Бути голосом ромів

П’єр Шопіно — французький письменник, ініціатор неурядової організації «La voix des Roms» (Голоси ромів), правозахисник, проромський активіст та незалежний експерт. Він працює з політичним контекстом, літературою та мистецтвом. У своїх книжках автор пише та оповідає теми ромів, еміграції, дискримінації, базуючи свої тексти на власних досвідах та рефекціях. А також досвіді тих, кого він зустрічав у своєму житті.

Ґаджо з французьким паспортом

Французький письменник народився у Франції, в передмісті Парижа. Його мама походила  з півдня Італії, великої селянського родини, яка в 50-тих роках емігрувала у Францію в пошуках кращого життя. Батько П’єра — класичний француз. І, як підкреслює сам автор, серед декількох своїх ідентичностей, він передусім викристалізовує для себе французьку.

— Це мова, якою я пишу книжки. Передусім я французький письменник, — пояснює П’єр. Але водночас каже, що його італійська ідентичність є відголосом того, що ховається всередині його самого. Від мами П'єр успадкував безпосередність та радість уміння жити в спільноті. Бо спільнота для нього —  щось дуже особливе. Сімейне. Важливе. Побут, культура і традиції південного регіону італійських селян часто перегукується із традиціями ромів: та ж сама відкритість до світу, до інших, до себе. Життєдайність та веселість життя попри все. Довгі сімейні розмови за широким столом, важливість збереження традицій, побуту, фольклору та власної історії. Та оповіді про інших.

— Для ромів я завжди  ґаджо. Але водночас від цієї культури в мені є щось, що мене формує. І продовжує бути частиною мене самого. Те, що сховано десь глибоко в моїй ідентичності.

Війна на Балканах та перша зустріч з ромами

Коли П’єру було 18 років, у середині 2000-х років, він вирішив стати волонтером та відправився на Балкани, де точилась війна. Хотів працювати та допомагати національними меншинами, що постраждали від військових дій. Якийсь час жив у таборі для біженців. Там вперше і познайомився зі спільнотою ромів, що найбільше з усіх цивільних стикались з великими труднощами війни. П'єр почав вивчати ромську мову, спілкуючись з місцевими спільнотами у таборі, а згодом став перекладачем ромської мови. Знайомство з Арманом Ґатті (франко-італійський журналіст, драматург)

дали поштовх тодішньому молодому письменнику для фіксування вдалих історій про ромів саме у літературі. Шопіно опублікував тексти про політичне втручання на користь емансипації переміщених меншин. Його перший великий роман «Дитина загибелі» —  де він описує нелегке життя ромських мігрантів, їхню стигматизацію у суспільства та пошук своєї власної дороги до себе.

— Зустріч з ромами  у Косово тоді була дуже щемкою. Відтоді ця тема стала частиною мого життя. Водночас, вони (роми) сприймали мене як західного іноземця. Звісно, для них я був чужий. Був ґаджо. Навіть, якщо я розмовляв ромською мовою.

Знайомства з ромами, яке відбулося у воєнному контексті Балкан, залишило відбиток на все життя, а згодом викристалізувались у оповіді французької літератури. Біль, жах, розпач, сум та рани війни. І водночас жага до життя та непереборна радість бути разом.

На фото: ліворуч у капелюсі – Раймон Гюрем – французький ром (мануш), який пережив концентраційні табори у Франції, був підпільним борцем опору; праворуч – П'єр Шопіно

Ромський спротив 

П'єр Шопіно один з тих, хто ініціював День ромського спротиву 16 травня на Міжнародному рівні — Romani Resistance Day. Героїчна і водночас трагічна дата в історії ромського народу пов'язана з подіями Другої світової війни в нацистській Німеччині. Процес механізму такої важливої для Європи дати, був непростим. Спочатку локальні та місцеві ініціативи. Далі робота у наукових та історичних архівах. Важливість оповіді особистих історій тих, хто пережив трагедію Голокосту під час Другої світової війни. Постійна співпраця з громадськими організаціями, активістами, істориками науковцями. П'єр згадує команду адвокації ромської культури “АРКА” та ромську активістку Наталі Томенко, говорячи, про тих, хто був включений у тодішній процес лобіювання цієї дати у контексті міжнародної дипломатії. 

— Цей день передусім про героїзм. Це історії тих, хто чинив спротив в концтаборі Аушвіц-Біркенау. Водночас це історії про рани, які ніколи не загоюються.

Фото: «Дитина загибелі» («Enfant de perdition» – фр. ) – ілюстрація до інтерв'ю П'єра Шопіно у французькій газеті Le monde

Не говорити замість когось

Щодо роботи з темою ромів, французький письменник пояснює, що у цьому дискурсі дуже важливо оповідати про них, але не говорити замість них.  Давати волю та свободу цим спільнотам самим вирішувати як найкраще влаштувати  своє життя побут, соціальні та культурологічні зв'язки. Бути разом з громадою, але не наступати на неї. Тільки так можна уникнути надмірної екзотизації ромів, яку часто можна спостерігати в медійному та інформаційної просторі. П'єр каже, що екзотизація цієї групи людей відбувається тоді, коли є недостатньо знань і розуміння про більш глибокі та широкі пласти цієї культури, як народності загалом.

— У своїх книжках я пишу про більш політичні, культурологічні аспекти цієї групи людей. Намагаюсь пояснити складні процеси, які нам, на перший погляд, можуть видаватись занадто простими. Це не масова література, тому мої читачі — якоюсь мірою вже підготовлені до цієї теми: вони або цікавляться нею, або досліджують її на більш науковому рівні. Так вдається уникати екзотизації, працювати більш усвідомлено та доносити і транслювати важливий меседж про тих, хто поруч.

На фото (зліва направо): Януш Панченко – етнограф, Наталі Томенко – заступниця директора молодіжної організації "АРКА", П'єр Шопіно