Дещо слід лишити в історії: як стереотипізували ромів в класичній літературі

Це ж класика! Чуємо звідусіль. І автори захопленого відгуку можуть ще очі до неба підняти, язиком цокнути та зробити характерний жест рукою. А що ж стоїть за цією класичністю? Чому вчить нас література, яка стала взірцем?

Дисклеймер: ми не заперечуємо досягнення українських авторів. Шануємо колосальну роботу під жахливим тиском імперій. Дякуємо, що заклали фундамент сучасної мови. 

Мета цього тексту – показати, що дещо слід залишити в історії.

І от про історію. У педагогічних вишах вчителів літератури вчать важливого принципу аналізу тексту: врахування історичного контексту.  Але якось він так і губиться на сторінках конспектів. У житті ж маємо…

Тож поїхали пригадувати класичну літературу. І почнімо з улюбленця дітей і дорослих – Івана Котляревського та його славетної «Енеїди». 

Одразу – кілька цитат.

«У вікон школярі співали,

Халяндри циганки скакали,

Іграли в кобзи і сліпці…» 

«Енеус ностер магнус панус 

І славний троянорум князь, 

Шмигляв по морю, як циганус…» 

«Що скаже світ про нас, трояне- 

Що ми шатерники-цигане,

Що ми трусливійші жидів…» 

«Ходили голі без зазору,

Без сорома, на кшталт циган…» 

Достатньо, мабуть, щоб зрозуміти посил. Тож який образ рома нам малює Іван Петрович? Веселі гультяї, які не мають постійного проживання. Кочування – як щось сороміцьке. Та жодних моральних цінностей. 

То як вам така людина? Хочете мати таку серед своїх друзів? 

Рухаємося далі. Прогресивна Ольга Кобилянська. І її «Земля». (Зізнаюся, це одна з моїх улюблених авторок. Але попри зачитування до дірок її текстів, я не помічала «ромський слід» – авт.)

То що ж бачимо?  

Одна з головних героїнь  – Рахіра – напівромка. (у текстах використовується слово «циган»  і похідні від нього. У статті ми свідомо замінюємо на загальновживане – «роми», – авт.)   Батько – ром, який мав дружину-українку. Але зловживав алкоголем і пропив землю дружини. 

Рахіра схожа на батька: чорнява і ледача, а ще хитра, улеслива та підступна. Ромка поза племенем – сильна жінка, яка зводить з розуму українських чоловіків.

Лише роми наділені такими рисами, чи не так? Підтвердження маємо ще в одному тесті – «В неділю рано зілля копала…». 

У повісті батько уночі виносить свою дитину підкидає багатіям-українцям. І навіть виховані поза традиційним середовищем, роми зберігають свою інакшість, непостійність, свободу від осілості. Зрештою героїня оселяється в лісі якнайдалі від людей. Мовляв, гени беруть своє. 

В Ольги Кобилянської роми  вірні своїм традиціям, незалежно від  того, виросли в своєму колі чи поза ним. Вони прагнуть до свободи від обов’язків. І обкрадають українців.

Чому в нашій літературі такий образ? Він виник ще у фольклорі. Ось кілька прикладів приказок:

• циган даром мимо не пройде;
• циган пісні співає, а в животі бурчить;
• циган шукає того, як би обдурити кого;
• циган хитрістю жити ухитряється.

Усе, що відрізнялося від усталеного уявлення про світ, викликало настороженість та осуд. Потрібно багато і тяжко працювати, створити родини, народити дітей. Щонеділі – до церкви. І те, що не вписується в цю концепцію, – погане, неправильне. І навіть якщо українці не дотримувалися цих поглядів і стилю життя, їх цькували, називаючи «циганами», «жидами» і т. д. 

Риси людей, як економність чи свободолюбства зводилися до абсурдності. І вже ставали жадібністю, яка притаманна усім євреям. Чи гульвісництвом ромів.  Ця упередженість перейшла й на сторінки художніх творів. Стереотипні, узагальнені образи зрозуміли кожному читачеві. Й таке уявлення звичне для того часу. 

Тут знову постає історичний контекст. Тоді було так. Тоді це вважалося нормальним. Як кріпацтво, безправність жінок, шлюб за розрахунком батьків і багато іншого… Але сьогодні ми стверджуємо, що всі люди рівні у своїх правах і можливостях. А про рабство жартуємо в контексті важкої роботи без вихідних. Говорячи, що це не нормально.

Тож часи змінилися, уявлення теж. Але, чомусь, думка про ромів зберігається. І класична література подекуди використовується як аргумент, що всі роми такі. 

Ще один аргумент: це наша українська традиція. Ок. Тоді погодьмося з московською традицією називання українців «хохлами» і «малоросами». Ще ж Чехов і Гоголь (українці за походженням, між іншим) так писали. Значить, це правда. 

Що кажете? Ні? Образливо? То чому «циган» – не образливо?  Реальність змінилася. І сьогоднішній контекст вже інший.      

Так, читати класику потрібно. Щоб бачити ті страшні періоди, щоб розуміти, скільки всього довелося подолати нашому народові. Щоб розуміти історію. І реалії життя. Щоб не допустити подібного в майбутньому. У тому числі – дискримінації за етнічним походженням.