Громадські активісти і дослідники — про ромську мову, перспективи розвитку та загрози

З нагоди Міжнародного дня ромської мови, який відзначається 5 листопада, ми поспілкувались з науковцями та мовознавцями аби дізнатись про реальне становище ромської мови та перспективи її збереження і розвитку. 

Про культурну ідентичність ромів, мовну політику держави та якими є загрози зникнення ромської мови — говоримо з ромським активістом, медіатором та перекладачем Володимиром Щербаковим. 

«Мова — це наша перша складова. Коли мова зникає, тоді і нація може зникнути»

— Чи існує сьогодні загроза зникнення ромської мови в Україні, і які фактори на це впливають?

— Так, ця загроза існує. І дуже велика. На жаль, ця тенденція іде такими великими кроками, що я боюсь це казати, але в майбутньому наша мова може взагалі зникнути, якщо нам не впливати на це. І які фактори впливають? На мою думку, по-перше, це не популяризація ромської мови серед нашої спільноти. Це перше. І це саме основне.

Як приклад можу сказати, що родини, в яких розмовляють ромською мовою батьки, і ці батьки, на жаль, не вчать вже своїх дітей своєї рідної мови. Я не знаю, чому вони не вчать, але я, на жаль, знаю багато-багато прикладів. Це по-перше.

По-друге, це те, що держава та Європейський Союз мало впливають на розвиток ромської мови. Мало фінансують публікації, немає підтримки з боку держави та інших установ. Якщо б ця підтримка була, то можливо вже якось впливати на збереження. Можу додати, що дуже багато приділяється уваги інтеграції ромів. Це підтримка з боку держави, Європейського Союзу. На це є. А на мову… Мова десь залишається в стороні, про неї забувають. А мова, на мою думку, це наша перша складова. Коли мова зникає, тоді і нація може зникнути. І третій чинник, що в цьому русі, в русі інтеграції, і мова втрачається. Чим більше стає інтеграції, тим менше стає ромської мови серед ромів. А потрібно діяти паралельно. Діяти в русі інтеграції, з одного боку, але з іншого боку — щоб в цьому русі не втратити нашу ідентичність, мову, культуру, традиції і інше.

«Якщо ми втратимо мову, то ми втратимо не тільки мову, а й нашу культуру в подальшому»

— Чи розроблені сучасні підручники, словники, медіаресурси ромською мовою? Яке їх значення для розвитку мови?

— Їх значення є і дуже велике. Але, на жаль, тих підручників замало. Вони є, але їх дуже-дуже замало, якщо взяти всю кількість. У нас в Україні є не одна ромська група. У нас їх взагалі 15. І я є перекладачем на одну із цих груп — сервіцького діалекту. Я перекладаю одну дитячу книгу.

Я маю надію, що вона скоро буде опублікована. Я можу сказати, що зараз публікує ромською мовою одна християнська організація «Піонер Біблія Україна». І ця організація планує та друкує ромською мовою християнську літературу. Є надруковано вже на багатьох, зокрема, на чотирьох діалектах. Вони видали Євангеліє від Луки.

Є ще дитяча література. Але це християнська література. Що стосується іншої літератури, то я взагалі нічого не бачу. Я пам'ятаю, що Януш Панченко опублікував. Ще до повномасштабної війни була дитяча книжка. І все. Я не можу згадати, що ще було опубліковано за цей час. Так, в період Радянського Союзу були публікації. Я не можу сказати всі. А вже в сучасний час дуже-дуже мало.

Що стосується медіаресурсу, то тут трохи краще, але не так добре. Медіаресурс тут є: і український, і закордонні медіа. Але також бажалося б, щоб було більше.

—  Наскільки важливу роль відіграє ромська мова в культурній ідентичності ромів в Україні?

—  Якщо брати конкретно, що в Україні, то можу сказати, що дуже велику роль. Так як мова – це перша складова визнання себе як культурної ідентичності. Це перша складова і традиції, і самовизнання себе як частини громади також. І це дуже велику роль відіграє. Так як у нашій культурі всі наші пісні на нашій рідній мові складаються. Якщо ми втратимо мову, то ми втратимо не тільки мову, а й нашу культуру в подальшому. Тому це має дуже-дуже велике значення.

Друга  розмова з Янушем Панченком — українським ромським дослідником, спеціалістом з культури, історії та мови ромів, науковим працівником Інституту етнології Академії наук Чехії, автором дитячих посібників для двомовного навчання і засновником молодіжного центру «Романо Тхан».

«Романі залишається переважно усною мовою, і якоїсь особливої уваги до неї з боку держави немає»

— Як відбувається передача ромської мови від покоління до покоління? Чи активно її вивчають діти в родинах?

— Все дуже просто. Є сім'ї, де романі — це звичайна домашня мова, якою розмовляють постійно. У таких родинах діти просто знають мову з малечку, бо це їхня рідна мова. А всі інші мови — українську чи іншу мову оточення — вони вже засвоюють пізніше, на вулиці, в школі. Якщо ж родина не користується романі в побуті, то діти її, зазвичай, і не знають. Вся ця передача мови відбувається просто, всередині сім'ї. Діти розмовляють вдома рідною мовою. Тут не йдеться про якесь спеціальне «вивчення» як процес. Це не урок, не заняття. Романі для них — це перша мова, якою вони навчаються говорити. Все просто.

— Як на статус і функціонування ромської мови впливає мовна політика держави?

— Чесно кажучи, наразі практично ніяк. Немає якогось помітного впливу державної політики на статус чи функціонування ромської мови в Україні. Романі залишається переважно усною мовою, і якоїсь особливої уваги до неї з боку держави немає. Правда, останнім часом почало з'являтися більше різних матеріалів — переклади книжок, коміксів на романі, або навіть твори, які спочатку написані цією мовою. Але це, швидше, ініціативи окремих ентузіастів — перекладачів, мовознавців, активістів. Поодинокі випадки.

— Чи можна говорити про появу сучасної літератури, музики чи журналістики ромською мовою в Україні? 

— Література таки виходить, хоч і не дуже багато. Наприклад, у 2022 році, ще перед повномасштабним вторгненням, ми з колегами — Ілоною Махотіною та Миколою Дорохмановим — випустили дитячі книжки для двомовного навчання «Адіной тай пістрой рроманес/Чити ай скрии рроманес» (читай та пиши циганською — авт.). Вони вийшли одразу на двох діалектах — влахицькому та кишинівському. І навіть отримали рекомендацію від UNICEF та Українського інституту розвитку освіти для використання у формальній та неформальній освіті. Правда, використати їх на практиці ми не встигли. Почали апробувати у січні 2022, а вже в лютому нашу область окупували (часткова окупація Херсонської області на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну — ред.). Так що застосувати як слід не вийшло. Є й інші люди, які працюють з мовою. Вова Щербаков, наприклад, перекладає християнські комікси та тексти на романі. Михайло Ослон видав кілька наукових статей ромською мовою, а ще написав граматику келдерарського діалекту (молдовая) — на сьогодні це найбільший і найдокладніший опис циганської/ромської мови будь-якого діалекту у світі.

— А щодо музики?

— А музика  —вона, в принципі, завжди була і є актуальною, не залежить від часу. Вона створювалася і створюється на романі постійно — і сучасна, і традиційна. Дуже багато музикантів працюють із цією мовою. Тобто музика — це, мабуть, єдина сфера, яка стабільна. Вона не змінювалася і завжди залишалася живою. А от з текстом складніше. Справа в тому, що в Україні існує багато діалектів романі, і не завжди один носій може добре розуміти іншого. Виходить, що коли публікуєш текст, він буде доступний, швидше, лише певній групі роме́н — тим, хто розмовляє саме цим діалектом.

А з іншого боку, були спроби створення єдиної уніфікованої мови. Декілька таких спроб було в Європі раніше, а зараз і в Україні пробують. Ідея — взяти щось з усіх діалектів і зробити одну мову для всіх. Але всі ці ініціативи в Європі показали, що у фіналі таку мову ніхто не читає і не розуміє. Виходить таке собі «есперанто». Мала бути одна мова, зрозуміла для всіх, а вийшло, що вона взагалі нікому не зрозуміла.

Ще один важливий момент — романі завжди була усною мовою, і багато роме́н, навіть сьогодні, не звичні читати своєю мовою. Навіть якщо людина — носій мови, супер розмовляє нею, вона все одно може не змогти прочитати текст, бо просто не звична читати на романі. Тому доступніші формати — аудіо чи відео. Коли є зображення і голос, люди сприймають інформацію на слух, звичним для них каналом, і тоді все краще засвоюється.

«Питання не лише в тому, щоб матеріали були рідною мовою, а й у тому, щоб ця інформація була доступною для аудиторії, для якої вона робиться»

У мене був такий випадок. Мені писали з однієї великої правозахисної організації, не пам'ятаю вже з якої. Вони просили перекласти інформаційний правозахисний текст на романі, щоб він був доступний для роме́н. Там був дуже складний текст. Насправді, дуже складно написаний. Я запитав: «Для чого вам це треба?» Вони відповіли, що для того, щоб роми могли читати на своїй рідній мові. Я їм пояснив, що так це не працює. Навіть я, якщо мені реально потрібна якась інформація, не буду читати такі складні переклади, щоб потім розгадувати, що він (автор — ред.) хотів сказати цим текстом. Я краще прочитаю українською, якщо мені дійсно потрібна ця інформація. Я сказав, що можу перекласти, але практично користі від цього ніякої не буде. Якщо це просто треба, щоб формально закрити проєкт — окей. А на практиці краще спочатку зробіть українську версію, але набагато простішою мовою, зрозумілою, щоб можна було прочитати і зрозуміти суть. Бо я сам читаю й іноді не розумію, що там написано. А вже тоді перекладайте на романі. Це був один випадок. А інший був, коли почалося повномасштабне вторгнення. Антидискримінаційний центр «Меморіал» створював інформаційні матеріали — спочатку про коронавірус, а потім про правила поведінки під час війни. Це були матеріали для різних груп людей, у тому числі для роме́н. І вони вирішили зробити анімації. Це були хороші анімації, із аудіо та відео, і багато людей дивилися, слухали. Я перекладав тексти до анімацій і озвучував їх. І це було доступно — не лише рідною мовою, а й зрозумілим форматом, каналом. Тому ми зараз намагаємося більше робити саме таких матеріалів — аудіо чи відео, ніж текстових. Ось ще ми робили переклади християнських текстів. Володимир Щербаков робив, і я робив. До нас приходили замовлення, треба було щось перекласти, і ми просто перекладали. А потім ми почали все ж таки наполягати, щоб робити більше фільмів і аудіоматеріалів. І зрештою така трансформація почала відбуватися — принаймні в цій організації — «Перекладачі Біблії України», тепер більше роблять аудіо- та відеоматеріалів, і не лише текстів. Тому питання не лише в тому, щоб матеріали були рідною мовою, а й у тому, щоб ця інформація була доступною для аудиторії, для якої вона робиться. Формально можна зробити на романі що завгодно — щось написати, перекласти. Але треба, щоб воно мало якийсь відгук, щоб його хтось читав чи дивився. Тому треба робити живою мовою і актуальними способами.