Інший – не означає ворог. Як змінити ставлення до ромської громади?

Світ змінюється, і ставлення до різних спільнот – також. Роми в Україні дедалі частіше стають частиною суспільного дискурсу, але попереду ще багато роботи. Це колосальний шлях, який потребує років зусиль, змін у законодавстві, освітніх ініціатив та руйнування стереотипів. Продовжуємо розмову з Яною Брензей – журналісткою і свідомою громадянкою. Етнічна українка почала працювати з ромами. Яка вона бачить проблематику та її розв’язання? Як проблеми ромської спільноти перегукуються із загальноукраїнськими викликами та чому робота з ромами – це робота для всієї країни? Читайте в другій частині інтерв’ю.

Перша частина розмови доступна за посиланням: Роми в Україні: герої кримінальних хронік чи рівноправні громадяни?

Стигма, яка змушує мовчати

— Моя знайома психологиня не говорить, що вона ромка, боячись втратити клієнтів. Інші розповіли про етнос, коли вже звільнялися з роботи. І досі є страх фізичної розправи. Усе це разом також гальмує інтеграцію ромів. Через це ми знаємо мало історій «не таких» ромів. Але разом з тим, роми, які очевидно демонструють свою приналежність традиційним одягом і тому подібним, приходять, наприклад, у школу оформлювати дитину, а їм кажуть: «Все на стенді, читайте». А ця мама не вміє читати, тому хоче змінити майбутнє своєї дитини. Тому і прийшла до школи. Так само роми-ВПО (внутрішньо переміщені особи - ред.)  мають подвійну стигматизацію…. І ці приклади можна продовжувати ще довго. Виходить, що нам потрібно працювати з усіма міністерствами, за усіма напрямками: освіта, культура, законодавство… Але ж це не міністерство простих рішень, як ми говорили раніше. На це знадобиться не короткий проміжок часу, на це потрібні ресурси. Що можна зробити от зараз, навіть у контексті того, що у нас збільшилась частка ВПО, приміром?

— Теорія говорить про те, що цього слона треба їсти ложечкою. Треба супер велику задачу розділяти на маленькі підзадачі, ці підзадачі на ще менші задачі, і рухатися. Люди всередині громади знають, яка у них проблематика.

Серед того, що я чула на форумі, одна з найперших проблем – це проблема з паспортами, паспортизація. Просто для того, щоб ці люди були видимими для держави і, відповідно, могли користатися тими соціальними послугами, які держава надає. Це те, що робить кожна людина, коли вона набуває громадянство.  

Якщо це головне зараз, і громада вважає, що це перша проблема, то нам треба, щоб люди були громадянами України. Щоб вони могли щось від цієї держави вимагати, треба стати частиною, за паперами, цієї держави. І тоді, якщо це перша задача, ми розв'язуємо цю першу задачу.

На форумі представник Львівської області розповів, яку вони серйозну роботу налаштували в регіоні. Вони приїздять у громади, спілкуються, оформлюють документи. Тож важливо бути справді зацікавленим, а не приїхати і зробити фотографії, що ти виконав свою місію. В цьому контексті є потреба в людях, які готові працювати, бути залученими, яким болить ця проблематика. Часто найпростіше знаходити таких людей серед громади, тому що вони прямо розуміють, про що йдеться.

І тоді, вже розв’язавши цю задачу, знайшовши хороші методи реалізації, можна масштабувати і перенести досвід в інші регіони. Потім визначити наступну задачу і так крок за кроком рухатися. 

Звісно, коли проблем багато, це фруструє. Здається, що цього вирішити неможливо, тому що задача неосяжна. Але будь-яка неосяжна задача складається з маленьких деталей. Треба поставити собі не фінальне рішення як задачу на завтра, а щось більш реалістичне. Тоді це менше фруструватиме і буде зрозумілий орієнтир, як це робити.

Я думаю, що швидких і радикальних результатів навряд чи вдасться досягнути, але результати точно будуть, якщо щось робити, а не просто сісти і сказати: «Все пропало, немає ніякого виходу».  

— Ні, ні, ніхто не складає руки. Є ромська стратегія, є локальні ініціативи. Але проблема в тому, що на реалізацію тієї самої ромської стратегії немає грошей, і держава говорить організаціям: «Працюйте самі». Така ж історія і з паспортами. Небагато адміністрацій погодяться виїздити в місця компактного проживання ромів. Це стосується загального ставлення держслужбовців до своїх обов’язків. Бо навіть якщо громада прийде і пояснить, озвучить запити і проблеми, то що буде? Наприклад, я адвокатуватиму ромські питання. Приходжу до якоїсь місцевої адміністрації. І вже відчуваю, що почую: «Дівчинко, іди додому». Можливо, я помиляюся. Хотілося б помилятися. Але реальність говорить інше. 

— Мізогінія завжди буде поруч зі стереотипним ставленням до ромів. І ще додадуться якісь інші упередження.

Там обов'язково будуть якісь нюанси з мовою. «Інфа – сотка», я вам кажу.  Воно все йде в комбо (люди, які мислять стереотипами, мають стереотипне уявлення і ще й інші недоліки - ред.). Не можна бути хорошою людиною до 18:00 і поганою — після. Це завжди разом йде.

Якщо ви обираєте людину, яка в минулому мала проросійську позицію, грубо ставилася до жінок, була замішана в корупції, то чому ви думаєте, що в питанні ромів вона буде поводитися інакше? Воно завжди все йде пакетом. Якщо перед вами антивакцинатор, то це 100% буде і якийсь людинофоб просто. Це завжди пов'язано. 

Тому, коли ви йдете на вибори, варто аналізувати, які цінності підтримує людина, що вона читає, що постить у соцмережах, які проєкти реалізовувала. Якщо це людина з людиноцентричними цінностями, яка реально щось робить для суспільства, а не просто роздає гречку, то, скоріше за все, вона буде відкритішою і до проблем ромської громади.

Бо роми – це люди, і якщо ти погано ставишся до людей, то і до ромів будеш ставитися так само.

«Дитячі» лякалки «циганами»: як сім’я формує світогляд   

— Однозначно згодна. І, говорячи про щось «позитивне», пригадайте своє дитинство. Чи лякали вас ромами? Казали: «Дай руку, бо циганка вкраде»?  

— Мені, мабуть, пощастило, бо у нас у родині лякали бабайкою, але він не мав етнічної приналежності. Це були просто персонажі. Я розумію, що антициганізм вшитий у тканину суспільства. Були певні уявлення, що роми крадуть дітей, але я цього не чула в родині. Це було від інших людей, суспільний фон. Але моя родина не навішувала стереотипів на етноси.

— Але це ж побутує досі.

— Так. От мені нещодавно написала підписниця, що варто знайти заміну слову «інфоциганство». Бо багато хороших людей цим словом послуговуються, не задумуючись. Але ж є дуже простий замінник – «інфошахрайство». Якщо ми говоримо про шахраїв, то називаймо їх так. Якщо хтось краде дітей – це злочинці, у злочину немає етносу. Чому ми використовуємо назву якоїсь національності для негативних узагальнень?

Читайте також: Невинні слова, які принижують: чому поняття «інфоциганство» має зникнути

Як і в інших випадках, коли на народи навішують стереотипи. Я не знаю жодного випадку за останні 10 років, щоб роми крали дітей. Це міф, як історія про євреїв, які п’ють дитячу кров. Це вигадки, які передаються поколіннями.

Але чому ми досі шукаємо ворогів серед своїх? Свої можуть бути різними, і це нормально. Ми не маємо бути всі однаковими. Інший – це не означає ворог. Це те, що нам пропонує росія: «Якщо ти не такий, як я, я тебе вб’ю». Ми маємо захиститися від цього і не наслідувати цей підхід. Інший – це про різноманіття, можливості, повагу до людини та її гідності.

Їмо слона ложечкою

— Але зміни все ж відбуваються. Чи бачите ви, що в ромських громадах батьки зараз хочуть, щоб їхні діти вчилися?

— Так, і це дуже важливо. Багато ромських батьків прагнуть дати дітям освіту, навіть вищу. Це дослідження підтверджують. Хотілося б, щоб це почули і побачили загалом.

— Фінальне питання. Ви казали, що у вашій родині не було стереотипного мислення. Що сформувало вашу позицію, толерантне ставлення до кожного?

— Відчуття власної гідності. Мене виховували в атмосфері поваги до людини, передусім – до себе. Мій тато з дитинства казав: «Твоя думка має значення, ти можеш досягти всього, чого хочеш». І це стало фундаментом мого світогляду. 

Але наступний крок – якщо я маю значення, то й інші люди мають значення. Якщо моя думка важлива, значить, і ваша думка важлива. Людина, яка має власну гідність, визнає гідність інших людей. І навпаки – якщо ти цього не маєш, то й інших не поважаєш.

Подивіться на росіян. Вони не мають власної гідності, тому не поважають інших. Вони не мають свободи – тому не поважають свободу інших. Вони не розуміють, що це таке. Якщо ти маєш відчуття власної гідності, то й в іншому це бачиш. Коли ти розумієш, що різні люди мають різні традиції, мови, культури – це робить світ цікавішим. Це ж набагато прикольніше, ніж жити у ворожому середовищі, де всі «вороги».

Тобто проблема не в «іншому», а в тому, як ми сприймаємо інакшість. І це те, що треба змінювати.

Фото у матеріалі: з відкритих джерел