Якщо ми не повернемося обличчям до свого минулого — можемо втратити майбутнє

Днями в соціальних мережах поширилися відео, де люди збирають солодощі та інші наїдки на кладовищах, несучи їх у великих сумках. Такі кадри супроводжуються різними коментарями — часом агресивними, часом саркастичними. Деякі з них нас вразили настільки, що ми вирішили дати роз’яснення, аби внести трішки світла у цю непросту тему.

Розпочнемо з пояснення для чого люди кладуть паски, крашанки, цукерки та інщі ласощі та наїдки на могили. Складається враження, що частина суспільства або забула, або ніколи й не знала про зміст цієї традиції.

Радониця, або як кажуть у народі Гробки, Проводи, — це православне поминальне свято, яке відзначається на дев’ятий день після Великодня, зазвичай у вівторок другого тижня після Пасхи. В Україні, через радянський вплив, це свято часто перенесено на неділю чи понеділок ( в деяких населених пунктах на суботу). Але суть його залишається незмінною: родини збираються, щоби відвідати могили рідних — прибирають, приносять квіти, свічки, а також паски, крашанки, солодощі й інші страви. У деяких регіонах залишають навіть хустки чи рушники — як символ пам’яті, поваги та любові. Цими продуктами часто діляться з перехожими або залишають на могилках рідних. В центральних регіонах України також заведено окрім продуктів залишати на могилі рушник або жіночу хустку. Ті, хто забирає їх, зазвичай промовляють молитву за упокій душі померлого. Це робиться для того щоби ми ще раз у тиші серця відчули, що наші предки — не забуті, і що навіть смерть не розриває того зв’язку, що єднає покоління.

Частина людей вважає, що продукти залишають для бідних, інші — що це взагалі марна справа. Та всі ці страви мають глибоко символічне значення, незалежно від того, хто їх візьме. Головне — що вони стають виявом нашої турботи про померлих і нашої здатності ділитися.

Частина людей адекватно реагують на та що люди беруть з могил харчі, коментуючи “Їх для того і кладуть на могилки, щоб їх брали люди”. Але поруч з нею з’являються і зовсім інші коментарі — наприклад: “Цигани мішками вивозять солодощі з цвинтаря”. І тут ми зупинимося докладніше.

І тут хотілося б роз'яснити кілька речей! 

По перше, чи вам дійсно важливе походження тих людей хто взяв з могилики ті продукти? Як на мене то мені байдуже хто пом’яне моїх рідних, чи то буде ром, українець, гагауз або хтось інший. Для мене головне що це піде на користь для цієї людини яка їх візьме, на користь душі покійного та для мого особистого спокою, що ці продукти не розтягнуть собаки, або птахи.

По-друге, наше суспільство досі схильне видавати оцінки за зовнішністю — темне волосся, смугла шкіра — і вже з’являється ярлик “цигани”. Але в Україні достатньо смаглявих українців, як і ромів зі світлими очима. І тут ми втрачаємо головне — людяність. Неважливо, кого саме зняли на відео. Важливо, як ми це інтерпретуємо і яке послання передаємо далі. Стереотипи роз’єднують суспільство, і це особливо небезпечно у час, коли нам потрібно бути єдиними.

По-третє, багато хто обурюється, що “збирають багато”. Але варто зрозуміти: серед тих, хто бере ці продукти, є люди в скруті. Це можуть бути і роми, і українці, і представники інших національностей. У багатьох випадках це — багатодітні родини, безробітні, пенсіонери і тп. Прикро визнавати, але справді нерідко трапляється так, що значну частину харчів, залишених на могилах, збирають люди, які опинилися у складних соціально-економічних обставинах. Ідеться про елементарну нестачу коштів на продукти харчування. Частина суспільства має упереджене уявлення, що ці наїдки збирають нібито для подальшого продажу. Можливо, в окремих випадках це й відбувається, і заперечувати цього не варто. Водночас, якщо говорити про ромську спільноту, ситуація виглядає інакше: ромські родини зазвичай великі, а рівень їхніх доходів часто залишається низьким — з різних причин. Тож отримані продукти справді допомагають протриматися певний час, нагодувати сім’ю. По суті, ці страви не зникають безслідно — вони використовуються за призначенням і стають частиною пам’яті про померлих.

До речі, варто згадати, що самі роми також мають глибоку традицію вшанування своїх померлих. Але це — окрема тема, про яку ми обов’язково поговоримо в одній з наступних публікацій. Якщо вам цікаво дізнатися більше — дайте знати у коментарях.

Поминальна тема насправді оголює чимало глибших проблем. Вона торкається не лише вразливості соціально незахищених верств, а й виявляє болючі питання мови ворожнечі, що живиться стереотипами й поверхневими судженнями. Але є ще одна проблема, про яку чомусь мовчать. Це поступова втрата зв’язку між поколіннями. Старші не передають молодшим традиції, а молодь часто й не прагне їх перейняти. Здається, що часи державного атеїзму й культурного пригнічення давно позаду, але їхні плоди ми починаємо пожинати саме тепер. У суспільстві вкорінюється байдужість до власного коріння, витісняється автентична культура, а на зміну їй приходить бездумне слідування "трендам” та споживацька "культура масмаркету" — глянцева, зручна, але бездушна. Якщо ми не повернемось обличчям до свого минулого — можемо втратити майбутнє, у якому наші діти вже не знатимуть, ким вони є.