Між освітою та війною: як окупація зруйнувала навчання ромських дітей

Менш ніж місяць залишився до зимових канікул. У навчальних закладах України вони розпочнуться традиційно наприкінці грудня. Канікули — час радості та відпочинку від навчання. Це можливість для учнів провести більше часу з родиною, або зайнятися своїм хобі. Проте для багатьох дітей, особливо тих, хто знаходиться в зонах бойових дій чи на тимчасово окупованих територіях, канікули мають зовсім інший сенс. Для них навчання було перерване війною, а доступ до освіти фактично знищений через руйнування шкіл, або їхню роботу під контролем окупаційної влади. Російське вторгнення в Україну не лише зруйнувало звичне життя дітей, але й поставило під загрозу їх освіту, адже багато шкіл перейшли на дистанційне навчання через регулярні повітряні тривоги та атаки. Однак найбільших труднощів зазнали учні на окупованих територіях. Розглянемо цю проблему на прикладі двох ромських учнів із міста Каховка Херсонської області (тимчасово окупована територія - ред.), які через війну втратили можливість навчатися. Питання освіти ромських дітей завжди було складним, але під час війни ситуація стала ще більш критичною.

До російського вторгнення ромське населення Каховки налічувало щонайменше 350 осіб і складалося з двох громад — крими та серви. У місті функціонувало 7 шкіл, одна з яких мала славу «циганської школи», бо близько 15% (55 учнів, 2021 р.) від загальної кількості учнів становили ромські діти. Це було пов’язано з тим, що навчальний заклад знаходився в районі компактного проживання громади кримів. Крім того, у місті існував ромський молодіжний центр неформальної освіти «Романо Тхан». Загальна кількість ромських учнів у Каховці по всім школам становила близько 77 дітей. Двоє з них є героями нашої статті: Патріна (ім’я змінено), учениця 4-ї школи, яка на момент повномасштабного російського вторгнення навчалася у 9-му класі, і Арсен (ім’я змінено), учень 6-ї «циганської школи». Історія навчання Арсена є особливою. Хлопець закінчив два класи, але в 2015 році, у віці 8 років, припинив навчання. Однак у 14 років він вирішив повернутися до освіти, ставши учнем екстернатної форми та розпочавши з 3-го класу. На момент російського вторгнення у 2022 році Арсен уже навчався в 5-му класі.

З початком окупації міста навчальний процес у школах було дуже швидко зупинено. Окупаційна влада намагалася запустити освітній процес за новою російською програмою, але вчителів, які погодилися б працювати в їх інтересах, виявилося досить мало. Як розповідає Михайло Гончар, експерт з питань освіти Асоціації міст України, лише 5,5% від загальної кількості вчителів погодилися співпрацювати з окупаційною російською владою. Це, за даними експерта, середній показник на окупованій частині Херсонської області. Через відсутність освітніх кадрів процес відновлення навчання було відкладено аж до вересня 2022 року. Патріна ділиться своїми спогадами:

«Ну, як началось, сам знаєш, шо я перестала ходить в школу вообщє, і я так не ходила года пів. Ми всьо це врємя були у Каховкі, тоді після літа я решила, шо всьо-таки надо піти в школу, но це вже була руска школа».

Крім того, окупаційна влада відновила навчальний процес лише в одній школі міста — школа №3. Очевидно, всі школярі Каховки мали ходити лише в цей навчальний заклад. Після літніх канікул наша героїня почала відвідувати школу під контролем окупаційної влади. Зі слів дівчини, в школі з’явилося багато вчителів, які приїхали з Росії:

«Я вообщє учілась у четвертій школі, а нас перевели у третю. Я там багато учітелів не знала, бо там були учітіля з других школ, но було видно, шо нєкоторі були з Росії, потому шо понімаєш, сильна пропаганда була од таких. Одна учілка, напрімєр, доказувала нам, шо Тарас Шевченко це нічтожество».

Крім того, Патріна розповідає, що у школі, яку вона відвідувала, жили російські солдати. Учні та військові знаходилися в одному просторі одночасно. Дівчина згадує, що кожного ранку, перед тим, як зайти в школу, солдати перевіряли учнів на наявність заборонених речей. Учениця розповідає про випадок, коли одна із школярок прийшла до закладу з двома гумками у волоссі синього та жовтого кольору, солдати змусили дівчину зняти їх:

«Солдати жили у школьному бомбоубєжищі, і в основном були або там, або на первом етажу. А ми вчілись на втором і третьом етажу, а первоклашки на первом етажу були. Но іногда у нас уроки були тоже на первом, і ми так ходили мєжду солдат. Там дуже молоді вони почті всі були, і вони так дивилися на старшекласниц, ну ти понімаєш як, не дуже приятно».

Також дівчина додає, що бабуся не дозволяла їй ходити до школи в умовах окупації, бо деякі вчителі під час початку вибухів та бойових дій забороняли учням спускатися в бомбосховище, ставлячи акцент на тому, що повітряна тривога — це не причина переривати навчальний процес. Крім того, Патріна пояснює:

«Всі придурки, які були у нас в городі, повилазили, потому шо безнаказанность. Я ходила в школу кажне утро, і всєгда на путі появлявся той самий чоловік, і один раз він попитався напасти на мене. Я не ходила нєкоторе врємя в школу через це, баба не пускала. В целом учіться в руской школі з одной сторони було гидко, но з другой – інтєресно, шо вони будуть балакать, та і робить більше нічого було, бо всі мої друзья виїхали вже тоді з Каховки».

Арсен же розповідає, що до початку війни у нього була мета закінчити екстерном школу, а після цього вступити до вишу,  щоб стати журналістом. Хлопець старанно виконував усі завдання з навчальної програми і мав закінчити школу в найближчі два роки, але з початком війни його навчання закінчилося:

«Послє начала войни, послєднє, про шо я думав, це школа. Но спустя місяць я захотів розузнать, як діла у школі. Я позвонив класному руководітєлю – «абонент поза зоною досяжності». Ще трохи позже я попробував позвонить дірєктору, но і тут нічого не вишло. Потом я узнав, шо школа закрилась, і шо там вообщє солдати уже живуть».

З 2023 року навчальний процес у Каховці був повністю зупинений окупаційною владою. Жодна зі шкіл більше не розпочала навчальний процес і до цього дня. Крім того, будівлі деяких освітніх закладів були частково зруйновані ракетними ударами або вибуховою хвилею. Це сталося з вищезгаданою 6-ю «циганською школою» і з ромським центром неформальної освіті.

Влітку 2022 року Арсен залишив Каховку і виїхав за межі України, але своє навчання так і не відновив. Патріна ж покинула окуповану територію лише в середині 2024 року, адже довго не могла виїхати через відсутність документів. Доля Патріни не є унікальною: на окупованих територіях досі залишається велика кількість ромських дітей, які з різних причин не мають можливості ані виїхати, ані навчатися. Єдиний спосіб для них бути залученими до освітнього процесу — дистанційне навчання в українських школах. Проте, як зазначає Михайло Гончар, не лише експерт з освіти, а й колишній голова міського управління освіти Каховки, ідея навчатися онлайн є досить небезпечною. Оскільки представники окупаційної влади регулярно перевіряють ґаджети жителів на наявність ознак дистанційного навчання в українських школах, у разі виявлення яких батькам дітей загрожує позбавлення батьківських прав.

Ситуація, що склалася в освітній сфері на окупованих територіях, є лише одним із проявів тотального впливу війни на життя дітей. Війна не лише зруйнувала школи, але й створила серйозні перешкоди для освіти цілого покоління ромських дітей і ускладнила й без того важку ситуацію для ромських громад. Трагедія освіти дітей є символом глибоких ран, яких завдає війна.