Пам’ять, яку не стерти: як мистецтво говорить про Крим

«Про що ми говоримо, коли говоримо про Крим» — виставка робіт українських митців про тимчасово окупований РФ острів, відкрилась у Варшаві, у сучасному центрі мистецтва «Замок Уяздовський». Експозиція має на меті розповісти світові про Крим через творчість українських митців, зокрема кримськотатарського походження. Виставка організована платформою культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво на замовлення Українського інституту за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну». Експозиція працюватиме до 28 червня. 

Українські митці рефлексують: чим є Крим для України та для Європи? В інформаційних матеріалах до виставки «Про що ми говоримо, коли говоримо про Крим» зазначається, що автори робіт звертаються до власних давніх спогадів, говорять про кримськотатарську ідентичність після втрати дому, порушують теми спротиву і захисту рідної землі. 

Про що ми говоримо, коли говоримо про Крим? Про море чи про степ? Про Ялтинську конференцію 1945 чи про Скіфську державу? Про піонерський табір «Артек» чи про радянський геноцид кримських татар у 1944 році? Про відпустку на морі чи про втрачений дім? Те, що бачиться, залежить від того, хто дивиться. Досвіди зустрічей з Кримом можуть бути настільки різними, ніби люди згадують різні континенти. Чому це так?

Крим — півострів у Чорному морі, який протягом тисяч років був точкою зустрічі різних цивілізацій. Цей півострів є рідною землею кримських татар, які мали там свою державу та сьогодні вчергове зазнали колоніального тиску. Це півострів, просякнутий боротьбою, напругою, любов’ю та надією. Виставка представляє рефлексію сучасних українських, в тому числі кримськотатарських митців й мисткинь, на відчуття втрати Криму після російської окупації півострова в 2014 році. 

Серед учасників — художники і художниці різних поколінь.Ті, хто народилися в Криму, і ті, для кого Крим є частиною мандрівного досвіду. Севіля Нариман-кизи та Еміне Зіятдін рефлексують різні виміри кримськотатарської ідентичності в ситуації втрати дому, а Рустем Скибін додає тему спротиву і захисту рідної землі.

Юрій Єфанов перетворює спогад про рідне місто Гурзуф у Криму, недосяжне сьогодні, на диджитальну симуляцію публічного простору, яка не стільки фіксує минуле, скільки створює можливі сценарії майбутнього. Живопис та графіка Романа Михайлова, Ельміри Шемседінової, Олексія Борисова в різний спосіб відсилають глядача до образу кримського горизонту, в який важливо пильно вдивлятися.

Кінетична скульптура Віталія Кохана фіксує мерехтіння між туристичним символом Криму та символом скорботи або ж стійкості, мужності в кримськотатарській культурі.

Іронічні рефлексії Олега Тістола щодо стереотипних символів відпочинку на морі втілюються в серії «Південний берег Криму», одна з робіт якої представлена на виставці.

А дещо фантасмагоричний пейзаж Павла Макова є одним із перших звернень художника до наскрізної в його творчості теми місця — від картографічного і топографічного дослідження до метафоричного осмислення.

Медитативний перформанс Влодка Кауфмана та Халіла Халілова показує прагнення кримських татар повернутися додому попри імперське зусилля стерти саму пам’ять про народ.

Фото з виставки «Про що ми говоримо, коли говоримо про Крим» Світлани Мялик