Між реальністю та романтикою: як Меріме описав світ ромів у новелі «Кармен»

У літературі, кіно, музиці, живописі нерідко можна зустріти ромів. І образ цього етносу зазвичай доволі шаблонний і стереотипізований. Свободолюбивий народ, який заробляє піснями, танцями, ковальством, мандруючи світом. Темне волосся, барвистий одяг і жага до кочового способу життя. 

Подекуди стереотипи переплітаються з реальним уявленням про ромів. Здається, це добре. Адже бачимо правду. Однак є й інший бік медалі: таке поєднання лише закріплює стереотипи. Якщо один факт правдивий, значить інші теж. А що з новелою «Кармен», де головна героїня – ромка? Що переважає: правда чи вигадка? 

Про що написав француз Меріме  

Новела «Кармен» Проспера Меріме розповідає історію, сповнену пристрасті, фатальної любові та протистояння культур. Оповідач зустрічає дона Хосе, колишнього солдата, який через любов до Кармен став вбивцею і злочинцем. Хосе розповідає, як зустрів Кармен, красиву і незалежну циганку, коли служив у Севільї. Вона була безстрашною, хитрою і спокусливою. Зваблювала чоловіків, але ніколи не ставала їхньою власністю.

Кармен втягнула Хосе в світ контрабандистів, і він кинув усе заради неї. Проте її невірність і любов до свободи, зрештою, стали причиною їхньої трагедії. Хосе, розірваний між ревнощами і пристрастю, вбиває Кармен, не витримавши її відмови.

Світ ромів у новелі 

Світ ромів у новелі романтизований і наповнений стереотипами. Меріме зображає ромів, як незалежних, загадкових і часто схильних до злочинності людей. Вони живуть за власними законами, займаються контрабандою та ворожінням. Хоча ці деталі частково відповідають реаліям того часу, вони перебільшені для створення екзотичного образу.

Реальність ромського життя була набагато складнішою. У XIX столітті роми в Іспанії стикалися з дискримінацією, бідністю і постійною загрозою переслідувань. Їхній світ не був романтичним, а боротьба за виживання часто ставала єдиним сенсом їхнього існування. Меріме більше зосереджується на їхній свободі, ніж на реальних проблемах. І все для того, щоб показати контраст між двома світами: кочівників і решти громадян. 

Дисклеймер: у цитатах вживається слово «цигани» і похідні від нього, оскільки автор використовував у новелі саме таке формулювання.  

Тож, увібравши в себе мільйон стереотипів, Меріме так описує світ ромів: 

«…  цигани, які не належать до жодної з країн, вічно кочують і говорять усіма мовами, більшість із них почувається як удома і в Португалії, й у Франції, й у Провінціях, і в Каталонії — всюди; навіть з маврами та англійцями — і з тими можуть порозумітися». 

«Чоловіки зазвичай працюють, як торговці кіньми, коновали або стрижуть мулів; лагодять також мідне начиння та казани; нема що й казати про контрабанду та інші незаконні справи. Жінки віщують людям долю, жебракують і торгують усяким зіллям, коли безневин­ним, а коли й ні». 

І куди ж без колоритного опису зовнішності:

«…якщо ви бачили одного, то впізнаєте потім серед тисяч людей представників цього племені. Фізіономія, вираз обличчя — ось те, що їх головним чином вирізняє серед народів, котрі мешкають у тій же країні. Шкіра в них смаглява, завжди темніша, ніж у людей, серед яких вони живуть…Їхні очі розкосі, гарної форми, дуже чорні й затінені довгими, густими віями. Погляд їхній можна хіба порівняти з поглядом дикого звіра. І відвага, й боязкість одночасно одразу промальовуються в тому їхньому погляді, і в цьому сенсі їхні очі відображають характер цілого народу, хитрого, сміливого…» 

І в описі ромів автор вдається до двох полярностей. Помічаючи красу, Меріме не уникає огиди у змалюванні зовнішності: 

«Ще дуже молоді, вони можуть зійти за приємних погануль; але зробившись матерями, вони стають огидні. Неохайність обох статей неймовірна, хто не бачив кіс циганської матрони, той навряд зможе уявити те жорстке, жирне, зіжмакане волосся. У деяких великих містах Андалусії дівчата трохи приємніші, більше про себе дбають. Вони танцюють за гроші, і танці їхні дуже подібні до тих, що заборонені в нас на публічних балах під час карнавалів».

Одразу зауважу. В ромській культурі (традиційній, справжній, а не художній вигадці - авт.) питанню чистоти приділяється належна увага. Це стосується як і особистої гігієни, так і приготування їжі та й усіх сфер життя загалом.   

Утім, у ромській спільноті Меріме знаходить і позитивні риси. Наприклад, подружня вірність та шанобливе ставлення до гостей. 

«У всякому разі, циганки виказують незвичайну вірність своїм чоловікам. Не існує такої небезпеки і таких нестатків, котрих вони не здолають, щоби прийти на допомогу за першої необхідності». 

«У хаті старої жінки, старійшини цього племені, лежав смертельно хворий ром, що був чужий у цій родині… Він уже тринадцять тижнів був прикутий до ліжка в цих господарів, і йому жилося краще, аніж синам і зятям у цьому ж домі. В нього було хороше ліжко з соломи та моху і з достатньою кількістю білих простирадл, тоді як інші члени сім’ї, що їх було одинадцятеро, спали на дошках довжиною в три фути. Ось такі вони гостинні». 

Таким змальована громада. Доволі полярно, чи не так?  Але рухаємося далі. Що ж Кармен? Фатальна жінка чи розважлива контрабандистка? Спойлер: контрасти і полярність не полишать нас. 

Яка вона, Кармен? 

Меріме створює складний образ Кармен. У митця вона стає символом свободи, стихійності й непокори. Образ Хосе, навпаки, показує, як сліпа любов може зруйнувати особистість.

Кармен змальовується як жінка, що зачаровує всіх своєю красою і магнетизмом.

«Шкіра її, щоправда, ідеально гладенька, за кольором нагадувала мідь. Очі її були розкосі, але з неймовірним розрізом; губи трошки повні, але добре окреслені, й за ними виднілися зубки, біліші за зерна мигдалю без шкірки. Її волосся, можливо, трошки занадто грубе, було чорне, пряме й довге і відливало синім, ніби крило ворона… То була краса дивна і дика, обличчя, що дивувало від початку — і потому його не можна було забути. Надто ж її очі мали вираз чуттєвий і водночас тваринний, такого не бачив я в жодному людському погляді».

Правда, цей образ резонує із зображенням усіх ромок загалом? Особисто мені дивно, як Кармен могла стати таким унікальним винятком серед жінок, які не стежать за своєю гігієною. 

Не менш двозначно подано й увесь образ та стиль Кармен: 

«На ній була червона спідниця, дуже коротка, що залишала на виду і білі шовкові панчохи, досить діряві, і милі червоні черевички з сап’яну, зав’язані стрічками кольору полум’я. Вона відкинула свою мантилью, щоби продемонструвати свої плечі і великий букет касій за вирізом сорочки. В кутику губ вона також тримала квітку касії і йшла, вихиляючи стегнами, як молода кобилиця з кордовського заводу. У мене на батьківщині люди б перехрестилися, побачивши жінку в такому вбранні. А в Севільї кожен адресував їй якийсь зухвалий комплімент з приводу її зовнішності; і вона відповідала кожному, стріляючи очима, руки в боки, безсоромна, як справжня циганка, що вона нею, зрештою, й була». 

І водночас в іншій сцені Кармен постає перед нами так: 

«Цього разу вона була прибрана, як церковна святиня, вся в стрічках і золоті, гарно та помпезно одягнена. Сукня з паєтками, голубі мештики теж у паєтках, всюди квіти та вишивка. В руках вона мала баскський бубен». 

Так само яскраво зображується характер і почуття Кармен. Саме її непокірний характер, прямолінійність і норовливість стали причиною її смерті. Вона не підкорилася Хосе, а чесно зізналася, що більше не любить його. За це і поплатилася життям. Точніше саме ревнивість Хосе і небажання змиритися з відмовою стали причиною вбивства Кармен. Бо ж жертва не несе відповідальності за дії кривдника.

Кармен говорить:

«Я буду з тобою до смерті, так, але я більше з тобою не житиму. Ти хочеш мене вбити, я бачу це…Так судилося, але я не відступлюся…  Я більше тебе не кохаю, а ти все ще кохаєш мене і тому хочеш убити. Я могла б і надалі тебе ошукувати; але вже просто не хочу тих клопотів. Все скінчилося, що було між нами. Як мій ром, ти маєш право вбити свою ромі; але Кармен завжди буде вільна».  

Ось і все

«Кармен» зображує загальнолюдські теми любові, свободи і конфліктів між особистістю і суспільством. Хоча зображення ромського життя є стереотипним, новела залишається одним із найяскравіших зразків європейської літератури, який і сьогодні зачаровує своїми персонажами та сюжетними поворотами. 

Меріме переносить нас у світ контрастів і суперечностей. Контрабандисти, ворожки, крадії – роми водночас залишаються вірними традиціям і переконанням. Яскраві характери, сильні почуття, ризиковані вчинки. І все це могло трапитися з будь-ким. Контрабандисти та злочинці є в будь-якій країні й вони належать до найрізноманітніших етносів. Почуття між представниками різних культур – популярний троп.     

І ця любовна історія, на мою думку, була б не менш яскравою, аби на місці Кармен була жінка будь-якого іншого етносу. Адже риси Кармен – це риси людини, жінки. І вони аж ніяк не з’явилися з її народженням у родині ромів. 

А яка ваша думка? Хто Кармен для вас? І чи могла ця історія трапитися не в ромському середовищі?