Дивись і не забувай: як десятиліттями планувався і втілювався геноцид

Dikh He Na Bister (DHNB) – це щорічна освітня подія для молоді, яка включає  комемораційні заходи в Аушвіц-Біркенау. Цьогоріч виповнилося 80 років з часу жахливого злочину нацистів – винищення ромського поселення в концтаборі. Як планувався геноцид цілих етносів, хто був причетний, що ми можемо зробити сьогодні, щоб не допустити повторення трагедії та зберегти пам’ять про жертви –  про ці та інші аспекти Калі Траш (чорний жах) говорили учасники DHNB-2024. 

Цьогоріч DHNB зібрав близько 380 учасників з 32 країн, серед яких: Україна, Німеччина, Угорщина, Франція, Іспанія, Чехія та інші. Упродовж тижня команда DHNB відвідувала освітні семінари, тематичні мистецькі події, а також була проведена екскурсія до Аушвіц-Біркенау, аби заглибитися в тему геноциду ромів і усвідомити масштаби злочину. Також учасники взяли участь у комемораційній церемонії разом із політиками з усієї Європи. 

Освітній компонент 

Упродовж кількох сесій учасники під керівництвом фасилітаторів обговорювали питання історії та культури ромів, геноциду. Згадали ромських героїчних постатей і розглянули твори мистецтва, створені під час Другої світової та загалом присвячені темі геноциду. 

Окремо варто відзначити зустрічі зі знаковими особами. Це, зокрема, Зійо Рібіч. Він був восьмирічним хлопчиком, коли вбили дев’ятьох членів його родини: шістьох сестер, дворічного брата, батька та матір, яка була  вагітною. Це сталося 1992-го  у селі Скочич, що в Боснії і Герцеговині. Пан Зійо поділився своїм досвідом, поглядом на геноцид ромів і сучасні процеси в світі. 

На фото: Зійо Рібіч

Ще одна важлива зустріч – із сурвайвером Крістіаном Пфайлем. Ця людина вижила у концтаборі. Тож його свідчення, його історія – неоціненні. Але навіть після тих жахіть, страждання пана Крістіана не припинилися. У 90-х він виконав ромську пісню на телебаченні, після чого на нього чекав шквал расистських телефонних дзвінків, почалися переслідування на вулицях і його ресторан двічі зазнав вандалізму.

На фото: Крістофер Пфайль

Тож учасники отримали живе свідчення того, наскільки легко збурюються дискримінаційні та расистські рухи в суспільстві. Тому події як Dikh He Na Bister допомагають відновлювати історичну пам’ять, формувати уявлення про трагічні сторінки нашого життя. 

«Я маю досвід участі в подібних освітніх програмах. І Dikh He Na Bister вигідно вирізняється з-поміж інших. Програма була складена грамотно. Ми мали змістовне навчання, інформативні екскурсії, творчі вечори. Але разом з тим залишався вільний час, який ми проводили за рефлексіями всередині нашої української команди. Окремо відзначу позитивну атмосферу, врахування емоційного стану учасників, адже теми, над якими ми працювали, доволі важкі, особливо для тих, хто відчув на собі жахи окупації та російський терор», – розповіла учасниця програми Катерина Куликовська.   

На фото: робота однієї з груп DHNB-2024

Мистецький компонент 

Виставки, конференції, відвідування філармонії – усе це також стало частиною програми Dikh He Na Bister-2024. Тематика цих подій незмінно пов’язана з геноцидом. Відтак створено цілісну атмосферу, яка дозволяє поглянути на трагедію під різними кутами. 

На фото: учасники DHNB-2024 від «АРКА» Анастасія Журавель, Януш Панченко, Єва Якубовська, Саміра Тимченко

«Концерт у філармонії подарував багато емоцій: з першої ж хвилини відчувався пронизливий біль та сум автора, який осмислював трагедію, яка трапилася із ромами під час Другої світової війни. Сам факт того, що твори про такі важливі історичні події лунають у стінах філармоній Відня, Берліну та Кракова, і все більше людей мають можливість осягнути масштаби трагедії, що сталася із ромським народом, дає натхнення та віру у те, що зло не буде забуто», – ділиться враженнями учасниця програми Анастасія Журавель. 

Побачити трагедію на власні очі

Про Голокост, концтабори, винищення етносів  можна багато читати. Проте ніщо не зрівняється з відвідуванням місць пам’яті. Учасники Dikh He Na Bister мали змогу долучитися до екскурсії в Аушвіц-Біркенау. Ці враження не передати. Відчуття – дуже гнітючі. А масштаби злочину – вражають. Це було не випадкове вбивство. Це послідовна, цілеспрямована, цинічна робота тисяч людей. І кожного з них, татуювальника, наглядача, «кухаря», можна сміливо назвати вбивцею. Щоправда, судді не такі категоричні, як авторка цього тексту. І лише незначний відсоток причетних до злочину отримав покарання за законом. А дехто після відбуття терміну ув’язнення зміг навіть обійняти державні посади. Це просто факт, без висновків. 

Ілюстрація: Valentin Kuna

Нацисти намагалися приховати свій злочин, підриваючи будівлі табору. Проте і досі у землі знаходять особисті речі жертв. І одного погляду на стерту ручку від ложки стає млосно. Можливо, нею користувалася дитина? А як почувався той, хто запустив газ? Як потім він йшов до своєї родини і дитини? Одне за одним виринає десяток питань. Неможливо перестати думати. Як  і усвідомити ці масштаби зла нереально. 

Допоки ми дійшли з одного кінця табору в інший – вже стомилися. Під палючим сонцем, під гарячим вітром…  А ув’язненні щодня долали такі відстані не один раз, за будь-якої погоди. Як знесиленим від голоду і хвороб людям це вдавалося? Небачена жага до життя! Усупереч всьому. 

«Не втомлююся повторювати, що всі, хто займається правозахисною діяльністю, всі, хто займається формуванням якоїсь політики в будь-яких країнах, мають відвідувати подібні заходи, місця, як Аушвіц-Біркенау. Адже розуміння подій, які були в минулому, помилок, які скоювало людство, допоможе уникнути повторення трагедій у майбутньому.  Після участі у Dikh He Na Bister в попередні роки ми отримували різноманітні творчі роботи від учасників: есе, статті, публікації в соцмережах, художні виставки, подекуди навіть створювали  документальні фільми. Усе це ми поширювали на широку аудиторію, щоб більше людей дізналися щось нове про геноцид ромів. Тому головна ідея, щоб учасники Dikh He Na Bister мали можливість поділитися зі своїми близькими, з людьми, які їх оточують, враженнями про те, наскільки цінне людське життя, які злочини скоювалися під час Другої світової війни, як важливо зберігати права людини в наш час», – підкреслив Володимир Яковенко, виконавчий директор «АРКА».    

На фото: частина експозиції в Аушвіц-Біркенау

Дивись і не забувай 

«Пам’ять – запас вражень, що зберігаються в свідомості і можуть бути відтворені; згадка про кого-, що-небудь…» Такі доволі сухі визначення подає словник. Але для людей, які пережили трагедії, подібні Калі Траш (чорний жах), це значно більше. Для нас, нащадків, пам’ять має бути значно глибшим і більш ціннісним поняттям. 

Пам’ять про геноцид ромів – це не просто знання дат і подій. Це розуміння, усвідомлення наслідків, шана до загиблих. Тож щороку в Аушвіц-Біркенау проводиться комемораційна церемонія в пам’ять про вбитих у таборі. 

На фото: церемонія вшанування вбитих ромів

Заходи вшанування відбуваються 2 серпня – у день знищення ромського поселення. У пам’ятній церемонії беруть участь і учасники Dikh He Na Bister. Тендітні білі троянди на руїнах і згарищах – немов душі. Світлі та ніжні кольори в цьому місці розбивають серце. 

Цьогоріч у церемонії вшанування взяв участь Президент Парламентської Асамблеї Ради Європи Теодор Русопулос, Президентка німецького Бундестагу Бербель Бас, Маршалок польського Сенату Малґожата Кідава-Блонська та інші політики й парламентарі різних європейських країн. 

На фото: українська делегація від "АРКА" та гості комемораційної церемонії 

Усі спікери відзначили жахливість злочину нацистів, говорили про сучасні тенденції в суспільстві та важливість недопущення будь-яких проявів дискримінації. 

«Такі заходи як Dikh He Na Bister допомагають ромам відчути приналежність до громади вшановуючи памʼять про предків, які страждали від гонінь та геноциду. Це дає енергію на боротьбу за право жити в світі, де права людини є однакові для всіх. Такі заходи репрезентативні для не ромської громади також, адже коли світові лідери такі як Антоніу Гутерреш (Генеральний секретар ООН - ред.) робить промову на комемораційній  церемонії, це привертає увагу суспільства та підкреслює важливість історичного контексту, який має враховуватись в сучасному суспільстві», – зазначила Наталі Томенко, заступниця директора «АРКА».    

Висновків не буде

Камера в одному з підвалів Аушвіцу до болю нагадує «одиночки» в підвалах Донецька, Луганська, Херсона, Бучі… 

Пересохлі валізи міцно асоціюються з чемоданами, які заполонили вокзали по всій Україні  у лютому-березні 2022-го. 

Світлини тисняви на пероні, зморених людей, які важать 25 кіло, пошарпані особисті речі… Кожна деталь у таборі ніби ножем  б’є у серце і витягує флешбеки українських реалій. 

«Ніколи знову», – говорить світ, згадуючи жахи Другої світової… А чи є за цим гаслом реальні висновки, усвідомлення? Чи, дійсно, роми більше не стають жертвами цькувань на етнічному ґрунті? Чи, дійсно, зникли катівні, а людське життя, честь і гідність залишаються найбільшою цінністю?.. Це запитання, на які, на жаль, неможливо беззаперечно відповісти «Так»...

На фото: місця в Аушвіц-Біркенау