Психотерапевтка Ольга Голубицька: «Ти є людиною, яка варта уваги».

Традиції — це те, що формує ідентичність спільноти, але водночас може визначати межі, які складно перетнути. У ромській спільноті звичаї мають величезну силу: вони захищають та підтримують, але іноді — можуть стримувати розвиток особистості та формування самооцінки, особливо у жінок. У рамках нещодавнього Тижня ментального здоров’я ми поговорили з психотерапевткою Ольгою Голубицькою про розвиток самосприйняття і те, як культурні норми, роль сім’ї та громади впливають на психологічний стан ромських дівчат і жінок. 

«Інколи жінка, щоб мати деяку творчість або роботу, має просити дозволу у сім'ї. Не завжди це виходить зробити з позитивним результатом» 

Які головні виклики Ви бачите у формуванні ментального здоров'я ромських дівчат у сучасному суспільстві?

Я так бачу, що їм доводиться переживати дуже сильний внутрішній конфлікт через те, що сама спільнота має сталі, дуже давні, тверді традиції і сімейні правила, переживати через всю цю конструкцію. А сучасний світ вимагає дуже багато свободи і гнучкості. Тому весь час треба змінюватися.

^{На фото: Ольга Голубицька}

Така історія вимагає від ромської дівчини, ніби вона має бути таким хамелеоном: весь час змінюватися, мутувати під різні умови. Це може бути дуже виснажливо і дуже легко загубити себе. Тоді для людини стає не зрозуміло, що є правдою.

А вимоги сучасного світу можуть вступати в конфлікт з традиціями, що може створити такий «бум» всередині людини і призвести взагалі до пригнічених станів.

Яку роль у розвитку самосприйняття відіграють традиції та родинні установки у ромських сім'ях?

З того, що я чула і учасники розповідали на тренінгах — дуже сильно робиться акцент на ролі чоловіків і жінок. Тож є такий розподіл, де жінкам досить складно вибудовувати якусь автономію. Інколи жінка, щоб мати деяку творчість або роботу, має розмовляти і просити дозволу у сім'ї. Не завжди це виходить зробити з позитивним результатом. Я спілкувалася з вашою (ромською - ред.) поетесою. Чудова жінка, яка багато видала збірників поезії, які навіть у Франції публікувалися. Вона розповідала, як ховала свої вірші, бо їй не можна було їх публікувати. Вона відчувала, що ніби належала батькові (його волі), а потім чоловікові. І це була дуже складна історія. Тільки коли випадково батько знайшов ці вірші, то він дозволив це все опублікувати. Цікаво, що ця жінка навіть не відчувала, що вона буде це десь публікувати, бо вона просто не могла не написати ці вірші.

Чи відрізняється сприйняття власної самооцінки у ромських дівчат від інших підлітків, з якими Ви працювали?

Ні, не відрізняється. Це загальнолюдські питання самосприйняття, загальнолюдські виклики. Так само, як ти хочеш любові, уваги, дружби, щоб тебе оцінювали твої однолітки, хочеш бути важливою або важливим, то такі речі відбуваються і у ромських дівчат. Може бути тільки ускладнення стосовно питання внутрішнього конфлікту. Адже може бути відчуття, коли ти хочеш бути як твоя спільнота, але здається, ти ніби зраджуєш сім'ю. Це може бути досить серйозне ускладнення, що ти маєш бути вдома, але бажаєш іншого. І тоді починається внутрішнє хитання у різні сторони, що досить серйозно впливає на самопочуття.

^{На фото: Ольга Голубицька}

Я би ще сказала, що помітила багато заборон. Підлітку доводиться стикатися з тим, а чи це, дійсно, не можна, а чи можна? А чи можу я від цього свого бажання відмовитися, а що буде потім? Це дуже серйозна внутрішня психологічна робота.

«Суспільство має величезні, дуже сильні упередження. І не дуже розуміє структуру ромської спільноти»

Чи стикаєтесь Ви з подвійним тиском: упередженням з боку зовнішнього світу та очікуваннями всередині громади? Як це впливає на психіку дівчат?

Однозначно, бо суспільство має величезні, дуже сильні упередження. І виглядає, ніби це з двох сторін. Суспільство не дуже розуміє структуру ромської спільноти. Воно бачить тільки невеличкий шматок.

Є тенденція цей шматок використовувати і розповсюджувати на всіх. Існує якась, дійсно, невеличка частина ромської спільноти, яка, знаю, до сих пір може проживати на вокзалі чи ще десь. Люди з інших спільнот взагалі не уявляють, що у ромів є якийсь інший побут, культура, окрім цього соціально видимого шматка.

Просто суспільство думає, що роми тільки такі. Люди узагальнюють свій досвід, тиснуть ним. Тому можуть виникати агресивні реакції в суспільстві на те, коли хтось говорить про ромів. Багато людей взагалі не знає, хто такі роми. Наприклад, якщо ти людині говориш, що ось це ромська спільнота. Вони скажуть: «Хто?». Адже вони знають тільки іншу назву.

«Якщо ви хочете, щоб ваші історії почули, то треба виходити і треба про це говорити. Давати людям доступ до своєї культурної інформації. Адже люди вас просто не знають» 

Як це виправити?

Це велика проблема, адже мені здається, що недостатньо інформування від ромської спільноти про своє прекрасне культурне наповнення всьому світу. Немає у інших народів правильного, повноцінного розуміння. Немає цього мостика, що об’єднує різні досвіди.

Я говорила людям на тренінгу для ромської спільноти, що якщо ви хочете, щоб ваші історії почули, треба виходити і треба про це говорити, і давати людям доступ до цієї своєї іншої культурної інформації. Адже люди вас просто не знають. Однак всередині людини це дуже важко. Адже може здаватися, що ти або зраджуєш спільноту, або всі інші самі мають зрозуміти якось твою культуру. І це викликає конфлікт.

Інші спільноти взагалі не в курсі, що відбувається всередині ромської культури. Люди судять по одному маленькому шматочку. Я чула, що спільнота десь там намагається якось про себе заявляти, але тільки нібито на своєму полі.

^{На фото: Ольга Голубицька}

Здається, ніби у суспільстві не вистачає якихось яскравих і відомих постатей. Я знаю, що у вас (ромів - ред.) багато талановитих акторів, які б виходили і говорили про свій досвід. І несли би це далі, щоб люди починали змінювати своє уявлення про ромів.

В мене є підозра, що це найбільша проблеми для молодих людей — страх сказати про своє коріння, ніби може статися щось жахливе, що викличе потім важкі переживання.

Які теми найчастіше порушують ромські дівчата під час консультацій чи групових зустрічей?

Стосунки: стосунки в парі, на роботі, стосунки між друзями. І навіть ті, хто, наприклад, повністю знаходиться в своїх сталих традиціях і не особливо взаємодіє із суспільством — все одно відчуває потребу у обговоренні стосунків.

А на другому уявному місці я би відмітила дозвіл проявлятися. Адже є великі питання, чи можна це робити. А якщо це стосується дівчат, тоді це ще більш актуально. Чи можна проявлятися, чи можна про це говорити, а також, чи можна конфліктувати, чи можна заперечувати, чи можна сваритися, чи можна доводити свою думку. Адже раніше жінкам не можна було це активно робити.

Наскільки важливим для них є приклад жінок із громади, які змогли здобути освіту чи професію?

Він важливий, але інколи складно себе з цим прикладом асоціювати, бо здається, що це якась інша, не твоя історія. Там (в тих прикладах - ред.) людям повезло, а зі мною таке не завжди може статися.

Головне, що приклад є, і він дозволяє думати: ага, все-таки у тебе може бути інше життя — або ось таке (побачене десь), або ось таке (прочитане). У людини з’являється варіативність у мисленні. Ці приклади інших успішних жінок дають можливість робити свою власну варіативність доступною до реалізації і не зациклюватися тільки на якомусь одному чи двох стандартних та старих варіантах вирішення питань. А це дає дуже багато енергії до розвитку відчуття свободи і взагалі до відчуття, що твоє внутрішнє світло багатогранне.

Однак тут у внутрішній конфлікт може вступати думка, що ніби успіх — це випадковість. Що комусь у життя просто повезло. І тоді ця мрія, планка не завжди може бути досягнута. Ніби «з моєю метою це не може збутися, тож я краще залишуся на своєму місці». В таких випадках, можливо, не вистачає цих соціальних місточків всередині системи. Виникає багато питань: як ти також можеш проявитися, як це збалансувати, зокрема, свої сімейні стосунки, якісь твої соціальні контакти всередині твоєї особистості, зовні у суспільстві і так далі.

Чи бачите ви зміни у ставленні молодого покоління ромських дівчат до себе та свого майбутнього за останні роки?

Так, особливо, якщо порівняти і зробити зріз з тими, з ким я працювала, то молоді дівчата вже більш жваві. Багато хто починає вірити, що все реально, що в житті можуть бути безкрайні можливості.

^{На фото: Ольга Голубицька}

Взагалі з'являються всередині особистості ідеї, що багато чого тобі підвладно, багато чого ти можеш досягнути. І це досить сильно змінює. Адже найбільша, я думаю, складність була в тому, коли людина застрягала на питанні: «Чи можу я і чи дозволено мені».

«Психологічна робота — це не про страждання і про якесь пригнічення, що, звісно, інколи також може бути на одному з етапів терапії, але робота з психологом — це і про розвиток» 

Які практичні кроки, на вашу думку, могли б покращити доступ ромських дівчат до психологічної підтримки та формування здорової самооцінки?

Я не знаю, наскільки немає доступу до психології у ромських дівчат. Бо зараз є інтернет, і всі можуть погуглити і щось подивитися у соцмережах. Можливо, є питання дозволу собі піти до психолога і віри в те, що психолог може зрозуміти тебе, і не буде судити.

І на цьому етапі, мені здається, можуть бути складнощі в питанні довіри, якщо тобі, дійсно, потрібна допомога. Або навіть можуть існувати варіанти, коли люди думають, що до психолога треба ходити, тільки коли в тебе якась дуже страшна проблема. А ніби якщо не страшна (складна, дуже болюча) — то не ходи.

А думка, що можна піти до психолога для того, щоб просто розвинути себе, стати кращою версією себе, дізнатися себе краще, виконати своє життєве призначення, познайомитися з ним — може і не виникати. Хоча психолог — це саме та людина, яка допомагає тобі розвиватися. Навіть, якщо ти приходиш з проблемою, то ця проблема все одно допомагає тобі зцілюватися і розвиватися. Тому психологічна робота — це не про страждання і про якесь пригнічення, що, звісно, інколи також може бути на одному з етапів терапії, але робота з психологом — це і про розвиток. Я думаю, що у людей може не вистачати цього фокусу на тому, чому я можу піти або чому мені треба починати роботу над собою. Або хоча б чому потрібно послухати якісь психологічні лекції.

Інколи у людей може бути викривлення сприйняття потреби йти до психолога. Клієнти інколи кажуть: «Я не хвора», або «У мене все нормально» чи «Навіщо мені всі ці психологи, або ця література». Тобто, на когнітивних викривленнях може бути зупинка потреби йти до психолога чи розвивати свою психологічну обізнаність.

«Важливо думати про це: що ти народився або народилась, і в тебе є це неповторне особисте поєднання. І твоя  життєва задача — знайти цю унікальність і показати її собі і світові»

Розкажіть про формування самооцінки?

Якщо говорити про самооцінку, то в самооцінці дуже велику роль грає відчуття своєї самоцінності: ти є людиною, яка варта уваги. І при чому уваги всіх людей, без винятків, і в усіх умовах. І тому для того, щоб працювати з самооцінкою, потрібно весь час відокремлювати себе від інших і задавати собі запитання: «Чим я цінна?» Адже люди з подібною нестабільною, заниженою самооцінкою, думають більше про те, чим інші люди цінніші, ніж ти.

Тоді фокус зводиться до того, що ти «така собі» особистість, тобі всього недостатньо. Часто люди з низькою самооцінкою це ті, яким в дитинстві часто ставили багато вимог і діти весь час відчували себе «недостатніми». В їх голові звучить фраза: «Можна було б і краще». Навіть якщо такі люди в дитинстві приносили хороші результати додому, їм казали у відповідь, що «треба краще» чи «ми від тебе чекаємо більшого». Тоді всередині людини з’являється велика прірва, ніби такий уявний внутрішній великий монстр, якого неможливо нагодувати. І це є психологічна проблема. Адже фокус психіки на тому, що треба для всіх навколо зробити, але тільки крім себе. Тому це такі історії роботи над тим, щоб відбувалося відокремлення своєї думки від суспільства, звернення уваги на себе. Фокус на тому — хто я є і в чому моя унікальність.

Якщо мої відбитки пальців унікальні, то, можливо, все-таки в мені є таке поєднання, якого більше ні в кого немає? Важливо думати про це: що ти народився або народилась, і в тебе є це неповторне особисте поєднання. І твоя  життєва задача — знайти цю унікальність і показати її собі і світові. І на цьому формувати самооцінку.