Чому роми (НЕ) «цигани»?

«Чому Петро Чорний може говорити «цигани», а якщо так скаже українець  — його одразу закенселять?»

Таке запитання мені поставила подруга. І я замислилася. А й справді чому? Чому сама спільнота продовжує  називати себе «цигани», а у публічному просторі прийнятним є використання поняття «роми»? 

До прикладу, українці не люблять, коли їх (нас, бо я ж теж етнічна українка — авт.) називають «хохлами». Та й вихідці з Кавказу не кажуть на себе «хач». Пишу і млосно стає від цієї лексики, яку використовую лише, як ілюстрацію зневажливого звертання. І от тут перша відмінність: роми не вважають слово «цигани» якимось поганим, зневажливим чи образливим.   

Трохи етимології 

Тож з'ясуємо етимологію слова «цигани». І допоможе в цьому етнограф, дослідник ромської мови Януш Панченко. 

«Коли роми потрапили до Візантійської імперії, там існувала християнська релігійна секта, яку називали Athinganoi.  Ці люди займалися, зокрема, альтернативною медициною: готували різні трав’яні зілля, використовували нетрадиційні методи лікування. На той час це сприймалося, як магія. Насправді ж це була група людей, яка мала глибші знання в медицині. Їх називали Athinganoi.  

Оскільки серед ромів були й ті, хто займався передбаченнями, то спільноту також почали асоціювати з цією сектою, адже серед них теж були ворожки й ті, хто займався передбаченням. Поступово слово перейшло на ромів. Секти вже давно не існує, а термін залишився і трансформувався в різних мовах: циган, Zigeuner у німецькій тощо.  

Але і досі є суперечки щодо значення цього слова, щодо первісного сенсу. Частина дослідників вважає, що  «аthinganoi» означало «той, до кого не слід торкатися», інші — «той, хто не хоче, щоб до нього торкалися». Важливо розуміти, що в середньовічній Європі не існувало індійського поняття «недоторканних», як нижчої касти. Це східна концепція. 

Однак відомо, що слово Athinganoi первісно не стосувалося ромів, а позначало релігійну групу, яка вела відлюдний спосіб життя й, можливо, уникала контактів з іншими людьми. Згодом цей термін перейшов на ромів.  Але пізніше у європейських мовах з’явилося два основних позначення ромів. Від Athinganoi – цигани, Zigeuner, Tsigane та подібні форми. Gypsy – похідне від «єгиптяни», звідси Gitano, Gitanos, Gitan і так далі.  Ці два терміни збереглися у більшості європейських мов», — розповів Януш Панченко.

Звідки з’явилися «роми»?   

Все видається логічним. Ми простежили історичний шлях слова, його трансформацію. Але чому сьогодні спільнота говорить про інше називання? Чому слово «ром», «ромська мова» впроваджуються навіть на законодавчому рівні? 

Володимир Яковенко, виконавчий директор Молодіжної агенції з адвокації ромської культури «АРКА» (а також етнічний ром — авт. ) так пояснює паралельне існування двох назв спільноти: 

«Називання етногрупи «цигани» — це екзонім, тобто те, як називають групу ззовні, ті, хто до неї не входить. А от «роми» — це етнонім, тобто це, як себе називає меншина, як  ми самі себе називаємо.

Поняття «роми» існувало давно, але використовувалося переважно всередині самої ромської спільноти. Оскільки ця спільнота була досить закритою, знання про самоназву не передавалися назовні. Вони зберігалися переважно через пісні та інші елементи культури.

Багато хто знає слова на кшталт «ромале» чи «чавале» і використовує їх, але не розуміє походження та не знає правильного контексту, в якому слід уживати. Проте коли постає питання, як правильно називати — «цигани» чи «роми» — більшість людей досі вживає слово «цигани». 

Коли представники спільноти звертаються до ширшої аудиторії, їм часто буває простіше сказати «ми — цигани», оскільки саме так їх здебільшого знає більшість населення. Це виглядає простішим, ніж пояснювати всю передісторію, чому правильна назва —  «роми», і чому саме її слід вживати». 

Радянська спадщина знову рветься назовні 

І тут повертаємося до питання: чому самим ромам можна говорити на себе «цигани», а іншим — ні? Чому медійні постаті навіть в публічному спілкуванні використовують називання, яке сьогодні вважається некоректним? Суспільство ніби каже: «Окей, ми готові до нового називання». А сама громада водночас каже: «У нас є циганський театр, у нас є циганський танець».

Говорячи про українського ромського співака Петра Чорного чи інших митців слід пам’ятати, що довий час вони послуговувалися російською термінологією (привіт, радянська спадщино. Ти проявляєшся в неочікуваних сферах). І сьогодні постає питання: як замінити «циганочка з виходом», «циганський романс»? І безліч іншої термінології. 

Утім вже згаданий співак в інтерв’ю виправляється, що слід казати «роми», але він ще не звик. І це також має історичне підґрунтя. Це, певною мірою, наслідки колоніалізму та радянського минулого. Коли Україна була частиною Радянського Союзу, в усьому світі, починаючи з 1970–1980-х років, на офіційному рівні почали використовувати самоназву «роми» (точніше — «рома», з наголосом на другому складі). Але на території СРСР продовжували послуговуватись словом «цигани».

Це слово закріпилося на державному рівні і дотепер використовується, зокрема в росії. Наприклад, досі існує Державний циганський театр «Ромен». Якщо перекладати буквально, виходить «циганський театр ромів». Тобто сама назва «Ромен» свідчить про те, що самі представники громади ідентифікують себе як рома, але в державній політиці закріпилася стара назва.

Після розпаду Радянського Союзу минуло трохи більше ніж 30 років. Для глибших змін у свідомості потрібно, щоб пройшло кілька поколінь — як серед ромської спільноти, так і загалом у суспільстві. Мають змінитися не лише слова, якими ми називаємо інші групи, але й підхід до самих себе. Українці мають називати себе «українцями», а не «хохлами». Потрібно, щоб поступово зникли образливі назви представників тих, чи інших етнічних спільнот на кшталт «жиди» чи «хачі».

Слова і сенс, який ми в них вкладаємо 

«Я був у таборі для біженців. Розговорився з однією людиною. І от вона говорить: «У нас живе стільки брудних циган. Це нестерпно. Ой, ромів. Цигани не можна ж казати, так?» Тобто людина знає про коректне слово, але не змінила своєї думки про спільноту, упереджені переконання залишилися», — розповів Януш Панченко.  

Тож одним словом ставлення не змінюється. Бо слово — це не просто набір літер. За кожним словом стоїть контекст, історія, емоції, те, що ми в нього вкладаємо. І навіть у, здавалося б, правильне й поважне поняття «роми» можна вкласти ті самі старі стереотипи. Можна вимовляти його з тією ж зневагою, з якою раніше казали «цигани». Можна використовувати нове слово, але залишити старе мислення.

Справжня зміна — не лише у словах, а в тому, що ми насправді думаємо й відчуваємо. У здатності побачити в іншій людині рівного, а не когось, кого «терплять» чи «виховують». Лише тоді за новими назвами прийдуть нові стосунки — без упереджень, без дискримінації, без поділу на «своїх» і «чужих».

Для цього потрібен час. Ми вже бачимо позитивні зрушення — принаймні на рівні медіа та офіційних інституцій. Але для того, щоб зміни відбулися в повсякденному житті, знадобиться ще більше часу.

То ж чого ми і ромська спільнота чекає від зміни називання? 

Використовувати поняття «роми», а не «цигани» — це не про моду чи політкоректність. Це про повагу. Про визнання права кожної групи називати себе так, як вона сама вважає за гідне. Слово «роми» — це самоназва, якою користується більшість представників цієї спільноти в усьому світі. Вона позначає не лише етнічну приналежність, а й право на власну історію, ідентичність і гідність.

Натомість слово «цигани» має довгий шлейф принизливих конотацій. Воно несе за собою асоціації з маргіналізацією, бідністю, злочинністю — усе те, що роками нав’язували суспільству через медіа, літературу, побутові жарти. Воно сприймається не як нейтральна назва, а як ярлик.

І подібні зміни вже давно відбуваються в інших країнах і щодо інших народів. Наприклад, у США замість слова «індіанець» (яке з'явилося через історичну помилку Колумба) вже давно використовують терміни «корінні американці» або конкретні назви племен — наприклад, «навахо» чи «черокі». В Австралії замість загального слова «аборигени» все частіше звучить «First Nations» — перші народи, що підкреслює повагу до корінного населення.

Але зміна слова — це лише перший крок. За ним мають іти зміни у ставленні, у позиції політиків, у щоденному спілкуванні. Бо якщо ми продовжимо вкладати в нові слова старі упередження, то нічого не зміниться. Але якщо ми навчимось чути одне одного — навіть у таких, здавалося б, дрібницях, як назва — тоді з’являється шанс на справжній діалог. І на повагу.