Ромські письменники в літературі

Чи творили ромські письменники частину літпроцесу в минулому і чи присутні роми в літературі сьогодні?  Ми вже розповідали про ромську класичну поетесу, одну з перших поеток у своїй етногромаді – Папушу. Тож продовжуємо далі відкривати світ найбільш яскравих представників письменництва ромського походження.

Ласло Дарваші

Ласло Дарваші сучасний угорський письменник, ромського походження. За фахом — вчитель загальноосвітньої школи. Нині один із провідних сучасних угорських письменників. Пише прозу, поезію, дитячі казки та романи.

Про що пише Ласло Дарваші?

У літературі автора найбільше цікавить процес буття, як спостереження. Водночас Ласло Дарваші фокусується на роботі з національними травмами та поводженням з ними у сучасному контексті угорського минулого. Автор пише та розповідає про життя угорців, євреїв, ромів та сербів, бо бачить у цьому особисті родинні нитки. Історія ромського народу чи не найбільше присутня в авторських текстах Ласло Дарваші. Там герої розповідають про свій страх і біль. Про радість, любов та життя всупереч.

Дитинство автора минуло в оточенні друзів ромів, з якими вони, як згадує сам Ласло Дарваші, разом вигадували якісь оповідки і записували їх у зошити. Згодом вже у перших новелах, написаних Ласло Дарваші, роми стають головними персонажами текстів автора та навіть розмовляють ромською мовою. Один з відомих романів автора «Квітожери», який в 2010 році став головним романом року в Угорщині, розповідає про історію ромів не лише в контексті однієї країни, але у контексті світовому.

«Ти є тим, про кого пишеш. Чиє вбрання ти одягаєш на себе. Коли я пишу про єврейську сімейну історію, я повинен перевтілитися в єврея. Я вже був ромом, турком, німцем, боснійцем, румуном», –  розповідає Ласло.

В Угорщині найбільше від зміни режиму постраждали роми. Вони були першими, хто втратив роботу, їхнє життя стало надзвичайно складним. Тепер ромське питання є особливо серйозною соціальною проблемою і для покращення ситуації потрібно багато терпіння, але передусім емпатії до «іншого».

Ласло каже, що у дитячі, а згодом юнацькі роки читав багато ромських казок. Їхні невідомі, химерні світи інспірували до вигадування власних форм та сюжетів. Слугували ґрунтом для написання власних творів.

«Писати казку – це водночас просто і складно. Так ми можемо бодай трохи нахилити мури, під якими ми ізолюємо дітей від реального життя»,  – каже Ласло.

Пояснювати дітям про самотність, про жахи Освенцима та про сирітство, про складні речі, з яких складається життя, – про це найчастіше розмовляє Ласло Дарваші з дітьми, збираючи їх у місцевих угорських школах.

Микола Бурмек-Дюрі

Перший сучасний ромський письменник Закарпаття Микола Бурмек-Дюрі все дитинство кочував із циганським табором, жебракуючі. Потім продавав лимони у київській підземці, працював бригадиром і будівельником, а до середньої школи потрапив у сімнадцять років. Утім, отримавши середню та вищу освіту, Микола і далі займається тим, чим займався ще дитиною в приміській закарпатській електричці –  пише та фіксує життя очима ромського письменника.

Микола Бурмек-Дюрі живе у селі Великі Ком’яти під Виноградовим. Належить до етногрупи руська рома, що переважно мешкає на території Росії, Білорусі, Східної та Центральної України. Частину прізвища – Дюрі хлопець узяв від діда, Ласла Дюрі.

У дитинстві Микола вирізнявся серед ромських дітей. Коли решта ганяли м’яча або знаходили собі інші дитячі розваги, він стояв осторонь і спостерігав. Часто сам залишався вдома, роздивляючись невідомі букви й слова у церковних календарях і молитовниках. Любив побути на самоті, просто непорушно посидіти у своїй кімнаті. А коли бачив дітей-українців, які йшли на заняття, непомітно рушав за ними. Проте зайти до школи так і не наважувався. У ромських родинах школа й навчання не є пріоритетом, тому вважають, що необов’язково кожного дня відвідувати уроки.

2016 року у Виноградівській міській бібліотеці Микола Бурмек-Дюрі презентував свою першу книжку «Вікно в минулі роки». Він переміг у конкурсі від німецького фонду на підтримку ромської молоді Закарпаття, подавши ідею публікації власної книжки про ромів. Отримав перше у своєму житті фінансування та видав 50 примірників. 

Його наступні чотири книжки – «Мама казали правду», «Щоденник молодого рома-мандрівника», «Циган і три срібні монети» та «Гонір дикої троянди» вийшли в ужгородському видавництві «Ґражда» за підтримки міжнародного фонду «Відродження». Зараз до друку готує п’яту – про геноцид ромів під час Другої світової війни. Автор збирає факти та історії від свідків, записує з ними інтерв’ю, читає історичну літературу, порпається в архівах. Тексти Миколи Бурмека-Дюрі розповідають про життя, побут і звичаї досі герметично закритого ромського суспільства. У певному сенсі його книжки є документальною літературою і репортажними нотатками про ромське життя. Він описує ромів такими, як вони є.

Ромська поезія у віршах Рані Романі

Раїса Набаранчук (псевдонім Рані Романі) –  корінна киянка, ромська поетеса. Вона походить із давньої ромської родини Сандуленків-Старцевих. Її прабабусі і прадідусь переїхали у Київ на початку ХХ століття. Тут займались перукарською справою. Батько на Воскресенці відкрив перукарню «Майстер золоті руки» і цю професію обрала для себе й вона.

Тато пройшов Другу світову війну, повернувся орденоносцем. Саме це врятувало циганську родину від виселення з Києва. Сім’я була великою, адже окрім Раїси було ще п’ятеро дітей. Всі закінчили середню школу і музичну школу. Рані Романі почала писати поезію у зрілому віці, а у своїх текстах описувала нелегку долю ромського народу, традиції, культуру та історію.

«Міре дрога мануша» –  перша збірка Рані Романі, що містить поетичні твори ромською, українською та російською. В окремому розділі видання – поезії класиків української літератури, серед яких і широковідома в світі поема «Циганська муза» Ліни Костенко про ромську поетесу із Польщі Папушу (Броніславу Вайс). Вперше мовою народу, про який вона написана, поема прозвучала на презентації збірки Рані Романі. У грудні 2015 року книгу презентували в Києві, у ромському академічному музично-драматичному театрі «Романс».

Міха Козимиренко

Міха Козимиренко – українсько-ромський поет, перекладач, композитор. Син українки і рома. Інтерпретував ромською мовою Гімн України, перекладав на рідну мову твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та інших українських поетів та письменників. 

Міха Козимиренко був також активним громадським діячем: на рідній Житомирщині він заснував перше ромське товариство «Романо кхам». Також Міха Козимиренко був членом Національної спілки письменників України, музикантом, викладачем.

Серйозно захоплюватись поезію він починає у 1993 році. У його віршах багато лірики, оповіді про ромів, тривога за їхню долю, ніжність до матері та любов до України, яка стала рідною для поета. У текстах Міхи Козимиренка багато емоцій, барвистості та глибини філософського мислення. Завдяки йому вперше прозвучав ромською  мовою гімн нашої держави «Ще не вмерла Україна». Пізніше, вже у 1996 році з’явилася перша збірка перекладів ромською мовою Тараса Шевченка «Думи мої» («Думи міре»). Перші свої кроки він спрямував на створення ромської абетки, яка з’явилася в 1996 році, а в 1998 – в співавторстві з Іліє Мазоре був підготовлений ще й ромський «Буквар» та відкрито кілька недільних шкіл для дітей ромів.

Матео Максимов 

Матео Максимов – один з найпопулярніших ромських письменників у Франції, який увійшов до класики французької літератури. Першим переклав Біблію на ромську мову. Матео Максимов народився у сім'ї котляра – іммігранта і жінки-мануш (мануш – це одна з етногруп ромів, що мешкають переважно на території Франції - ред.) у Барселоні. Мати Матео була двоюрідною сестрою легендарного музиканта та джазмена – Джанго Рейнхардта. У дитинстві Матео не відвідував школу. Читанню, письму і сімейному ремеслу його навчив батько. Крім того, батько умів підтримати розмову на 23 мовах і заохочував у дітях цікавість до мов. 

У 1936 році в Іспанії, де на той час проживали Максимови, почалась громадянська війна. Максимови вирішили шукати прихисток у Франції, де проживали родичі. 

У 1938 році Максимов потрапив до в'язниці внаслідок конфлікту між двома великими ромськими родинами. Адвокат  звернув увагу на нього, як на грамотного і до того ж красномовного рома, і попросив написати есе про суть конфлікту і про ромські звичаї, що мали до нього стосунок. Він збирався використовувати ці відомості під час захисту. Матео виконав прохання. На основі отриманого есе він написав повноцінну повість, згодом видану під назвою «Урсіторі». З цього і почалась літературна кар'єра франко-ромського письменника. 

Після війни Матео Максимов, перший із ромів у світі, подав до німецького суду позов з вимогою бути визнаним, як жертва переслідувань за расовою ознакою. Його позов було задоволено лише через 14 років. Цей прецедент посприяв тому, що в 1982 році роми були визнані жертвами гонінь за расовою ознакою. Після війни Максимов, аж до самої смерті, пише книги, присвячені не тільки довоєнному життю ромів, але й подіям Калі Траш. Всього за своє життя він написав одинадцять художніх книг, які перекладено на 14 мов світу, а також став співавтором етнографічної праці, присвяченої ромському народу.