Коли мрія — це бунт: Як ромський спадкоємець з титулом мріє про моду та університет

Society

Герой цього епізоду подкасту  «Ай ту жянес. А ти знаєш?»  — 22-річний Валентин із клану Куна у консервативній ромській спільноті в Румунії — Gabor Roma. Він спадкоємець і майбутній лідер, народжений продовжити чисту кров династії. Але замість традиційної ролі, він мріє про моду, університет і світ, у якому ромські діти мають право на мрію. У цьому подкасті його історія — про титул, що зобов’язує, бунт за право вибору і мистецтво — як спосіб сказати правду про себе.

Ґабор Рома — одна з найконсервативніших ромських спільнот у Румунії, відома патріархальним устроєм, глибокою культурною спадковістю та чітким поділом ролей. Їх упізнають за широкими капелюхами і вусами у чоловіків, яскравими сукнями жінок, закритістю до зовнішнього світу та особливою системою внутрішніх правил. Жити «по-ґаборськи» — означає оберігати свою ідентичність, відгороджену від впливів ґаджо (неромів).

Це спільнота, де поняття «чистота крові» та «родова гідність» мають ключове значення. Більшість представників громади живуть за сценарієм, сформованим ще кілька століть тому: великі родини, шлюби в ранньому віці, замкнене середовище — і майже ніякого права на інше життя чи мрії поза межами традицій.

Однак спадкоємець клану Куна — 22-річний Валентин Ґабор Куна — відкритий до світу:

«Я дуже пишаюсь тим, що я ром, і що можу ділитись своєю культурою  із тими, хто відкритий до цього. Хто прагне зрозуміти та цікавиться культурою, так само як і я».

А ще Валентин має прізвище, яке саме по собі є історією. Куна — не просто назва роду, а титул із глибоким корінням. Кілька століть тому лідер ромської громади носив це ім’я. Він був не лише воїном, а й правителем — людиною, яку слухали, якій довіряли. Саме від нього пішла назва клану Куна, що збереглась як знак честі й родової гідності.

Упродовж поколінь «Куна» передавали як прізвисько — але жоден із нащадків не мав права закріпити його офіційно в документах. До Валентина.

«Я — другий Куна, бо за ці кілька сотень років жодна з осіб мого клану Куна не мала можливості отримати це ім’я офіційно в документах. У них було лише прізвисько Куна, але не офіційно на паперах. Щоб мати ім’я в документах, обоє батьків мають бути з рівноправних шляхетних родів. Це як у королівській родині: якщо твоя дружина не шляхетна — ти не передаси дітям титул», — пояснює він.

Шлюб його батьків укладали не випадково — вони родичі, обидвоє з «високих» ромських родів. Це дало змогу зберегти і «чистоту крові», і право на спадщину. А разом із ним — величезну відповідальність:

«Коли я одружусь з ромською дівчиною, яка належить до тієї ж династії, ми матимемо шанс дати початок новому поколінню справжніх ромів».

Попри свою спадкову роль у структурі спільноти, Валентин не боїться ставити собі запитання: а ким ще я можу бути? І говорить відкрито: 

«Я — парадокс. Я виріс у традиції, поважаю її, але також хочу привнести до неї щось нове».

У спільноті, де хлопці в 18 вже одружені й мають дітей, де чоловіки не мають права збривати вуса, а шкільна освіта вважається чужою, Валентин вирішив інакше. Він закінчив школу, мріє вступити до університету й поєднати мистецтво з модою. Він говорить ромською вдома, румунською — на вулиці, а мовою стилю — про себе.

«Мої батьки казали мені: “Школа — це не для нас, наше життя інше, наше життя відрізняється від життя не_ромів. Ми не живемо у тому світі, що і ґаджа, не їмо з ними за одним столом. Ми живемо за своїми правилами, за своїми традиціями”. Я розумію це, не можу сказати, що я впертий. Я був достатньо зрілим, щоб розуміти традиції. Але водночас – розумію, що мені подобається, а що якоюсь мірою – ні».

Як зізнається хлопець, для цього треба мати «бахт» — вдачу, що йде поруч із внутрішнім вогнем. І сміливість сказати: «Я — художник» там, де тебе чекають у ролі глави великої родини. 

«Я мав сміливість реагувати і сказати батькам, що не хочу цього, я хочу йти до школи, хочу щось змінювати. Я — художник, я завжди говорив їм: “Подивіться на мене, я — художник!”. Ніби в жарт, але я розумів, що це не жарт».

Мріяти про моду у клані Куна — це бунт. Однак Валентин підкреслює: він любить свої традиції, лише хоче, аби діти у його спільноті мали право на мрію. Де дівчата можуть отримати водійське посвідчення, а не тільки мити посуд. Де статус не скасовує вибору.

«Якби я мав двох доньок, я б обов'язково дав їм можливість самим вирішувати, яким буде їхнє життя. Можливо, одна захоче жити традиційним ромським життям, а інша — поєднати традиційне ромське життя з прогресивним. Я б відкрив перед нею багато можливостей — бути заміжньою за ромом, який її кохає, і в той же час мати кар'єру, займатися чимось важливим для себе».

Повну версію подкасту слухайте у доданому аудіофайлі.