Роми в Угорщині: сегрегація починається з дитсадка

Society

Сегрегація в освіті, упереджене висвітлення в медіа, щоденна дискримінація — усе це реальність ромів в Угорщині, де антициганізм вбудований у систему. Чому ромських дітей відокремлюють ще у дитсадку? Як змінити ситуацію, коли образ ромів у медіа створюють ті, хто ніколи не жив цією реальністю? І який найважливіший подарунок може зробити ромська жінка своїм дітям? У новому епізоді «Ай ту Жянес. А ти знаєш?» — історія Георгіни Лабоди, ромської активістки, фасилітаторки та менеджерки Romedia Foundation.

За неофіційними даними роми в Угорщині становлять майже 10% населення. Та замість рівних можливостей вони зіштовхуються з сегрегацією вже з дитсадка: окремі класи, окремі школи, окремі стандарти. У медіа їхній образ створюють ті, хто ніколи не жив цією реальністю. А щоденна дискримінація вкорінюється в систему так глибоко, що стає «нормою».

«Моя історія насправді почалася не з мене, а з моєї мами. Коли вона була підлітком, її поставили перед вибором: заміжжя чи освіта? У той момент вона вирішила продовжити навчання. І це рішення привело її до того, що сьогодні вона має ступінь PhD. Для мене вона зараз — приклад і натхнення. Моя бабуся, мама моєї мами, навіть не вміла читати й писати. Тож бачите, який величезний стрибок зробила моя мама, щоб відкрити мені шлях», — каже Георгіна Лабода, ромська активістка з Угорщини, фасилітаторка та проєктна менеджерка Romedia Foundation.

За її словами, за неофіційними даними в Угорщині є три основні групи ромів.

«Найбільша — так звані “угорські роми”. Це близько 70% від усієї ромської спільноти країни. Переважно живуть навколо Будапешта та у Північно-Східній частині Угорщини. Саме вони упродовж поколінь були змушені відмовитися від ромської мови, тому сьогодні вже не є двомовними — спілкуються лише угорською між собою. Раніше вони говорили карпатським діалектом. Друга група — це так звані Olah Roma (влахські роми). Вони говорять діалектами ромської мови, відомими як Vlax Romani (влашський романі). Є ще третя, найменша група — Боаш. Вони розмовляють архаїчною формою румунської мови, яка з часом перетворилася на особливий діалект в Угорщині. Переважно ця спільнота живе на півдні країни».

Георгіна ж походить з підгрупи Ловарі, які компактно проживають на півдні Угорщини, зокрема в місті Печ. Вона згадує, що її сім’я мала власні традиції, але в дитинстві вона цього не усвідомлювала.

«Я здебільшого навчалася в закладах, де відсоток ромських дітей був дуже низьким.
Ймовірно, це завдяки моїй мамі, яка завжди дбала про те, щоб я отримала якісну освіту. Адже в сегрегованих школах ромські діти з бідних сімей часто не отримують належної уваги і належного рівня навчання. Для мами це було принципово — вона боролася за те, щоб у нас була хороша освіта, і робила це навіть тоді, коли потрібно було “воювати” з системою».

Попри це, відмінність завжди була відчутна:

«У школі ми не обговорювали, що робимо вдома, бо були підлітками: більше говорили про навчання, вечірки, іноді про хлопців. Але всі знали, що ми роми. Це відчувалося в тому, як ми реагували на події, як спілкувалися з людьми, як одягалися. Це не завжди було схоже на звички неромської громади».

Саме у школі Георгіна вперше зіткнулася з дискримінацією:

«Роми фактично позбавлені можливості користуватися базовими правами. Формально кажуть: освіта, медицина чи публічні простори доступні для всіх, але насправді — ні. Дискримінація закладена у самій системі, антициганізм настільки глибоко вкорінений у суспільстві, що ми стикаємося з ним щодня».

Її досвід у школі був суперечливим: у молодших класах вона стикалася з проявами дискримінації, але згодом потрапила в середовище, де відчувала підтримку й захищеність. Мати свідомо дозволила доньці навчитися відстоювати себе самій, і ситуації цькування швидко зійшли нанівець. Водночас її двоюрідним братам і сестрам пощастило значно менше — їхній шкільний шлях був позначений набагато жорсткішими формами упередження.

Та індивідуальні історії не змінюють ширшої картини. Сегрегація в освіті, каже Георгіна, залишається однією з найбільших проблем ромських дітей в Угорщині. Від самого дитинства їх відокремлюють у спеціальні класи або цілі школи, і цей поділ залишає слід на все життя — зростання в умовах стигми позбавляє їх рівного старту. Для багатьох родин це перетворюється на болісну дилему: обирати інтеграційну школу й щодня витрачати години на дорогу чи залишати дітей у місцевій, де переважають лише роми й де навчання автоматично стає сегрегованим.

Георгіна пояснює, що така сегрегація має різні форми: від прямої — коли дітей спеціально збирають у «ромські класи», до маніпулятивної чи навіть «природної», коли мешканці виїжджають з районів, а на їхнє місце переїжджають ромські сім’ї, бо там дешевше житло.

Схожі процеси вона бачить і в медіа:

«Те, що сьогодні бачимо у медіа, — це образ ромів, створений і визначений неромами. Роми фактично не мають права голосу в тому, як вони хочуть бути представленими. Це стосується газет, телебачення, радіо, соціальних мереж. Саме над цим я працюю у Romedia Foundation: ми намагаємось повернути собі право на власний наратив. Йдеться не про теоретичні приклади — ми реально створюємо контент. Це наш спосіб протистояти».

Повну версію подкасту слухайте у доданому аудіофайлі.