Коли допомога — це більше, ніж ваучер

Курс майстра манікюру чи автошкола, ваучер на продукти, телефонна розмова, яка починається з привітання рідною мовою — за кожним із цих елементів стоїть однакова мета: підтримати ромську громаду у часи невизначеності. Програма комплексної підтримки ромських громад, яку реалізує ГО «АРКА» за підтримки Українського жіночого фонду — це не лише бюджет чи формальності, а перш за все довіра, яка виростає між людьми.

Довіра починається з мови

Те авес бахталі! Ту ромні? (Доброго дня! Ви ромка?) — Діана Скорбач (Григориченко), операторка програми підтримки ромських громад від ГО «АРКА», приймає черговий дзвінок. Вона уважно слухає, ставить запитання: вік, сімейна ситуація, чи є діти, які умови проживання. Це — частина щоденної, невидимої роботи, завдяки якій допомога знаходить тих, хто справді її потребує.

Діана не даремно запитує про національність саме ромською мовою — це не лише знак поваги, а й спосіб встановити довіру та швидко зрозуміти, чи людина справді належить до громади. «Якщо відповідають романі — я вже знаю, що це наші», — пояснює вона. Для більшості ромів і ромок в Україні романес залишається мовою повсякдення — і коли вона звучить у телефонній розмові, це стає маркером ідентичності, який не потребує документів. Навіть якщо хтось не говорить романес вільно, вона впізнає знайомі фрази. «Не може людина ромського походження прожити 20-30 років і не чути фразу “а ти ром, чи ні”», — додає вона. Це дозволяє фільтрувати звернення з тактом і повагою, адже конкретно ця програма підтримки розрахована винятково на представників ромської громади.

На фото: Діана Скорбач (Григориченко)

До того, як її голос став невидимим містком підтримки в Україні, Діана проживала в Німеччині. Вона — філологиня за освітою, викладачка німецької мови та літератури. У Центрі документації та культури німецьких сінті та ромів вона працювала на гарячій лінії, допомагала українським ромам, які прибували до Німеччини з перекладами, документами, питаннями легалізації. Паралельно проводила безкоштовні мовні стріми, навчаючи усіх охочих німецької.

Проєкт тривав два з половиною роки, а після завершення контракту Діана повернулася в Україну. Саме тоді з нею сконтактувала Наталія Томенко, заступниця директорки ГО «АРКА», й запропонувала долучитися до нової програми підтримки ромських громад, реалізованої за підтримки Українського жіночого фонду.

Наразі в проєкті працюють дві операторки, які чергують за графіком: Діана Скорбач та Ізаура Дріма. 

«Зважаючи на те, що я продовжую займатися викладанням і не можу залишити цю роботу, то ми просто поділили робочий день. Я працюю в першій, а моя колега — в другій половині дня», — додає Діана.

На сьогодні дівчата отримали понад 200 дзвінків та звернень, що вже перевищує план, хоч програма все ще триває.

Два напрями — два механізми, або як працює ваучерна система

Наталія Томенко розповідає, програма реалізується на грантовій основі:

«Був open-call, ми подали проєкт на розгляд, виграли. Він доволі довгий — триває вже другий рік. Минулого року в межах програми працювали над інформаційною підтримкою та освітніми компонентами для ромських громад в Україні. Цьогоріч реалізується гуманітарна допомога, у фокусі саме підтримка ромських громад у Полтавській та Дніпропетровській областях. Чому саме ці регіони? Тому що ми базуємося у Кременчуці, Полтавській області. А Дніпропетровська поряд — логістично це зручно. В інших регіонах працюють інші ромські організації, тож ми взяли на себе відповідальність саме за ці». 

На фото: Наталія Томенко

Програма підтримки складається з двох основних компонентів: гуманітарного та освітнього. Обидва діють паралельно, але мають окремі умови та механізми.

Зокрема, гуманітарний напрям передбачає підтримку ромських родин продуктами та товарами першої необхідності. Щоб отримати допомогу, людина телефонує на гарячу лінію, де операторка збирає базову інформацію: вік, склад родини, умови проживання — ці дані дозволяють оцінити потребу та визначити, чи входить заявка до пріоритетної категорії.

Як пояснює Наталія Томенко, більшість подібних ініціатив передбачають роздачу стандартних продуктових наборів. Але команда «АРКИ» вирішила змінити цей підхід:

«Ми хотіли відійти від цього, від такої шаблонної роботи, і вирішили використовувати ваучери, як більш інклюзивний метод».

Ваучери, тобто універсальні талони, можна використати для купівлі саме тих речей, які справді потрібні кожній конкретній родині. Такий механізм, додає Наталія, зручний і для організації, і для донорів, і для самих отримувачів:

«Це простіше і для нас, і для людей краще, і для донорів — бо звітність дуже прозора».

Заявок, за її словами, надходить багато, а ресурс програми обмежений. Тож впроваджена система пріоритизації дозволяє надавати допомогу насамперед тим, хто її потребує найгостріше — одиноким матерям, багатодітним родинам, літнім людям, ветеранам чи тим, хто пережив геноцид.

Механіка отримання ваучерів передбачає чіткий і зручний для користувачів алгоритм. А саме: ГО «АРКА» закуповує ваучери в мережі супермаркетів АТБ — кожен з яких містить унікальний штрих-код, який дає змогу одноразово оплатити покупки. Після пріоритизації заявки операторка телефонує отримувачеві, уточнює номер телефону, наявність Viber чи Telegram, і надсилає два ваучери на загальну суму до 2000 гривень. Важливо, що код діє лише один раз, тож людина має використати його повністю: наприклад, якщо покупка на 200 гривень, решта коштів згорає. Така допомога видається двічі: загалом на одну особу передбачено до 4000 гривень підтримки — це максимально допустима сума згідно з чинним законодавством України.

Короткі курси — довгострокові зміни

Більшість отримувачів, за оцінкою організаторів, зупиняються саме на гуманітарному компоненті програми — понад 90% заявок стосуються отримання ваучерів. Причина проста: для багатьох ромських родин сьогоднішні реалії означають брак базових речей, насамперед їжі, засобів гігієни та речей для дітей. 

Однак і освітні можливості залишаються актуальними. Йдеться про фінансування короткострокового навчання — професійних і навчальних курсів, необхідних для здобуття чи зміни спеціальності. 

Як пояснює операторка Діана, освітні запити приймаються з різних регіонів — не лише з Полтавської чи Дніпропетровської областей, де реалізується гуманітарна частина. Переважно це — підтримка навчання на курсах, які мають прикладну цінність: манікюр, перукарське мистецтво, стилістика, водійські права, вивчення мов, тощо. При цьому зовсім не обов'язково аби це навчання було стаціонарним. Заявки приймаються також і на онлайн програми.

«У нас є одна дівчина, яка хотіла піти на курси Adobe Illustrator. Ми вже оплатили їй цю можливість, вона вже навчається», — каже Діана.

Втім, таких звернень поки що не так багато. 

«На навчання подається менше людей, ніж на гуманітарну допомогу. Зазвичай це молодь, яка вже десь навчається. Але є й жінки, які хочуть здобути нову спеціальність — наприклад, в б’юті-сфері», — додає операторка.

За її спостереженнями, жінки переважно цікавляться курсами в галузях краси, іноземними мовами або доглядовими професіями, тоді як чоловіки найчастіше звертаються за підтримкою для отримання водійських прав.

І хоча сума підтримки доволі відчутна — до 20 тисяч гривень на одну особу, — на практиці організація стикається з бюрократичними труднощами.

«Ми не можемо просто перерахувати кошти на чиюсь картку, як фізособа. Оплата відбувається через бухгалтерію, тому навчальний заклад має надати рахунок, виписаний на нашу організацію. І тут виникають проблеми — не всі школи чи курси хочуть або можуть дотриматися формальних вимог», — пояснює Діана.

Інколи навіть після пояснень і прикладів документів люди змушені шукати інші заклади, здатні видати правильний рахунок та надати підтвердження про навчання.

Паралельно команда проєкту формує перелік перевірених партнерських установ і виробляє чіткі внутрішні рекомендації, які полегшують процес як для заявників, так і для освітніх закладів:

«Ми хочемо співпрацювати з закладами, які дають якісну освіту. Які акредитовані і можуть надати всі необхідні документи. Це забезпечує нам і прозорість, і якість освіти, яку отримують люди», — підкреслює Наталія Томенко.

Щоб уникнути плутанини щодо призначення підтримки, команда також розробила орієнтовний перелік напрямів, на які можна отримати освітню допомогу. Це не жорсткі рамки, а радше підказка для тих, хто не до кінця розуміє умови підтримки.

«Іноді люди запитують, чи можуть вони піти в спортзал або відремонтувати авто, — розповідає Наталія. — Ми пояснюємо, тут йдеться про освіту, про здобуття навичок, які допоможуть знайти роботу або дати поштовх власній справі. Якщо це, скажімо, курси перукаря чи водіння — і заклад може надати офіційний рахунок, — це підходить».

Освітній компонент також має вікові орієнтири — зокрема, можливість подання запитів від молоді віком від 14 до 35 років. 

«Ми бачимо, що з 14 років — це вік змін загалом. У цьому віці молоді люди починають ставити запитання до світу, до себе, до свого майбутнього», — зазначає Наталія Томенко.

За її словами, доступ до додаткової освіти, нових знань і досвідів у цей період має особливу вагу: молодь починає усвідомлювати свої можливості, відкривати перспективи й приймати перші самостійні рішення. Саме тому програма підтримує не лише тих, хто вже визначився з професією, а й тих, хто ще шукає свій шлях.

Допомога не гарантує зміни, але дає шанс

Хоча освітня частина програми не передбачає масштабної статистики чи зобов’язань щодо успішності, у команді переконані: навіть окремі, на перший погляд скромні кейси можуть мати трансформаційний ефект. 

«Ми не ставимо для себе дуже амбітних цілей. Ми не хочемо обіцяти великі показники, щоб потім не розчаровуватись. Такі проєкти — це передусім швидке реагування на потреби. Але якщо комусь це справді допоможе — і хтось захоче поділитися своєю історією — ми будемо щасливі», — пояснює Наталія. 

В свою чергу Діана звертає увагу на особистий приклад:

«Міжнародний фонд “Відродження” свого часу допоміг мені отримати дві освіти. І це дало мені опору, з якою я досі йду вперед. Тому я переконана: така підтримка справді здатна змінити життя».

На її думку, навіть невеликі курси — наприклад, базові навички в бʼюті-сфері — можуть стати першим кроком до фінансової незалежності.

«Навіть для тих, хто зараз не працює, у декреті чи в складній життєвій ситуації, це є шанс. Наприклад, жінка проходить курси манікюру — і спочатку до неї приходять родичі, потім сусіди, а далі спрацьовує сарафанне радіо», — розповідає вона.

У центрі цієї програми — не лише кошти, ваучери чи формальні заявки. А передусім — люди, довіра і потреба бути почутими. Діана ставиться до цього з повним розумінням:

«Бувають дзвінки, коли люди просто хочуть виговоритися, просто поговорити. Таких дуже багато. І це насправді забирає більше часу, аніж просто заповнити заявку», — ділиться вона.

Завдяки освіті психолога Діана говорить з людьми просто й без бар’єрів — так, як комфортно співрозмовнику.

«Я не ставлю питання формально, як у заявці. Я говорю як людина. Люди розповідають про себе — скільки мають дітей, чи ходять ті до школи, — і така розмова може тривати 15 хвилин, хоча технічно заявку я оформлю за вісім. Часом розпитують мене: звідки я, чия я? У нашій спільноті це прийнято питати. Бо, наприклад, по прізвиську батька можна зрозуміти взагалі хто я».

Іноді телефонна розмова завершується не лише оформленим запитом, а й словами вдячності.

«Вчора отримали ваучери — і вже дзвонять, дякують. Кажуть, ми ще не скористалися, а вже вдячні», — усміхається Діана.

Це частина щоденної рутини, яка насправді є серцевиною всієї програми.
Тому що підтримка — це не лише про допомогу. 

Це про зв'язок, який тримає нас усіх у складні часи.