Відомі роми, які включені в сучасне українське суспільство

Продовжуємо знайомити  вас із цікавими людьми зі сфери культури, науки чи активізму, які творять власні сенси. Кожен з них належить до ромської спільноти і водночас є частиною українського громадянського суспільства.

Сімона Горняк

Фото з соцмереж

Сімона Горняк — журналістка, авторка програми ромською мовою "Романо Джівіпен" на телеканалі "Суспільне: Ужгород". Народилася в місті Ужгород, де мешкає та працює. Сімона належить до етногруп унгрі рома словацького мовного діалекту. Сімоні - 28 років. Все своє свідоме життя вона присвячує журналістиці та роботі щодо висвітлення діяльності ромів її міста та громади. До початку повномасштабного вторгнення Сімона Горняк працювала в жанрі художніх  та репортажних програм про життя, традиції ромів.  Проте війна внесла корективи. Зараз Сімона працює в контексті  теми ромських військових, що служать в лавах ЗСУ.

“Ми багато говоримо про ромів військових, адже вони на рівні з усіма стоять на захисті нашої країни, виборюють нашу свободу. Вони люблять свою державу. Втрачають близьких, захищають Україну, вимушено переїжджають через війну. Вважаю, що я на своєму місці, в журналістиці. Тож я дуже багато працюю і бачу результати”, - розповідає Сімона.

Сергій Чічак 

Фото з соцмереж

Сергій Чічак — ромський активіст та правозахисник. Він один з тих, хто продовжує справу колишнього барона та ромського лідера на Закарпатті Йосипа Адама. Сергію — 40. По маминій лінії він українець, батькова родинна нитка належить до ромської спільноти ловарів. Серед українців Сергій довгий час був чужим, а роми сприймали його як гаджо — теж не свого. Сергій навчався на юридичному факультеті Ужгородського національного університету, закінчив магістратуру та ще зі студентських років намагався допомагати ромам залагоджувати всілякі юридичні питання. Сьогодні місцеві називають його бароном, хоча Сергій вважає інакше. Каже, що його професія служить для того, щоб допомагати іншим. І це найважливіше. Сергій Чічак одружений із внучкою Йосипа Адама — Октавією. Тож вони всією сім'єю, разом з донькою пана Йосипа — Світланою Адам продовжують втілювати плани батька і сьогодні. Займаються просвітницькою, культурною та соціальної діяльності ромів Закарпаття.

Саміра Тимченко

Фотограф: Тарас Переваруха

Саміра Тимченко —  освітня експертка, фасилітаторка та тренерка. Також Саміра займається громадянською освітою та публічним адмініструванням. Крім того, Саміра розповідає, що у її житті багато мистецтва, тож жінка працює у жанрі перформативного мистецтва. Про своє ромське походження каже, що довготривалі пошуки в архівах так і не дали результату:

“Я знаю, що родина мого діда в Полтавській області була розкуркулена і вже після Другої світової ніхто про ромське походження публічно не говорив. Хоча дід часто гостив ромів у себе вдома, вів “кочовий” спосіб життя і взагалі погано вписався в суспільні конструкти. Після мого народження тема ромського коріння знову актуалізувалася, оскільки тільки лінивий не називав мене циганчам. Але копатися в архівах і спогадах почала саме я, бо дуже сильно відчувала ромську ідентичність”.

Саміра Тимченко повернулась у ромську спільноту  у віці 33 років, де більш свідомо почала осмислювати свою ідентичність.

Саміра народилася у Чернігівській області, проте зростала  у Кременчуці.

“Коли мене запитують звідки, відповідаю, що з Полтавщини, бо саме тут я сформувалася, як особистість, і тут жило багато моїх предків. Далі було 12 років у Харкові, але з Харковом у нас тотально не склалося, тому я волію не згадувати про цей період життя. Потім були Вишгород та Ірпінь, бо я працювала у Києві”. 

З початком повномасштабної війни Саміра Тимченко разом з п’ятирічною донькою виїхала  з Ірпеня  і наразі тимчасово проживає у Бордо (Франція). 

“Мені здається немає потреби зберігати те, що не можна втратити. Це природна частина мене, скажімо, як кістки чи судини. Мені важко уявити, що хтось забирає цю ідентичність чи маніпулює мною, щоб я від неї відмовилася. Мій шлях прийняття своєї ромської ідентичності був досить довгим”.

Про своє місце сили Саміра говорить так:

“Мабуть, я не маю конкретного географічного місця сили. Так само як не маю відчуття дому. Я люблю велику і потужну воду (з неба чи в океані), люблю густі хвойні хащі, птахів і риб, чорне каміння, чорний чай, лохину і своє волосся. Мабуть, якщо зібрати це все разом, то це і буде місцем сили, а, можливо, навіть домом”.

Валерій Сухомлинів

Фотограф: Руслан Сингаєвський

Валерій Сухомлинів — співголова "Асоціації ромів України", музикознавець, історик.

Валерій багато років займається дослідженням ромської музики та фольклору. Ромський дослідник у своїх експедиційних дослідженнях цікавиться передусім питанням автентичності ромів на теренах України та їхнім сучасним становищем. Валерій міркує про те, що роми довгий час були закриті, не дивлячись на те, що вони завжди спілкувалися у своїх професійних справах з оточенням. 

“Тому збереглася музика, танець, у великій мірі збереглася мова і, до речі, сучасна романі – це на 70% санскрит. Ми майже розуміємо індійців. Хоча існує дуже багато діалектів, бо роми розбрелися по Європі. В багатьох країнах без ромської музики, мистецтва взагалі немислиме життя”, — міркує ромський музикознавець.

Крім культурної та просвітницької діяльності, Валерій Сухомлинів займається питаннями права ромських спільнот в Україні, їхньою соціалізацією та загальним дискурсом національних меншин. 

“Для того, щоб запобігти дискримінації, то потрібно зробити те, що і ми намагаємося зробити: пояснювати людям, що роми – це не щось дуже погане, щось надзвичайно екзотичне, а це звичайні люди, як і всі, але просто дуже особливі, бо дуже давні і дуже здалеку прийшли. Хоча роми дуже інтегровані в Україні, вони володіють українською мовою, поважають Україну, люблять її і навіть, хоча є спротив, беруть шлюби”, — говорить Валерій Сухомлинів про сучасний контекст ромів в Україні.