Музикант Віллі Пап-молодший: «Американський джаз або ромський джаз – це правильна музика, яка вихову

Віллі Пап-молодший – громадський діяч, композитор, музикант, заслужений працівник культури України в інтерв’ю для «Жянес» розповів про Пап-джаз-фестиваль (Pap Jazz Fest) та Пап-джаз-квартет (Pap Jazz Quartet). А також про музичні традиції сім’ї Пап, як музика допомагає  долати соціальні або етнічні бар’єри, та підтримувати ЗСУ.

«Я виступав з колективом не лише на ужгородських джазових фестивалях, а й на інших українських та європейських джазових майданчиках»

— Віллі, Ваша родина вже декілька поколінь пов’язана з музикою. Як Ви вважаєте  —  це генетика, середовище чи щось третє? Чи є у Вашій сім’ї традиції, пов’язані саме з музикою?

— Все разом: і генетика, і середовище, і сімейні традиції. Я народився у сім’ї, де буквально двоє дідів були музикантами, один — саксофоніст, а один — скрипач. Дядько теж скрипач. Зрозуміло, що батько музикант, Віллі Пап-старший.

Я, напевно, народився у середовищі, де іншого не було. Тому що постійно була якась зайнятість. То десь брав участь, або слухав на репетиціях, або на якихось заходах.

— Якою була Ваша перша зустріч із музикою? Пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що музика — це Ваш шлях, а не просто родинна справа?

— Напевно, я зрозумів у років шість-сім, коли пішов в школу. Одразу вже перші уроки були пов’язані з музикою. Але то ще не було таке свідоме, що я, скажімо, десь в одинадцять-дванадцять років зрозумів, що піду далі після музичної школи і вступлю в музичне училище та наприклад.

«Багато хто грав джаз на професійному рівні. Сформувалася своя школа. Вона просто передавалася від одного музиканта до іншого, з одного покоління до іншого» 

— Ви неодноразово виступали на ужгородських джазових фестивалях. Як, на Вашу думку, змінилася джазова сцена міста за останні роки? Чи можна сказати, що в Ужгороді сформувалася своя джазова школа?

— Я виступав з колективом не лише на ужгородських джазових фестивалях, а й на інших українських та європейських джазових майданчиках. По-перше, джазова сцена міста почалася, можна сказати, з першого Пап-джаз-фестивалю 1997 року. Коли Віллі Пап-старшому прийшла ідея, а чому б в Ужгороді не створити джазовий фестиваль завдяки знайомствам, зв’язкам з музикантами з усієї України, Європи, а також Сполучених Штатів Америки?!

Але до того фестивалю була певна традиція. Можна сказати, що до війни, з 20-х-30-х років. Певна традиція джазового мистецтва в Ужгороді. І багато хто грав джаз на професійному рівні. Сформувалася своя школа. Так, дійсно, ще до незалежності України. Вона просто передавалася від одного музиканта до іншого, з одного покоління до іншого. Тому що як такої джазової школи не було.

Потім уже, коли був джазовий фестиваль з 1997-го року, то вже обмінювалися досвідом на фестивалях з іншими музикантами, слухаючи їх. І потім, у школі, я працював, батько працював, ми працювали з дітьми, з ромськими, яким передавали досвід. Наприклад, у мене три покоління музикантів, яких ми навчали.

«Пап-джаз-фестиваль — один з перших фестивалів з Дня незалежності України. Він все-таки входить у п’ятірку, не побоюсь цього слова, найкращих фестивалів України, і зайняв своє місце» 

— Яке місце, на Вашу думку, посідає фестиваль джазу в Ужгороді серед подібних подій в Україні? І чи достатньо підтримки мають місцеві музиканти від міста та культурних інституцій?

— Пап-джаз-фестиваль — один з перших фестивалів з Дня незалежності України. Були у Львові, у Києві, у Кривому Розі, як я знаю. Але в п’ятірку, не побоюсь цього слова, найкращих фестивалів України, він все-таки входить і зайняв своє місце. Чи достатньо підтримки? Ну, наприклад, обласна державна адміністрація, або як зараз називають — військова обласна державна адміністрація, з перших починань постійно підтримувала. Від донорів теж була підтримка. Тому що без донорів, без фондів, це неможливо було б провести.

Але у нас Пап-джаз-фестиваль або джазова музика, джазове мистецтво, яке ми проводили, то вхід вільний або по запрошеннях.

^{Фото із власного архіву Віллі Папа}

Тому що це інтеграція ромського суспілства в українське, а також в європейське та світове. Тому що, скажімо, прихильники джазу, істеблішменту або еліти області, вони постійно відвідували Пап-джаз-фестиваль. І відвідують. І крім того, і роми, які дуже люблять джаз в Ужгороді та в Закарпатській області. Ви розумієте, що і на сцені роми, і не роми. І в залі — і роми, і не роми. Немає значення, то професор університету або доктор медичних наук, або простий, скажімо, ром, який слухає разом джаз.

«На мою думку, якщо ром вчиться, інтегрується, то до нього ніколи не буде ніякого упередження. Це все від людини, це не від національності»

— Ви — людина, яку поважають і люблять. Але, як представник ромської спільноти, напевно, стикалися з певними стереотипами. Чи відчуваєте Ви, що в Україні музиканти ромського походження досі змушені долати упередження?

— Я ніколи не відчував. Тому що, скажімо, як я вже пояснював, з дідів ще, з прадідів — це були музиканти, які були інтелігентні, які виступали і працювали в мистецьких закладах. Я ніколи не відчував. На мою думку, якщо ром вчиться, інтегрується, то до нього ніколи не буде ніякого упередження. Це все від людини, це не від національності. Може, десь це і було, але це зовсім інше. Це, наприклад, поселення. Коли роми жили, там у них може якогось доступу до чогось не було. Або це, напевно, пов'язано з цим побутом.

«Джаз — це стиль, якому вже 100 років і він національності немає. Джаз треба вміти слухати. Джаз треба любити»

— Чи може музика допомагати долати соціальні або етнічні бар’єри? Які моменти у Вашій творчій кар’єрі довели Вам, що музика справді об’єднує людей?

— Музика, джаз і виховання. Тому що джазова музика, як і інші, але джазова, вона має більше 100 років. Вона немає національності. Зрозумійте, що це не народна музика ромів, або народна музика українців, або народна музика тисячів.

Джаз — це, можна сказати, стиль, якому вже 100 років і він національності немає. Джаз треба вміти слухати. Джаз треба любити. Ми виховали Пап-джаз-фестиваль глядачів і слухачів правильної музики. Це дуже важливо, тому що це правильна музика.

Американський джаз або ромський джаз — це правильна музика. Це виховує особистість. А якщо ще навчатися в цьому мистецтві, це вже зовсім інше. Це вже дитина має інший світогляд.

А це, до речі, важливо. Над цим зараз треба дуже працювати.

— Чи бачите серед молодих ужгородських виконавців тих, хто може продовжити музичну традицію родини Пап? Кому б Ви передали свій досвід або сцену?

— З покоління в покоління в родині Пап з’являються музиканти, які будуть продовжувати. Маю надію. Тому що, скажімо, якщо брати з прадідів, дідів, а потім батько, потім я, потім племінник і, надіюсь, онук, то я думаю, що це буде продовжуватися.

І ми виховуємо. Це не просто. У нашій сім’ї як було: багато синів, багато братів, і якщо ти стаєш професійним музикантом, щоб не осоромити сім’ю Пап, навчаєшся далі, щоб продовжувати музичну традицію родини Пап, тоді так, ти займайся. Але якщо в тебе на 50 відсотків, то ти краще шукай собі іншу професію, де ти будеш фахівцем. Це з покоління в покоління у нас передалось таке розуміння. Або дійсно підтримувати цей рівень і продовжувати, або краще шукати себе в іншій сфері.

«В планах постійно проводити не тільки фестивалі, а й  конференції, і тренінги музикантів на належному рівні»

— Що сьогодні надихає Вас творити? І чи є мрія, яку Ви досі не втілили в музиці, але плануєте здійснити?

— Починаючи з ковіду та повномасштабного вторгнення з 2022 року, дуже важко було тоді думати про музику, про творчість, тому що зовсім інша ситуація. Маю надію, що майбутньому втілимо ті мрії, які були в планах і які плануємо здійснити.

А це, по-перше, провести 25-й міжнародний Пап-джаз-фест на належному рівні. Ми постійно проводили це професійно, як учасники світового рівня. Особливо оформлення сцен, звучання. Це певний маркер, який ти отримуєш після закінчення, що дійсно — це успішно було або не успішно.

Але ми стараємося проводити на такому рівні постійно. Наша мрія така — в Ужгороді фестиваль буде проходити не один-два дні, а сім днів на різних локаціях. Цю неділю все місто, вся область, вся Україна. Це буде подія великого масштабу, де будуть запрошені найкращі музиканти світового рівня, європейського, наші ромські музиканти, українські музиканти.

Так що в планах постійно проводити не тільки фестивалі, а й  конференції, і тренінги музикантів на належному рівні. Але хотілося б вже. Щодо продовження, то ще раз наголошую, що наша сім’я, можна сказати, з початку ХХ століття зробила дуже багато з планів музичного мистецтва. І я, як голова Товариства музичної культури циган Закарпаття «Лавутарі», зараз дуже багато зробили і в різних напрямках, що пов’язано з культурою,  мистецтвом. Будемо працювати, надіємося.

— Чи можна за допомогою мистецтва сьогодні допомагати армії ?

— І Пап-джаз-квартет, Пап-джаз-фестиваль і «Лавутарі» проводили збір коштів для АТО ще в 2014 році. Ми перші роми, ромська організація, яка ще чи з 2014, чи 2015 року проводили збір коштів для фронту.

  ^{Фото із власного архіву Вілі Папа}

Потім те, що ми на різних благодійних концертах, які тільки проводили в Ужгороді, в Закарпатській області, ми та Пап-джаз-квартет постійно брали участь у зборі коштів для ЗСУ. Потім на кінець 2023 року за допомогою «Арки, Чіріклі та обласної військової адміністрації — провели благодійний концерт на підтримку військових «Пап-джаз-квартет і друзі».

Ще з 2000-х років, коли були паводки на Закарпатті, батько з  товариством «Лавутарі» постійно організовували концерти для збору коштів. Паводки в нас були на Закарпатті дуже великі, райони, села, все зносила вода. Тому ми збирали кошти для цих потреб. Ми постійно брали благодійну участь Товариством музичної культури для цих потреб. 

І можна сказати, що ми перші, хто це започаткував ще за часів АТО. Потім Пап-джаз-квартет брав участь у різних акціях, присвячених збору коштів на підтримку ЗСУ. І на кінець ще свій захід провели окремо в 2023 році.