Бути ромом в Північній Македонії: «Коли серед своїх — не треба нічого пояснювати»

Суспільство

Що таке ромське серце — і як воно б’ється в багатонаціональній країні? Чому чимало родин у Північній Македонії зреклись власних традицій на користь релігії? Яка роль «внутрішньої ієрархії» у ромському житті та чи реально вийти за її межі?

У цьому випуску «Ай ту жянес. А ти знаєш?» слухаємо Елвіса Байрама — ромського активіста, який виріс у Скоп’є, а нині живе в Гельсінкі. Говоримо про самоідентичність, самоповагу та досвід життя серед людей, які розуміють твою боротьбу — без потреби щось пояснювати.

«Нам пощастило народитися саме там. У країні, де нас не змушували пригнічувати свою ідентичність чи мову», — каже Елвіс Байрам, 36-річний ромський активіст, який виріс у Скоп’є, столиці Північної Македонії, а нині живе в Гельсінкі, Фінляндія.

Північна Македонія — це багатонаціональна держава. Серед численних етнічних груп вирізняються роми, албанці, турки та боснійці — кожна з них має свою унікальну культуру, мову та історичну присутність на цих землях. Співіснування цих спільнот формує складну, але водночас багату мозаїку ідентичностей, яка впливає як на повсякденне життя, так і на політичну динаміку країни.

Ситуація в Північній Македонії може здаватися винятком — але навіть там, де культурне різноманіття підтримується на конституційному рівні, інтеграція не завжди означає рівність. І не завжди безболісна.

«Можна сказати, що ми інтегровані. Але тут постає інше питання: наскільки сильно ти маєш інтегруватись, щоб бути прийнятим? Це питання актуальне для кожного рома у світі: наскільки нам потрібно інтегруватись, аби нас прийняли — але щоб при цьому не втратити себе?», — додає Елвіс.

За його словами, офіційно ромська громада в Північній Македонії становить приблизно від 50 до 65 тисяч осіб. Але неофіційно — можливо, й понад 100-110 тисяч по всій країні.

Цікаво, що питання прийняття та інтеграції актуальне не лише у відносинах між ромами та більшістю. Воно постає і всередині самої спільноти — між її різними групами, які мають власну історію, статус і навіть упередження одне до одного.

«У нас, як і в будь-якій великій спільноті, є певні стереотипи одне про одного — між різними групами. Наприклад, про "ковачів" (підгрупа ромів-ковалів) кажуть, що вони трохи пихаті. Бо вони завжди були ковалями й історично мали вищий "статус" серед ромів. Через це їх сприймають як тих, хто вважає себе "кращими за інших". А з іншого боку, інші роми кажуть, що "ковачі" завжди виглядають брудними.
Але насправді це — результат постійної фізичної праці», — пояснює активіст.

Ромська спільнота в Північній Македонії має також свою складну внутрішню структуру — з усталеними ролями та традиціями. Елвіс Байрам, зокрема, походить із двох різних ромських груп: по маминій лінії — із ковачів, тобто традиційних ковалів, а по батьковій — із приштєвачів, вихідців із міста Приштина.

«І ось тут виникає внутрішній стереотип, упередження: бо моя мама походила з заможнішої родини, а тато — з біднішої. І навіть у таких випадках казали: "Не варто змішуватись з цими людьми, вони не твого рівня"», — розповідає він.

Водночас у родині Елвіса переважали так звані «демократичні» цінності — орієнтири на освіту, самореалізацію, стабільність.

«Батьки казали: "Ти маєш закінчити школу. Маєш здобути освіту. Маєш вступити до університету. Бо інакше в житті буде важко"».

Ця орієнтація на освіту стала характерною рисою багатьох ромських родин у Македонії — і певною мірою перетворила країну на приклад для інших балканських держав. Освіта тут — не лише цінність, а й обов’язок, підкріплений державним законодавством.

Однак навіть у країні, де доступ до середньої освіти є загальним, нерівність не зникає повністю. Частина ромських дітей стикається з бар’єрами — через брак документів, економічні труднощі, ґендерні ролі чи системну дискримінацію.

«Наприклад, є ромські феміністки або дівчата, які просто не можуть здобути освіту — через інші бар’єри. І є ще одна велика проблема — так звані ромські фантоми. Це люди без жодних документів, без ідентифікації. І це вже зовсім інший, системний рівень проблем».

Елвіс зізнається: у дитинстві він не усвідомлював дискримінації. Вона існувала — але приховано, завуальовано, як частина повсякденної норми.

З дорослішанням прийшло й інше усвідомлення — як часто бажання бути прийнятим штовхає ромів до компромісів зі своєю гідністю. Один із прикладів — вживання слова «циган», яке, за словами Елвіса, є болючим для багатьох.

«Мої друзі постійно жартували про "циганів". І коли ти психологічно нестабільний, або просто не усвідомлюєш, наскільки це слово образливе, — ти навіть не задумаєшся. Ти просто приймаєш це, аби бути "своїм". І ось тут починається наша проблема як ромів. Половина всього, за що ми боремось у житті — це потреба бути прийнятим. Ми настільки сильно цього прагнемо, що в якийсь момент втрачаємо самоповагу. Для мене, як і для більшості ромів у Північній Македонії, це слово — одне з найгірших…. Коли тебе протягом століть, а може, й тисячоліть, називають "циган", — ти врешті-решт починаєш це приймати, звикаєш. Думаєш: "Мабуть, ця людина розумніша за мене"».

Водночас, за словами Елвіса, останні десятиліття принесли пробудження. Молодші покоління ромів — більш свідомі, краще освічені, вони вже розуміють силу мови, природу упереджень і важливість збереження ідентичності.

Повну версію подкасту слухайте у доданому аудіофайлі.