Роми України на фронті: голос спротиву в Брюсселі

«Я пішов добровільно на фронт заради майбутнього і майбутнього покоління», — з цих слів Арсена Медника, ветерана-десантника ЗСУ ромського походження, у залі запанувала тиша.

29 квітня 2025 року в Брюсселі відбулася публічна дискусія, присвячена участі ромських громадян у спротиві вторгненню Росії в Україну. Захід був організований Антидискримінаційним центром «Меморіал» у співпраці з Українським центром ромських студій Херсонського державного університету та за підтримки Міжнародного партнерства за права людини (IPHR).

На фото (зліва направо): Арсен Медник, Януш Панченко, Олексій Панченко. Автор фото: Володимир Панченко 

Ціль була проста і водночас болісно актуальна дискусія: донести до європейських політиків, правозахисників і журналістів живі свідчення ромів — українських ромів, які є не лише жертвами війни, а й беруть до рук зброю, захищаючи своїх близьких.

У центрі розмови — двоє ветеранів ЗСУ: старший стрілець 46-ї десантно-штурмової бригади, командир відділення Арсен Медник із позивним «Барон», та водій і радіотелефоніст 39-го окремого стрілецького батальйону Олексій Панченко.

На початку заходу Арсен розповів, як вирішив стати на захист свого міста: спершу долучився до територіальної оборони, а згодом — до лав штурмовиків.

«Моя родина була в окупованій Бучі, я не міг з ними зв’язатися, тому вирішив, що єдиний спосіб дістатися до них — взяти зброю до рук і долучитися до звільнення міста. Зрештою, так і вийшло: місто було звільнене, а моя родина евакуювалася до Рівного», — поділився він.

Олексій — старший і стриманіший за вдачею чоловік — говорив про повсякденне життя на війні: нестачу сну та побут у бліндажах. На запитання із зали, чи важко бути ромом на фронті в оточенні неромів, Олексій відповів:

«Там нікому не легко. Там важко всім — і ромам, і українцям. Національність не має значення, бо там твоє життя залежить від побратимів-українців, а їхнє — від тебе, цигана. Ви або всі разом тримаєте позицію, або всі разом гинете».

Під час заходу також було представлено уривок із документального фільму «Таким мене зробила війна», підготовленого Суспільним. Головний герой — Арсен Медник. Камера у фільмі зафіксувала не лише фронтові епізоди, а й трансформацію людини, яка усього 3 роки назад була звичайним хлопцем, а стала героєм країни.

На фото (зліва направо): Арсен Медник, Януш Панченко, Олексій Панченко. Авторка фото: Ольга Абраменко

До дискусії долучився Януш Панченко — науковий співробітник Інституту етнології Чеської академії наук. Він сам — ром із Херсонщини, змушений був залишити рідну Каховку після окупації. У своєму виступі Януш говорив про викрадення та напади на ромів у тимчасово окупованих регіонах. 

«Інколи російські солдати вдиралися в будинки мирних рома та вимагали золото й гроші. Якщо цього не знаходили, то забирали в полон когось із чоловіків родини й тримали їх доти, поки сім’я не принесе викуп», — розповів Януш.

Окрема частина події була присвячена системній роботі з документування воєнних злочинів і правозахисній діяльності Антидискримінаційного центру «Меморіал». Керівниця АДЦ Стефанія Кулаєва представила низку ініціатив: від анімаційного фільму «Шлях Чяворо з Маріуполя» до аналітичних звітів «Рік війни й біженства», «Роми України: голоси з пекла війни», фоторепортажу «Сьогодні, здається, не стріляють» та започаткованого ще у 2015 році проєкту «Роми і війна».

«Роми — це не лише жертви, а й герої. Вони мають право бути в центрі наративу, а не на його периферії», — наголосила Стефанія.

Цей вечір у Брюсселі був не просто розмовою, а голосом героїв. Це було визнання: роми — невіддільна частина українського суспільства. Народу, який бореться і за свободу країни і за своє місце в ній.

«Ромські військові пожертвували своїм здоров’ям у цій війні, хоча їх так само чекають удома родини, матері та діти. Багато хто віддав життя. Ромські воїни вже зробили достатньо — і навіть більше. А наша роль, роль громадського сектору — зробити так, щоб про їхній героїзм чули та знали якнайбільше людей», — завершив публічну дискусію Януш Панченко.

І ці слова залишилися з кожним, хто того вечора був у залі.