«Ми працюємо не тільки для ромів, а й з ромами»: Олена Вайдалович про підтримку, яка дає результат
Society
Продовжуємо розмову з Оленою Вайдалович — українською ромкою, правозахисницею, старшою радницею польського фонду «Назустріч Діалогу» і однією з Найсміливіших жінок Польщі за версією Wysokie Obcasy. У цій частині подкасту «Ай ту жянес. А ти знаєш?» — про роботу фонду; академію, яка допомагає дівчатам називати свої бажання вголос; дискримінацію у шелтерах під час війни; поділ «на білих і не дуже» та ромських українців, яких не визнають українцями.
Після початку повномасштабного вторгнення Олена Вайдалович разом із мамою виїхала до Варшави. Здавалося, тимчасово — як і багатьом. Але час минав, з’явилася не тільки нова адреса, а й робота, де вона продовжує бути корисною. Вже понад три роки Олена працює у фонді «Назустріч Діалогу» (Fundacja W Stronę Dialogu), що підтримує ромські громади в Польщі, Румунії, Україні.
«Я завжди почувалася і почуваю себе українкою. Завжди презентую себе саме так — і не думаю, що це колись зміниться. Можливо, з часом Польща стане для мене другою батьківщиною. Але перша — назавжди Україна. Куди б я не поїхала, що б не робила — Україна завжди в моєму серці».
Як пригадує Олена, у перші місяці війни, коли почалась велика хвиля солідарності з українськими переселенцями, фонд відвідував шелтери у різних регіонах, в тому числі прикордонні.
«У цих шелтерах ми теж бачили, що до ромів ставилися інакше. Координатори фактично ділили людей “на білих і не дуже”. Якщо хтось виглядав “стереотипно по-ромськи”, таких одразу відокремлювали — не одну людину, а цілу групу. Це була свідома сегрегація. У тій частині шелтера, де перебували “білі” українці, були ліжка, подушки, розкладні крісла. Там, де спали роми, не було нічого. Маленькі діти лежали просто на підлозі».
Були й навіть трохи кумедні випадки, каже дівчина. Щоб допомогти одній ромській жінці з документами, працівниці фонду зателефонували до ZUSу [польське Управління соціального страхування, — ред.].
«Моя колежанка пояснює їм: “Ось ми дзвонили до українського посольства у Польщі”… А нам відповідають: А для чого ви дзвонили в українське посольство? Треба було звернутись у ромське! Тобто люди навіть не поінформовані, не сприймають ромів як українців».
Фонд допомагає не лише гуманітарно — він створює сталі рішення. Зокрема, завдяки ромському центру у Варшаві — єдиному в Польщі. Це місце, де можна просто прийти й отримати будь-яку підтримку: фонд співпрацює з Airbnb, допомагає з орендою, працевлаштуванням, адаптацією та освітою. І головне — не просто надає допомогу, а змінює позицію взаємодії:
«Роми з України, які опинилися в Польщі, спочатку були повністю залежні від допомоги. Наш фонд багато працював, щоб допомогти їм поступово ставати незалежними. І зараз з нами працюють люди, які колись були нашими бенефіцієнтами. Це означає, що ми працюємо не тільки для ромів, а й разом з ними».
Серед ініціатив, які Олена реалізувала разом з командою фонду, — Академія ромських лідерок — серія зустрічей для дівчат, які хочуть змінити своє життя і впливати на середовище. Цей проєкт Олена виношувала довго. Академія для ромських дівчат стала відповіддю на питання, які вона чула знову й знову: «А що, якщо я не можу?», «А що подумає сім’я, якщо я піду вчитись або працювати?».
«Дуже багато жінок просто не вірять у свою силу. Бо суспільство каже їм:
ти маєш бути мамою, дружиною, берегинею. І ніхто не каже, що є ще щось — за цими мурами[…] До академії більшість дівчат ніколи не працювали в офісах. Боялись, що не здатні. Ми допомогли їм зруйнувати ці бар’єри. Бо вони здатні і дуже розумні».
Попри досвід у міжнародних структурах — ОБСЄ, ООН, громадських організаціях, міністерствах — Олена каже, що саме тут, у фонді, вона відчуває вплив: допомога дає результат одразу, змінює життя вже зараз.
Повну версію подкасту слухайте у доданому аудіофайлі.
Listen also
- «Я ніколи не боялась великих мрій»: Олена Вайдалович про віру в людей і сміливість бути собою
- «Я теж так можу»: навіщо нам фільми про жіноче лідерство?
- У центрі Європи: дослідник Джонатан Мак про нові наративи щодо ромів у сучасній історії
- Єдність у різноманітті: як війна ламає стереотипи щодо ромів
- Не мовчати, але й не мстити: Як «Голос Ромні» будує міжкультурний діалог
- Вижити, щоб говорити: як Анжеліка Бєлова стала голосом ромських жінок?
- «VIP-циганка з ТікТоку»: як Зіна Прокопенко перетворює хейт у силу
- «Людям не вгодиш»: Як воно — бути ромською журналісткою?
- «Будеш себе погано поводити – віддам циганам»: Наталія Зіневич про коріння стереотипів
- Arsen Mednyk: “I destroyed a number of stereotypes about Roma in the army”