концепції. Але коли людям забороняли про це говорити та пам'ятати — вони хотіли все зафіксувати. Один із таких пам'ятників — той, біля якого ми стоїмо. І коли потім вирішують, чи він тут доречний чи не доречний, потрібно просто подумати через історію Бабиного Яру, як взагалі у нас відбувався Голокост пам'яті. І що для цього зробили громадяни й люди, які не хотіли забувати ті часи, коли вбивали. Вбивали ромів, євреїв, вбивали українців. І коли затоплювали Бабин Яр для того, щоб взагалі його не було. Тому це місце і трагічне, і місце героїзму водночас. Коли ти міг понести покарання, але  хотів зафіксувати ту пам'ять, що ти залишаєшся людиною, і в тебе воно болить», — резюмувала очільниця Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Роза Тапанова на урочистостях із вшанування Міжнародного дня пам’яті жертв нацистського геноциду ромів, що відбулись 2 серпня у Бабиному Яру.

Фото: Руслан Сингаєвський