«Будеш себе погано поводити – віддам циганам»: Наталія Зіневич про коріння стереотипів

Суспільство

Що ми насправді знаємо про ромську культуру? Чому ця тема в українському суспільстві досі залишається маргіналізованою, а медіа часто відтворюють стереотипи замість того, щоб їх розвіювати? У цьому випуску подкасту «Ай ту Жянес. А ти знаєш?» історикиня, медіаменеджерка Наталія Зіневич розповідає про свій шлях у науці, дослідницькі відкриття та аналізує вплив радянського наративу та медіа на сприйняття ромів.

Як воно — зануритися у вивчення культури, до якої не належиш? Наталія Зіневич зізнається, що на початку її дослідницького шляху це було непросто. «Починала я ще в студентські роки, коли в другій половині 90-х років в Україні відбувся ренесанс дослідження різних спільнот, які мешкали на території України і яких не існувало в радянській історії. Вони були викреслені з офіційного наративу Радянського Союзу, або представлені в екзотизованій формі. Деякі народи взагалі клеймили, як «зрадників». Наприклад, кримських татар […] Коли на початку Незалежності впали шори цензури, відкрився доступ до раніше табуйованих тем — як роми, так і не роми почали робити перші спроби досліджувати свою культуру легально, а не підпільно», – згадує Наталія Зіневич.

Архіви, що раніше були закритими, стали доступними, але працювати з ними було непросто. Дослідники передавали одне одному інформацію про збережені документи, бо без цифрових баз доводилося буквально «полювати» на історичні сліди.

 «Я була не єдина, хто тоді цікавився цією тематикою, але, звісно, мені було складніше, ніж представникам ромської спільноти. Насправді, я майже ні з ким не була знайома […] Архіви відкрилися, але це ще не була цифрова доба. Треба було буквально ходити по архівах, шукати, запитувати знайомих істориків, хто, що десь бачив. Я більше комунікувала з гуманітаріями, які цікавилися ромською тематикою, напевно самі нічого не писали, а лише знали, де можна знайти матеріали». 

Наталія Зіневич працювала з історичними документами, які раніше були засекреченими, аналізувала архіви, які десятиліттями ігнорувалися. А вже після того, як накопичила базу знань, відчула, що може йти безпосередньо до ромських спільнот. 

За словами історикині, упередження щодо ромів часто формуються в ранньому дитинстві – через побутові вислови, які передаються з покоління в покоління. Наприклад, поширена фраза, яку в 90-х батьки нерідко казали своїм дітям: «Будеш себе погано поводити – віддам циганам».

«Я досліджувала це питання і питала у людей, як вони реагували на такі фрази в дитинстві. Дехто розповідав, що їх це лякало, і вони сприймали ромів, як щось небезпечне. Інші, навпаки, починали думати: «А раптом я всиновлений? Може, мої справжні предки – роми?».

Цікаво, що цей стереотип закріплювався й через інші побутові речі. Наприклад, у шкільних постановках або під час свят маленьких темноволосих дівчаток називали «циганочками» і давали виконувати відповідні ролі. 

Наталія Зіневич також наголошує, що антиромська риторика стала потужним інструментом російської пропаганди. За її словами, демонізація ромів була цілеспрямованою. Такі наративи активно використовувалися ще до 2014 року та перейшли в український інфопростір. 

«Люди, які ніколи не стикались з ромами, не жили поряд із ромами, мали градус упереджень вищий, ніж ті, хто взаємодіяв з ними ближче. І саме на цьому «грають», створюючи образ «чужого», якого можна вирізнити серед інших і зробити козлом відпущення. Це давній винахід людства, яким користувалися різні режими».

Науковиця вказує на те, що українські медіа нерідко відтворюють стереотипи замість того, щоб їх розвіювати: викривляють реальність, показують ромів у сенсаційному, негативному або гіперболізованому світлі. Наприклад, у фільмі «Циганська кров» залишили кадри героїв з золотими зубами, прикрасами, дорогими авто тощо. Однак поза кадром залишились історії про те, як діти ромської родини навчаються на юристів, щоб захищати права представників спільноти.

Повну версію подкасту слухайте у доданому аудіофайлі.