Художник Тиберій Йонаш: «У моїх планах відкрити величезний центр у ромській громаді»

Тиберій Йонаш – український художник ромського походження, чия творчість поєднує традицію і сучасність. Він засновник і викладач ромської дитячої художньої школи «РомАрт». В інтерв’ю для «Жянес» митець розповів, як через мистецтво можна боротись із упередженим ставленням до ромів і стереотипами та водночас зберігати власне коріння. Про натхнення, свободу, а також про мистецькі плани на майбутнє – читайте в інтерв'ю. 

«Від студентського навчання і по цей день я відчуваю дискримінацію. Хоча зараз це на мене не так впливає, як в дитинстві. Якщо мене ображають, то я одразу відповім. А в дитинстві – не міг»

– Чи доводилося Вам особисто стикатися з упередженим ставленням через те, що Ви ром? Як ці ситуації вплинули на Вашу творчість? 

– Так, це глобальне питання. Так, неодноразово в мене була така ситуація. Стикався з тим, що я ром. Не приймали. Усе почалося ще від навчання в закладі. Я почав навчатися в коледжі. Ну, тоді я побачив інше ставлення до мене. І, на жаль, я лишив навчання, але не через це. Я лишив навчання в коледжі у 2000-х роках через те, що мої батьки не могли мене підтримати. І тепер я поновився. Навчаюсь на третьому курсі академії.

^{На фото: Тиберій Йонаш}

Я веду до того, що дуже багато разів стикаємось  з тим, що не поважають. Існує недовіра. Недовіра до ромів. Теж саме, коли йде мова про проєкти. І ми не дістаємо проєкти напряму від донорів, а через когось вже отримуємо субгранти та мінігранти.

Я дуже радий, що є роми, які дійсно досягли рівня. Роми дістають кошти напряму. Ми боремося, досягаємо рівня. І я завжди кажу, що не треба здаватися. Ромів постійно дискримінують. Дуже багато роми роблять для того, щоб інтегруватися в суспільство. Що роблю я? Я об'єдную школи, три школи, де спілкуються українські та ромські діти. Це обмін досвідом та спілкування на заходах. Я роблю це також аби побороти дискримінацію. Моя мета – щоб нас побачили. Мої діти теж такі  саме, як і інші. Є різні національності. Є вірмени, є узбеки, різні. Чому так дискримінують ромів? Боремося, бо відчуваю дискримінацію і по сьогоднішній день. Уже біля митців. Треба ромам дати можливість розвиватися. Щоб роми могли вирватися з бідності. Щоб художники могли виставляти свої роботи. Одним словом, є нюанси і будуть. Від студентського навчання і по цей день я відчуваю дискримінацію. Хоча зараз це на мене не так впливає, як в дитинстві. Я по-іншому думаю. Якщо мене ображають, то я відразу відповім. А в дитинстві я не міг відповісти.

«Моя школа –  мій пріоритет. Я через свою школу ромських дітей долучаю до освіти. Моя мета – ключ успіху» 

– На Вашу думку, які стереотипи про ромів найбільше заважають їхній інтеграції в суспільство? І як мистецтво може змінити ці уявлення?

– Перший стереотип – це бар’єр мови. Мовний бар’єр – стереотип. Потім другий, де крім мови є традиції. Третій – що є різні роми. Є кочуючі роми, а є більш інтегровані. Суть в тому, що ромська культура і традиції такі 

барвисті. Стереотипи про те, що роми, наприклад, крадуть, що вони не освічені, що вони ще якісь не такі як українці. Одним словом, такі роми, сякі роми, не освічені, не працюють, дітей продають… Але ж не ми маємо робити порядок, а влада має порядок робити. Ми можемо долучитися як ромські лідери організації. Підтримати вашу ідею, як краще об'єднатися, щоб менше було стереотипів. Треба спільно вирішувати питання, а не просто робити негатив. Бо є і позитив. Чому ви не кажете, скільки ромів стало освіченими? Червоний диплом, знають англійську мову. Мої учні вже викладають іншим.

^{На фото: робота Тиберія Йонаша}

Моя школа – мій пріоритет. Я через свою школу ромських дітей долучаю до освіти. Моя мета – ключ успіху. Моя школа досягає того рівня, що більше ромських дітей ходить до освітньої школи. Коли вони підуть на уроки читання, а кожен урок має 40 хвилин у школі, то вони знають, що треба посидіти і написати завдання, а також відповісти викладачу. Від 600 до 800 дітей пройшло мою школу за вісім років. Я не кажу, що всі пішли по моєму шляху, шляху мистецтва. Але досягли того рівня, що можуть вчитися вже в освітній школі.

«Я в мистецтві майже 30 років і моя мета була передати свої знання дітям. Я пишаюся, що мої учні вже викладають меншим учням»

– Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створення художньої школи «РомАрт»? Яку роль вона відіграє для молодих ромських митців? 

– Я почав малювати з дитинства, у п'ятому класі. Мої батьки були музикантами і хотіли, щоб я теж був музикантом. Але мені подобалося мистецтво.

Я вдома постійно щось малював. І викладачка у п'ятому класі побачила, що я талановитий. Викликала батька і порадила віддати мене в художню школу імені Мігая Мункачі. Так я почав вчитися малюванню і відтоді почалась моя любов до мистецтва. Я закінчив художню школу, а потім поступив у коледж. На жаль, два роки я провчився і потім відрахувався. Згодом, як я вже казав, я відновив навчання і у 2022-му році завершив коледж. І тепер навчаюся в академії на третьому курсі. Так, що буду мати вищу освіту. Я вирішив спробувати себе, як викладач, щоб передавати свої знання другим дітям. І пошукати таланти у ромській громаді. Дати їм можливості  передати свої емоції і повірити в себе, що вони талановиті. Просто ми відкрили, орендували в ромській громаді приміщення. І почали, з 20-ти чи 30-ти дітей викладати. І ми всі одразу почали малювати, бо я побачив в декількох дітей талант.

За вісім років ми мали виставки в Одесі, в Києві, зокрема, в Музеї Тараса Шевченка. І сьогодні мої учні продають свої роботи, підтримують ЗСУ.

^{На фото: Тиберій Йонаш}

Я в мистецтві майже 30 років і моя мета була передати свої знання дітям. Я пишаюся, що мої учні вже викладають меншим учням. Я завжди придумаю щось нове, щоб було цікаво. То ми робили арт-дамбу, то величезні писанки, то мурали. Єдиний мінус, що у нас немає власного приміщення. Ми всі ці вісім років орендуємо. Буває, що меценати підтримують, а коли немає меценатів, то я своїми роботами підтримую.

– Що найбільше надихає Вас з дітьми та молоддю? Які приклади з життя учнів залишили у Вас найсильніший слід?

– Мене надихає, що з молоддю ми разом малюємо мурали. Я бачу старання учнів, що їм це подобається. Мене надихає, що можу передати свої знання, подобається, що вони адаптовують мою техніку. Варто далі працювати, бо є ціль і мета, і результат.

– Ви брали участь у багатьох мистецьких пленерах. Як така співпраця допомагає руйнувати бар'єри між різними культурами та громадами? 

– Допомагає руйнувати бар'єри те, що мене признають. Що Мукачівська міська рада кличе мене на пленери. Це означає, що мене поважають. Саме такі моменти руйнують стереотипи. Міська влада помічає мої старання для міста. Я один в Мукачеві почав робити мурали. Я почав шукати донорів, хто підтримує створення муралів у місті. Так я популяризую мистецтво у місті. 

Я здолаю повністю бар'єр між сприйняттям мене, як рома, коли мене приймуть в Закарпатську організацію Національної спілки художників України. Тоді це буде визнання. 

«У дуже багатьох ромів проблема, бо у них немає ні свідоцтва про народження, ні паспорта»

– Ваші стінописи часто мають соціальну тематику. Які теми для Вас найважливіші та чому саме мурал став для Вас формою суспільного висловлювання? 

– Мурали не так просто з'являються. Їх  появі передує копітка робота. Потрібно розробити власне бачення сюжету, обрати стіну, де мурал буде намальовано, презентувати все це перед комісією з міської ради та отримати дозвіл в містобудівній комісії. Перший мурал, який я намалював, то був на мукачівські мотиви, а локацію обрали в центрі міста. На його створення я виграв грант від фонду «Відродження». Дуже їм і до нинішнього дня дякую, бо вони підтримали цю мою ідею.

Другий мурал у нас був про Івана Васильовича Бровді для нашого ліцею. Бровді – це великий скульптор, який недавно помер. Я зробив копію про його роботи. Це Іван Бровді йде з собачкою та своїми холстами. От так дуже успішну копію я зробив, і всі в місті хвалили. Бо я копію зробив, що на майже 90% схожа на оригінал. Міміку передав, була виконана декоративна робота, монументальне декоративне вирішення муралу. Дуже успішно вдалося мені це зробити. Частина коштів була з міської ради на підготовку стіну, а на фарби я виграв грант від фонду «Відродження». І так ми створили цей мурал. Наступні мурали я робив на замовлення Мукачівського ліцею Святого Мартина. Це було два стінописи на сакральну тематику. Перший - потрібно було зобразити Святого Мартина на коні, щоб позаду був собор і мукачівські мотиви. Другий - був створений у невеличкій капличці, де моляться. За сюжетом там було зображено Святу Марію з Ісусом. Дуже цікавий сюжет. І ще останній мурал в мене був – паспортизація.

^{На фото: робота Тиберія Йонаша}

Я виграв грант від ООН у справах біженців. По сюжету на муралі зображено ромську дівчинку, яка тримає свідоцтво про народження. У дуже багатьох ромів проблема, бо у них немає ні свідоцтва про народження, ні паспорта.

Була дуже гарна презентація, на яку приїхали представники ООН, омбудсман. В жодного мурала не було такої успішної презентації. Дуже важлива проблема висвітлюється на цьому муралі – паспортизація ромів.  

Далі ми плануємо ще мурал Мігая Мункачі. Це був великий митець, який жив у Мукачеві. Є названа на його честь художня школа, Палац культури імені Мігая Мункачі. І я хотів би зробити його автопортрет на якусь стіну. Бо людина дійсно заслуговує на таку роботу. Оці мурали, які ми зробили, надихають на нинішню роботу, що ми будемо працювати і не зупиняємося на цьому.

«На моїх роботах немає бідності, немає негативу. Я не показую ту сторону, що є»

– Як Ви поєднуєте власне культурне коріння з сучасними художніми практиками? Чи відчуваєте відповідальність репрезентувати ромську культуру у своїй творчості? 

– Так, в першу чергу, я популяризую через свою роботу культуру. Як ви бачили на моїх виставках, я на картинах зображаю позитив. У мене намальовано багатство, гарні плаття, кочуючі роми. У мене на моїх роботах немає бідності, немає негативу. Я не показую ту сторону, що є. Ну, власне коріння через свої роботи теж можу показати. Що є різні барвисті традиції, є різні роми, є музиканти, є співаки, є танцюристи. До нинішнього дня є величезні ансамблі ромські, де поважні музиканти, що заслуговують на повагу.

Такі роми і традиції свої передають далі наступним поколінням.

– Які мистецькі проєкти чи ініціативи Ви мрієте реалізувати найближчим часом? Що, на Вашу думку, може стати переломним у подоланні дискримінації ромів через культуру?

– У моїх планах відкрити величезний центр у ромській громаді. Де будуть вивчати і мистецтво, і музику, і танці. Освіта має бути компактно представлена  для ромської громади. Тому там має бути можливість приходити і залишати своїх дітей, і працювати. Це моя мета. Тоді, я думаю, що досягну певного рівня. Вірю, що з Божою допомогою нам вдасться знайти мецената, який допоможе цей Центр відкрити. І думаю, що зміни будуть величезні. І у ромській громаді, і в суспільстві.