«Дивись і не забувай»: 15 років Dikh He Na Bister у Кракові

Від Освенцима до сучасної Європи — молоді роми й ромки щороку повертають пам’ять у публічний простір. П’ятнадцятий «Dikh He Na Bister» у Кракові зібрав десятки представників молодого покоління з різних куточків континенту: учасники створили простір спільного вшанування, навчання і спротиву дискримінації. Подія стала ще й відповіддю на сучасні прояви нетерпимості, мови ворожнечі та політичного насильства в Європі та світі. В ініціативі вже традиційно взяли участь і представники Молодіжної агенції з адвокації ромської культури «АРКА».

З 27 липня по 4 серпня 2025 року Краків став місцем зустрічі понад 100 представників молодого покоління ромів та неромів з різних країн Європи, які взяли участь у 15-ій міжнародній ініціативі пам’яті Dikh He Na Bister (з ромської — «Дивись і не забувай»). Захід, присвячений вшануванню жертв геноциду ромів у роки Другої світової війни, традиційно об’єднує молодь задля спільної розмови про боротьбу з антициганізмом, пам’ять та гідність.

Організаторами події виступили міжнародна ромська молодіжна мережа TernYpe, Документаційно-культурний центр німецьких сінті й ромів, а також Рада Європи, зокрема її Молодіжний департамент, який забезпечив методичну та освітню підтримку програми.

Упродовж тижня учасники працювали в міжнародних робочих групах, брали участь у семінарах, інтерактивних сесіях та дискусіях. Програму заходу присвячено таким темам, як історія геноциду ромів, права людини, медіаграмотність, стратегії протидії дискримінації, тощо.

Особливу увагу під час заходу приділили рекомендаціям CM/Rec(2023)4 Ради Європи щодо посилення участі ромської молоді в суспільному житті. Її представив Петр Банда, доповідач зі справ ромів і мандрівників у Спільній раді з питань молоді.

Нове покоління пам’яті

Ґіорґіна Лобода — угорська ромка, активістка, яка вже кілька років поспіль долучається до освітньої програми Dikh He Na Bister як фасилітаторка. 

«У 2019 році я вперше взяла участь як лідерка угорської делегації, яку відправила мережа ternYpe International Roma Youth Network. Відтоді я залишилася з командою, адже закохалася в атмосферу та цінності цієї ініціативи. Мені дуже близька мета заходу, і я високо ціную те, як від першого дня й до завершення програми учасники змінюються».

Важливо, що для участі у Dikh He Na Bister не потрібно мати попередні знання про геноцид ромів. Захід відкритий і для ромської, і для неромської молоді.

«Учасники приїжджають із дуже різними життєвими досвідами та рівнем поінформованості. Тому цікаво спостерігати, як вони працюють у малих групах і вчаться одне від одного», — додає фасилітаторка.

За словами Ґіорґіни, програма побудована винятково на методах неформальної освіти:

«Тут ми використовуємо винятково методи неформальної освіти. Ми не лише знайомимося з історичними фактами, що безумовно важливо, а й працюємо з іншими темами —  з питаннями залучення молоді, обмінюємося знаннями про ситуацію в наших локальних ромських громадах, ділимось досвідом активізму. Навіть ті учасники, які раніше не були дотичні до громадської діяльності, мають власне бачення, як вони можуть змінювати життя своїх спільнот».

Водночас, за її словами, у розмовах із молоддю постійно відчувається тривога за майбутнє. 

«Учасники завжди привозять свої власні спостереження й досвід із рідних суспільств. І тут, у міжнародному колі, вони мають змогу порівняти ці досвіди з іншими. Ми бачимо спільні тенденції: зростання впливу крайніх правих рухів, які часто вселяють страх. Проте ми знаходимо в собі силу діяти разом, обговорюємо, як можна відповідати на ці виклики. Ми намагаємось підтримати одне одного, говоримо теж про важливість побудови власних наративів і чому так важливо, щоб роми самі були його авторами». 

На фото: фасилітаторка Ґіорґіна Лобода 

Цьогорічна програма мала особливе значення, адже ініціатива Dikh He Na Bister святкує своє 15-річчя. Більшість учасників дуже молоді: вони були ще дітьми, коли стартував цей проєкт, а тепер приїхали сюди, щоб продовжувати його історію. 

Ключовою подією стала традиційна поїздка до Державного музею Аушвіц-Біркенау в Освенцимі, де молодь знайомилась з історією колишнього концтабору та відвідала блок № 13, експозицію якого присвячено пам’яті ромських жертв. 

19-річна Марія з Херсона, яка була змушена залишити рідне місто через війну, ділиться:

«Відвідування Аушвіца стало для мене найбільшим викликом. Мені було дуже важко морально, бо бачити фотографії — це одне, але опинитися там і відчути цю атмосферу — зовсім інше. Я багато чому тут навчилася, багато що зрозуміла, і тепер хочу передати ці знання своїй сім’ї та друзям — тим, хто ще не знає цієї історії. Моїй бабусі, тітці, дядькові. Не всі говорять про це, не всі беруть участь у подібних заходах. Але якщо ми не будемо знати минуле, у нас не буде майбутнього».

Подібні враження поділяє й 25-річний активіст з Албанії Франко Веліу:

«Раніше фотографії з Аушвіц-Біркенау мені здавалися кадрами з фільму. Та коли опинився там, побачив реальні докази — як жили люди, як до них ставилися... Це був важкий, але цінний досвід, який має пройти кожен, аби почати більше цінувати життя. Бо ті люди мали дуже обмежений вибір — вижити чи померти. Сьогодні, коли історія часом повторюється, особливо важливо знати й пам’ятати цю трагедію. Бо саме в цьому сенс пам’яті — не допустити повторення.  Не хочу, щоб таке повторювалось».

Уроки Аушвіца і виклики сьогодення

2 серпня 2025 року учасники молодіжної ініціативи Dikh He Na Bister долучилися до офіційної міжнародної церемонії у Меморіальному комплексі Аушвіц–Біркенау, присвяченої вшануванню пам’яті жертв геноциду ромів і сінті. Урочистості, які щороку відбуваються в цьому місці, є центральною подією Міжнародного дня пам’яті жертв нацистського геноциду ромів. Саме цього дня 1944 року у так званому «Циганському таборі» було знищено понад три тисячі в’язнів ромського походження.

Молоді люди поклали квіти біля пам’ятника загиблим ромам і вшанували їх хвилиною мовчання. 

На фото: комемораційна церемонія в Аушвіц-Біркенау

До офіційної частини церемонії долучилися офіційні представники Парламентської асамблеї Ради Європи, Комісії з прав людини та Конгресу місцевих і регіональних влад, активісти й дослідники, які працюють у сфері збереження пам’яті про геноцид ромів. Особливе значення мала присутність тих, хто вижив у концтаборах: їхні свідчення стали живим нагадуванням про трагедію.

У своїй промові директор музею Аушвіц–Біркенау Пьотр Цивінський нагадав, що пам’ять про ці події — не лише історія, а й застереження для сучасності. Він розповів історію семирічного Гаррі Шмідта, ромського хлопчика, який у грудні 1943 року загинув в концентраційному таборі Аушвіц:

«Трохи більше ніж 80 років тому, тут, де ми сидимо, де говоримо і слухаємо музику, бігав маленький хлопчик — Гаррі Шмідт, номер Z5953, народжений у травні 1936 року в Берліні. Він прибув сюди у квітні 1943-го, а вже в грудні того ж року його життя обірвалось. Йому було 7 років. Він став однією з 220 тисяч дитячих жертв Аушвіца. Про нього ми щось знаємо лише тому, що збереглося його свідоцтво про смерть — старанно заповнене адміністрацією табору. Так, ми знаємо його ім’я, прізвище, номер, дату смерті. Але причину — сфальшували. У документі написано: "сильне виснаження організму"».

На фото: Пьотр Цивінський  під час комеморації в Аушвіц-Біркенау

Він підкреслив, що фальсифіковані документи приховували справжні причини трагедії:

«Чи не парадоксально, що ми знаємо про цього хлопчика лише тому, що зберігся фальшивий документ про його смерть, але не маємо справжнього свідоцтва його життя?.. На цих свідоцтвах смерті майже завжди вигадані медичні діагнози. Але де політичні, соціальні, ідеологічні причини цих смертей?»

Пьотр Цивінський застеріг, що ці питання стосуються не лише минулого, а й нашого сьогодення:

«Світ прямує в небезпечному напрямку. Людей усе частіше оцінюють за походженням, за релігією, за кольором паспорта. Навіть у Європі рівність перед законом стає дедалі меншою — і чим ближче до наших кордонів, тим сильніше це відчувається. Ми всі це бачимо. Ми створюємо нові гетто — інституційні, культурні, соціальні — і знову відгороджуємося одне від одного».

Директор музею Аушвіц–Біркенау наголосив, що нинішні прояви ненависті та насильства нагадують тривожні сигнали минулого:

«Публічний простір перестає бути безпечним. Напади, мотивовані ненавистю та ксенофобією, відбуваються дедалі частіше. Якщо ми не прокинемося, я боюся, що дуже швидко знову почнемо замість справжніх свідоцтв життя записувати фальшиві свідоцтва смерті».

Україна в міжнародному діалозі пам’яті

Цьогоріч до урочистостей в польському Освенцимі долучилася також й українська делегація. Серед її учасників була Олена Хоменко — народна депутатка України, віцепрезидентка Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) та голова підкомітету Верховної Ради з питань оборонних закупівель. Вона наголосила, що присутність України на таких міжнародних заходах пам’яті є принциповою — особливо в час війни. 

«Я дуже вражена. Це важко навіть висловити словами. Слухаючи всі ці факти, цю історію, було відчуття справжнього болю. І водночас я розумію, що зараз в Україні ми переживаємо масштабну війну, де Росія по суті чинить акти геноциду проти наших громадян — незалежно від національності чи походження. Тому цей біль є спільним для всіх нас. Нам потрібно пам’ятати, потрібно більше таких заходів і програм, які висвітлюють ці питання. Ми маємо протистояти проявам расизму та дискримінації, зокрема щодо ромів», — наголосила Хоменко.

На фото: Олена Хоменко та Януш Панченко

Вона додала, що для України важливо брати участь у міжнародних діалогах про пам’ять і захист меншин, адже ці теми напряму перегукуються з сучасними викликами, які стоять перед державою.

«Сьогодні Україна переживає надзвичайно складний час: щоденні масовані атаки, нові виклики. Ми боремося за право вижити як нація. Але важливо пам’ятати, що національні спільноти в такі моменти є особливо вразливими. Це перший захід, присвячений геноциду ромів і сінті, у якому я беру участь, але впевнена, що не останній. Там, де буде можливість підтримати цю тему й зробити свій внесок, я це обов’язково робитиму», — сказала депутатка.

За її словами, особисто пережитий досвід відвідання місць пам’яті стає важливим мотиватором для подальшої роботи у міжнародних структурах і в українському парламенті. 

Водночас Україна прагне бути повноправним учасником європейського діалогу пам’яті, захищаючи своє право на історичну присутність та власний голос. Тож, як зазначила Хоменко, наразі тривають обговорення щодо виокремлення українського блоку в меморіальному просторі музею Аушвіц–Біркенау. Українська репрезентація має стати питанням державної ваги, адже йдеться не лише про історичну справедливість, а й про сучасне усвідомлення ролі України у Другій світовій війні та її внеску в європейську пам’ять:

«Я була вражена дізнавшись, що в Аушвіці немає окремого українського блоку. Є російський — раніше радянський. І це парадоксально: країна, яка нині сама чинить акти геноциду, має свій блок, а Україна — ні. Я розумію, що це складний і тривалий процес, але вважаю, що Міністерство культури, Меморіал «Бабин Яр» та Музей Другої світової війни мають долучитися і співпрацювати з музеєм Аушвіц-Біркенау, щоб реалізувати цей проєкт. І, звичайно, навіть попри наявність окремої виставки, присвяченої геноциду ромів і сінті, ця тема повинна бути представлена і в українському блоці», — підкреслила Хоменко.

Фото авторки